Староста села Віра Ковальова втратила ногу в ДТП і померла в лікарні. Водій досі без підозри

Під час окупації Чернігівщини в Малому Листвені Ріпкинськоі громади сталася трагедія, що обірвала життя місцевої старости - 48-річної Віри Ковальової. 17 березня близько 15.30 вона велосипедом везла од­носельцям хліб. Дорогою її збив колишній голова сіль­ради — 55-річний Микола Булах, який летів на­зустріч автомобілем «ВМW 530». Зразу піс­ля аварії старосту з важкими травмами до­правили до ріпкинської лікарні (де ампу­тували ногу), а за кілька днів, з дозволу окупантів, її перевезли в Гомель (Бі­лорусь). Там лікарі майже місяць бо­ролися за життя постраждалої, втім врятувати її не змогли — 22 квітня Віри не ста­ло. І хоча з моменту ДТП минуло вже 10 місяців, її винуват­ця й досі не покара­но. Більше того, Булаху навіть не оголо­сили підозри. Чоло­вік загиблої, 53-річний Володимир Ковальов, переконаний:справу намагаються спустити на гальмах.



- Ми з Вірою були знайомі ще з дитинства. Вона родом із Гучина, а я - із сусідньої Бихольцохівки. Одружилися у 1994-му. На весілля нам подарували будинок у Малому Листвені, тож перебралися сюди. Виховали двох дітей: Максимові зараз 27 років, Ларисі - 21. Дру­жина спершу трудилася вчитель­кою початкових класів, а років із 10 тому стала секретарем сільра­ди. Головою тоді був Микола Бу­лах. Стосунки в них були нормаль­ні. Тому перед виборами старости я навіть збирав по селу підписи на підтримку Миколи. Думав, і він при посаді залишиться, і в дружини ро­бота буде. А вийшло так, що старостою обрали Віру.

— Подейкують, що після цьо­го Булах їй погрожував...
- Мені дружина такого не каза­ла, хіба що комусь із подруг. Та во­ни не зізнаються - бояться. Бо Бу­лах мстивий.

Під час вторгнення окупанти в Малому Листвені не стояли. Лише кілька разів пройшли колонами по селу.

— Головна проблема була з харчами, — пригадує Володимир. - У магазині люди ще в перший день усе розгребли. Тож Віра до­мовилася з районною пекарнею, щоб виділяли нам хліб. У старостаті його роздавала. Якщо лишало­ся кілька буханців, то велосипедом розвозила багатодітним сім'ям. Так було і 17 березня Десь після 15.00 Віра поїхала до подружжя Кононенків - Віктора і Наталії. У
них четверо дітей. Дружина відда­ла Наташі хлібину, вони трохи по­говорили біля двору. У цей момент Булах проїхав повз них машиною у бік Суличівки. А за кілька хвилин сталася аварія. Він розвернувся
і з шаленою швидкістю летів на­зад у село. Дружина ж тільки-но від’їхала від двору Кононенків (мо­же, метрів 150), їхала узбіччям...

У день аварії Володимир був на роботі (працює на елеваторі). Піс­ля обіду йому якраз подзвонила дочка, яка завдяки волонтерам зу­міла виїхати з Чернігова за кордон.

- Лариса телефонувала з Польщі. Сказала, що вже в безпе­ці. Я на радощах поспішив додому, щоб порадувати дружину. Та син пояснив, що ще мама на роботі. Аж тут забігає мій хресник Руслан: «Біда! Булах збив Віру Анатоліївну». Мопедом він підкинув мене на міс­це аварії. Там уже зібрався натовп. Я побачив Вірин зім’ятий велоси­пед, кількадесят метрів знесеного паркана і «БМВ» на другому кінці городу. При цьому на дорозі не бу­ло й сліду від гальм. Дружину Кононенки вже повезли в лікарню.

Невдовзі на місце під’їхали дві «швидкі» з Ріпок. Вони підвезли Володимира в лікарню.

- Коли я приїхав, дружину вже оперували. Булах теж був там. По­бачивши мене, підійшов: «Пробач, я не хотів». Я запитав:«Хотів налякати?» А він: «Ні, мене занесло. То все путін винен». Мовляв, через російську техніку покоробило асфальт. Близько 19.00 Віру пе­ревезли в реанімацію. Я упросив, щоб на хвилину пустили до неї, по­радував новиною про дочку. Про аварію тоді не говорили.
Віра ли­ше обмовилася: «Бог йому суддя!» Вже пізніше розповіла, що навіть намагалася притистися до паркану, та Булах все одно зніс і її, і той паркан. Ліву ногу Вірі ампутува­ли майже до коліна, а права бу­ла поламана в трьох місцях. Усім селом збирали їй медикаменти. Булах теж привіз, сказав:«Ось я лі­ки купив на 2,5 тисячі».

Наприкінці березня з’явилася можливість переправити дружину в гомельську лікарню. Із собою треба були долари. Я назбирав скільки зміг: несли знайомі, друзі, односельці. Булах теж передав тисячу доларів.

26 березня дружину «швидкою» переправили в Гомель. А 30 вересня ми з Віриним братом Юрою їздили її провідати. Віра ка­зала, що лікарі ставляться до неї добре. Вони провели кілька опе­рацій, «підчищали» ногу, щоб у по­дальшому її можна було протезу­вати. Переночувавши, ми вернули­ся додому. Потім зв'язувалися з Ві­рою по вайберу. Лікарі обнадіюва­ли: «Рана загоюється». Та 22 квіт­ня повідомили, що дружини не ста­ло. Що пішло не так, я достеменно не знаю. Певно, зараження крові, бо у довідці про причину смер­ті вказали:«Септикотоксемія (тяжка токсикоінфекційна паталогія, що виникає при розвитку гноєтворний гнильних процесів у ранах, — Авт.); не уточнена травма лівої нижньої кінцівки». Поховали дружину 26 квітня у Гучині.

Володимир і досі гяжко пере­живає втрату.

— Перший час я взагалі майже не спав, а зараз по 4 години. Бо ку­ди не глянь - усе нагадує про Віру...
Я коли не подзвоню в поліцію чи ад­вокату - відповідь одна:«Тривають слідчі дії». А які слідчі дії, якщо Бу­лах уже відремонтував машину і їздить нею? Її навіть ніхто не вилу­чив. Як і пошкоджений велосипед, яким їхала Віра. Я розумію, що по­ки Ріпкинщина була в окупації, то, може, і не було можливості вилучи­ти транспорт. Але ж ще у квітні об­ласть визволили від рашистів. Ка­жуть, що на другий день після ава­рії на місці ДТП був прокурор. Про­те ні з мною, ні зі Кононенками не спілкувався. Чому так? Слідчий же приїжджав лише раз — літом. По­просив принести Вірин велосипед до Булаха. Син носив.

- Його біля двору поставили, пофотографували. Потім щось за­міряли рулеткою. - приєднуєть­ся до розмови Максим. — Машину Булаха теж фотографували. У неї з правого боку була зідрана фарба, спущене одне колесо, а бампер по­шкоджений чи то його взагалі не бу­ло (уже й не пригадаю). А ще слід­чий допитав Наталю Василівну (Ко­ноненко. — Aвт.), там же у дворі Булаха. При цьому той стояв поряд і вставляв свої «п'ять копійок». Мов­ляв, вона не могла чути удару, то був звук від подушок безпеки.

Головний свідок аварії — 40-річна Наталія Кононенко — розповіла нам таке:
- 17 березня Віра завезла нам хліб. Ми бачили, як машиною прої­хав Булах. Потім Віра сіла на вело­сипед і далі повезла хліб, а я піш­ла до сусідів напроти (там мій чо­ловік лагодив телевізор). Утім я навіть дійти до хати не встигла, як по­чувся страшний гул машини, що заходила в поворот. Резина аж свистіла! А за мить стався удар - ту-дух! Самого моменту зіткнен­ня за деревами мені не було видно.

Я побачила машину, вже коли во­на протаранила паркан, а потім іще городами пролетіла метрів 150. Булах зразу вискочив і побіг до Віри. Я ж гукнула свого чоловіка і теж поспішила туди. Віра лежала на землі. При свідомості. Попроси­ла мене перев ’язати ногу. Та була роздроблена і трималась лише на шкірі. Позбігалися люди, зокрема й наші діти. Тож я взяла у сина ремінь і ним затужила ногу. Потім Вітя підігнав нашу машину і ми повезли Віру в лікарню Дорогою вона жалілася, що всередині все болить.

З якою швидкістю їхав Булах точно не ска­жу, але однозначно з дуже великою.

За фактом ДТП було поруше­но кримінальне провадження за ч.2 ст. 286 ККУ (порушення пра­вил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого). Законо­давство передбачає за таке від З до 8 років позбавлення волі.

Ми спробували дізнатися позицію Ми­коли Булаха втім він від комен­тарів відмовився. У поліції ж пові­домили, що справа зараз у проку­рора Чернігівської окружної проку­ратури Миколи Рубіса. Тож ми зустрілися з ним.
- Триває досудове розслідуван­ня, встановлюються всі обставини. Оскільки ДТП є специфічним видом кримінального правопорушення, то потребує проведення низки слідчих дій, уточнення окремих моментів. Складність цієї справи полягає ще й у тому, що аварія сталася в період, коли Ріпкинщина перебувала в оку­пації, — пояснює прокурор. — Зо­крема на місці не було працівників поліції, що мають специфічні знання у сфері ДТП. Я ж отримав інформа­цію про аварію лише на другий день 18 березня. Безпосередньо ви­їжджав туди, провів першочергові слідчі дії, кого зміг - допитав. Про­вести додаткові оперативні захо­ди не міг, бо не було ні пального, ні зв'язку, ні навіть бланків для прото­колів допиту свідків. Та на сьогодні всі ключові свідки вже допитані.

Проте тих, хто б безпосередньо бачив, як Булах збиває Віру Ковальову немає. Є лише ті, хто чув свист ко­ліс, звук удару.

— У поліції повідомили, що справа зараз у Вас...
— Так. я витребував проваджен­ня. Хочу його детально вивчити і підготувати вказівки, згідно з якими бу­дуть проведені додаткові слідчі дії.

— Чому й досі не вилучили на експертизу велосипед і машину?
— Коли на Чернігівщині припи­нилися бойові дії, то у Малий Ли­ствен приїжджав експерт, який оглянув транспортні засоби, про­вів експертизу їхнього технічного стану, зафіксував усі пошкоджен­ня. Експертові цього було достатньо, тому забирати велосипед і авто у райвідділ не було необхідності.

— Микола Булах дійсно про­ходить у справі як свідок?
— Так, станом на зараз він пе­ребуває у статусі свідка. Підозри ще нікому не оголошували.

Виходить, що слідство у спра­ві поки що буксує. Ми обов'язково простежимо, чим воно завершиться.

Джерело: газета “Гарт” від 19.01.2023, Олексій ПРИЩЕПА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.