Як брат i сестра сватами стали

Добавить новость

Пятница, 3 Апреля 2009 17:39  |  Просмотров: 3941

Катя и Микола Кириченки, молоді і щасливі

Почитає це хтось і скаже: «Як це брат і сестра — свати? Вони подуріли чи журналісти, які пишуть про таке?» Не поспішайте, дорогі наші, і не думайте про погане. Все так гарно і красиво, що тільки радіти, бачачи молоду подружню пару і їх маленьку донечку з незвичним для наших місць ім'ям Даніелла. Тут — любов, яка поєднала серця. Наші герої живуть у Мені.

Катя відразу назвала Олексія татом
У Мені Василь Григорович Ілляшик людина відома й авторитетна. Довгі роки працював водієм голови колгоспу імені Сидоренка. Добре розуміється на моторах. Хороший слюсар. Давно вже пенсійного віку, а в «Авангарді», як тепер називається колишній колгосп, Василь Ілляшик ще дуже потрібен.
І дім у нього — не гірший інших, і на подвір'ї два трактори, автомобіль «Нива», і сараї не пустують. А паркан навколо садиби — як витвір мистецтва. У двох синів і дочки теж хороші будинки. Все до ладу. До батькового слова діти прислухаються, радяться.

Коли Олексій брав за дружину Ніну з маленькою дочкою, батько не заперечував. Тільки сказав, що тепер для Олексія п'ятирічна Катя — рідне дитя. Так воно й склалося. Катруся зразу назвала його татом, а він полюбив її усім серцем.

Ніна Вахненко на медсестру вивчилася далеко від дому, у місті Сухий Лог, що аж у Свердловській, а тепер Єкатеринбурзькій області. Там і заміж вийшла, донечку народила. Що батько її дитини людина жорстока й ненадійна, зрозуміла зразу. Катрусі було тільки сім місяців, коли Ніна з дитям на руках повернулася додому. Через п'ять літ вони побралися з Олексієм, нажили ще двох дочок — Надю і Таню. До дев'ятого класу Катя була Ноговіцина, а тоді Олексій Васильович удочерив її, дав своє прізвище. Щоб усі три донечки були Ілляшики.

На весіллі гуляло 120 гостей
У другого сина Василя Григоровича Григорія теж двоє дітей — Валерій і Аня. У дочки Галі — двоє синів, Микола і Сергій. З батьком живе Григорій, а Олексій і Галя — недалеко, на тій же Піщанівці. Живуть дружно, допомагають одне одному. І за святковим столом завжди разом. Діти знають, що вони двоюрідні брати і сестри. Малими разом гралися в піску, ділилися гостинцями й іграшками. Коли й сварилися. Яке ж дитинство без цього!

— Я за Катю старший на три роки, — розповідає Микола. — Вона ще вчилася в дев'ятому класі, а я в Шорському ПТУ-7 здобував професію лісника. У дочки дядька Гриші Ані був день народження. Тоді я вперше провів Катю додому, якось по-іншому подивився на неї. Нормальна дівчина. Не п'є, не курить. Маленька — метр п'ятдесят зросту. Захотілось захистити її від усього світу. Наступного дня ми забрели на гойдалки в непрацюючий дитсадок. Тоді я вперше її поцілував.

Катя поїхала вчитися до Конотопського медучилища. Коля закінчив заочно Лубенський лісогосподарський технікум, працював у Мені, а потім у Козельці. Вони дуже скучали одне за одним, телефонували, мчали на зустрічі. А потім влаштувалися на роботу в Чернігів, наймали спільне житло, бо вже жити одне без одного не могли.

Бачачи, як діти люблять одне одного, батьки сказали:
— Скільки будете зустрічатись? Давайте, мабуть, свататися.
Бабуся Галя, мати Ніни Іванівни, прослідкувала, щоб усе було, як належить. Дві сім'ї зібралися за святковим столом, аби вирішити, яким буде весілля. Справили його 15 липня 2006 року у колгоспній їдальні, де працює кухарем мати молодого Ганна Василівна.

— Гостей могло б бути ще більше, але зал вмістив тільки 120 чоловік, — каже Коля. — Було весело. У весільному вбранні моя наречена мала вигляд казкової красуні. Ми були щасливі. Гуляли три дні. Тепер у нашій сім'ї з'явилися нові свята: День першого побачення, День весілля. А ще День святого Валентина, наші дні народження.
— Коля мене обдаровує у ці дні, — дивиться закохано на чоловіка Катя. — І не тільки. Любить робити подарунки. Він не скупий.

Будуємо свій дім
— Коли на роботі почалися затримки з зарплатою, ми повернулися додому,— веде далі Микола. — Брата я виселив у зал, а ми з Катею зайняли мою кімнату. Вона пішла працювати у районну лікарню, а я в лісництво. У весільну подорож ми поїхали до Рибаківки Миколаївської області. Вперше в житті були на морі. Враження — незабутні. Жили в дерев'яному будиночку прямо на пляжі. Купалися досхочу, ходили на дискотеку. Чудово відпочили. Я дуже хотів сина.

— А я дочку, — сміється Катя. Донечка народилася 9 травня.
2008 року. Ім'я для неї подружжя вибрало незвичайне — Даніелла. Дана, Даночка, Дануся. При хрещенні, щоправда, їй дали ім'я Анастасія. Теж красиве. З пологового будинку приїхали до тещі. Каті хотілося пожити з маленькою у мами. Коля не заперечував. Хоча за онукою дуже скучає Ганна Василівна, біжить у першу вільну хвилину побавити Данусю.

— Кожна сім'я повинна мати власний дім, — розмірковує Коля. — Будувати його ми почали з того, що купили ділянку на сім соток тут, недалеко, на Піщанівці. Тато мій Василь Миколайович із Сахутівки Корюківського району. Там у Луковці купили хату, розібрали і перевезли сюди. Розширили і звели стіни. Накрили. Дім буде хороший, 11 м х 10 м. Зараз зайняті внутрішніми роботами. Сьогодні я прибивав дранку для штукатурки. На будівництво брали кредити і батьки, і я. Нині платимо за шифер. Щоб провести газ, треба великі гроші. Поки що не виходить. А відсутність газу стримує будівництво.

Яким буде наш дім? Катя хоче, щоб була велика кухня. За моїм проектом, її розмір 4x4. Катя сердиться, каже — мала. Буде дві спальні, зал 6x4, ванна, туалет. Ставлю два котли — під дрова і під газ. Ще сарай, гараж і літня кухня — під одним дахом. Під гаражем — погріб. Посаджу сад: вишні, виноград, яблуні, грушу, абрикоси, аґрус, смородину.

Багато чого роблю власними руками. З деревом я дружу. За порадою іду до діда. Дуже шаную його. І він мене любить. Тільки заїкнуся про щось, уже іде, несе гвіздки, усе, що треба. Ми з ним дружимо з дитинства. Колись мені дуже хотілося мати велосипед. Грошей на новий не було. То дід зібрав його з якихось деталей і вручив мені. Дід у мене золотий.

Дануся вчиться ходити
То ви зрозуміли, як брат і сестра стали сватами? Ніякого гріха, усе прекрасно.
Сьогодні радість, яка об'єднує сім'ю Ілляшиків і Кириченків, — синьоока Даніелла, котрій іде одинадцятий місяць. У неї вже шість зубів, русявий чубчик і широка усмішка. Першим її словом було «мама». А потім — «папа», «баба», «дай-дай-дай». Після маминого молочка вона пила козяче, потім коров'яче — прабабуся Галя тримає корову. А тепер дівчинка охочіше їсть супчик, любить хліб. І робить перші кроки. Ще не сама, а з татом, мамою, бабусями, дідусями, юними тітоньками. Тримається міцно за їхню руку і тупає, тупає, тупає. Виконує дуже відповідальну роботу — росте.

У перші місяці свого ще такого куценького життя Даніелла Кириченко була схожа на маму Катю, а тепер уже на тата Колю. Принаймні на фотографії, де йому стільки ж, як малій донечці, у них одне обличчя. А ось очі у дівчинки — бабусі Галі і діда Альоші. Сині, як небо. Які ж вони гарнесенькі, діти, народжені в любові!

Лідія Кузьменко, тижневик „Вісник Ч”, 14/1194

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: