«Юля ні в чому не винна» або, Через десять років після лиха

Про лихо, що сталося в селі Грабові Ічнянського району 28 березня 2004 року, писали чи не всі газети. Історію чотирилітньої Жені Нагорної, що опинилася в палаючій хаті, розповіло телебачення. З прекрасною жінкою Ольгою Пономаренко, яка винесла дитину з вогню, познайомив своїх читачів наш «Вісник Ч». З Женею ми востаннє бачилися в лютому 2012 року, відвідавши її на прохання наших читачів. Дівчинка, яка дивом вижила, перенесла більше трьох десятків операцій, сотню наркозів, здалася нам контактною, веселою і доброзичливою.

Нещодавно Женя Нагорна знову з'явилася на екрані телебачення. Канал СТБ у проекті «Один за всіх» повернувся до подій десятилітньої давності, влаштував зустріч Жені з Ольгою Миколаївною Пономаренко і старшою сестрою Юлею.

За десять літ ні разу не бачилися

Як виявилося, за ці роки ні мати Жені Галина Василівна, ні сама дівчинка, ні власті не подякували рятівницю, не сказали хоча б спасибі. А щодо Юлі, то Женя в нещасті, яке сталося з нею, звинувачує саме її, рідну сестру. До вже відомих слів: «Ти завжди говорила, що спалиш мене, бо я забрала в тебе тата» додалися нові: «Ти рвала на мені волосся! Казала, що звариш мене в каші» і ще страшніші. Дівчинка повторювала їх на всю Україну зі злом і ненавистю. Нещасне дитя, хто навчив тебе такого? Чиї слова ти повторюєш?

Плакала Юля, присягалася, що ні в чому не винна. Намагалася щось сказати її мати Галина Володимирівна.

Але зупинити Женю ніхто не міг. Де й поділася та доброзичливість, яку ми відзначили майже три роки тому. Експерти проекту, відомі в Україні люди, з жахом слухали це, жаліли дівчинку, розуміючи, з чийого голосу її пісні. Метою проекту було помирити сестер. У фіналі передачі вони таки обнялися, але чи було це щиро?

Мені ж пригадалася зустріч з Ольгою Миколаївною Пономаренко 2006 року, її свіжі враження і думки про причини грабівської трагедії. Жінка, яка на своїх руках винесла з вогню маленьку Женю, сказала:

— Дуже просимо вас, напишіть правду. Юля ні в чому не винувата! Винна мати, яка не займалася дитиною, зникала з дому на кілька днів, залишаючи її саму або на Юлю. Сім'я вважалася неблагополучною. І Галя, і Володька пили. А тепер, замість того, щоб визнати свою вину, вона усе валить на Юлю. Та кожен у селі скаже, що Юля не винувата! Дівчатка любили одна одну. Не могла Юля зробити Жені погано. Ніколи нічим їй не погрожувала. Навпаки, була їй нянькою. Галя бере на душу страшний гріх, оговорюючи Юлю, настроюючи дочку проти неї.

Як усе було

Юлю ми розшукали в селі Крутоярівка Прилуцького району. Дівчина виросла, вийшла заміж, народила сина. Про те, що сталося більше десяти років тому, згадує зі сльозами.
— У Грабові ми жили по сусідству, — розповідає вона. — 3 Женею у нас один батько — Володимир Декрет. Нас із мамою він кинув, коли мені було чотири роки. Через якийсь час з'явився в селі з новою дружиною. У них народилася Женя. Вона на вісім років молодша за мене, але ми дружили. Сестри ж. Разом гралися. Було, я в них і ночувала.

Мама моя вийшла заміж удруге. У нас народився Саша. З батьком і його новою сім'єю були просто сусідами.

Тоді, у березні 2004 року, померла баба Люба, його родичка. Після похорону батько запив і того ранку разом з батьком мого брата Саші кудись повіялись. Женина мати прийшла до нас, покликала мою маму їхати їх шукати. Мені ж наказали глядіти маленьких дітей. Ми й гуляли цілий день у Жениній хаті. Саші тоді було три рочки, Жені чотири роки і вісім місяців. Мені — тринадцять. Була ще Таня, сусідська онука. Їй — десять.

Під вечір у хаті стало холодно, і я вирішила протопити. Внесла дров, наклала в грубу. З кладовки взяла п'ятилітрову каністру з газоліном. Умочила в нього ганчірку і поклала під мокрі дрова. Так завжди робила тьотя Галя. Підлога в хаті земляна, нерівна. І каністра, яку я забула закрити, впала. Газолін розлився. Коли я чиркнула сірник, стався вибух. Вмить загорілося все — одяг на вішалці, тряпки... Кімната заповнилася димом і вогнем.

Я перелякалася, вискочила на подвір'я. Побачивши, що вибігла з хати Таня, а малих нема, кинулася назад. Сашу знайшла біля груби, схопила на руки і винесла на повітря. Бачу, нема Жені. Я — назад, кличу її.
Ніхто не обзивається, а в чорному диму нічого не видно. А в мене уже горить нога, дуже пече. Вискакую надвір. Запитую Таню і Сашу, де Женя, мо', кудись забігла? Кажуть, не бачили. Саша плаче, простягає обпечену ручку. «Стій на місці», — кажу йому, а сама біжу по сусідах, кричу: «Хата горить!»

Люди вибігли, почали черпати з колодязя воду, гасити вогонь. Під'їхала тьотя Оля Пономаренко, ухопила відро, ллє воду. А я їй кажу: «Там Женя». Вона кинулася до вікна, вибила шибку, а тоді вирвала раму і полізла в хату. Розповідала потім, що нащупала на полику за піччю капці, а потім ніжку Жені, її тільце і винесла через те ж вікно на повітря. На Жені все згоріло, розплавився одяг, а пальчики на ручках перетворилися на вугілля. Тьотя Оля поклала її на землю і сказала: «Дитини нема». Слава Богу, через якийсь час Женя застогнала. Усі зраділи, що жива, і викликали «швидку». Тьотя Оля сказала, що першими словами, які вимовила Женя, були: «Де Юля?»

З того дня ми з нею не бачилися. Женя лікувалася в Києві. А мене влітку відправили до бабусі в Крутоярівку. Сюди ж переїхала і мама з Сашею. Восени я пішла до сьомого класу. Після закінчення школи вчилася в Згурівці (це вже Київська область) у ПТУ на оператора комп'ютерного набору. У 18 літ уже заробляла гроші, працювала в Києві продавцем. Два роки тому вийшла заміж. Нашому синочку Максимку скоро буде рік. Чоловік служить у міліції. Житло наймали в Броварах. Нині це дуже дорого. Вирішили, що житимемо в мами та бабусі. Льоша до нас їздить на вихідні.

«Ніколи Юля не погрожувала Жені. Усе це злі вигадки»

Про лихо, що сталося в Грабові, газети почали писати тільки через півтора року після пожежі. Галина Василівна з дочкою тоді ще лежала в Києві в опіковому центрі. Газета «Факты» і навела ті страшні слова, ніби Юля погрожувала Жені спалити її, бо вона забрала в неї тата.

— Повірте, ніхто за тим татом ніколи не жалів, не те щоб мстити. Тато наш слова доброго не вартий, — каже Юля. — Він і з Галиною Василівною недовго був. За всі роки, що жив по сусідству, один раз тільки прийшов з нею до мене на день народження. Принесли десятку. Оце й увесь подарунок. Я ніколи не бачила, щоб він щось робив по хазяйству. Навіть дров не рубав. І тоді, в той день, їх я нарубала. Пив, гуляв. А після тієї пожежі заявив: «У мене одна дочка — Женя». Відрікся від мене. Не вітав ні з заміжжям, ні з народженням сина. Впевнена, що й у тій сім'ї він не був годувальником. З ким тепер живе, не знаю.

Тепер ще на всю Україну нові звинувачення від Жені: «Ти мене била, за волосся тягала. Ти обіцяла мене в каші зварить». Зрозуміло, що все це вигадує мати.
Але нащо? Щоб розжалобити людей, викликати більше співчуття?

Тоді, у 2006 році, Ольга Миколаївна Пономаренко розповідала, що, прочитавши страшні звинувачення на адресу Юлі в газетах, почувши їх у передачі «Без табу», вона сказала Галині: «Не бери гріх на душу! Не можна так!» А та у відповідь: «Не твоє діло!»

Захистити Юлю зробив спробу Андрій Малахов у передачі «Пусть говорят». Було це давно. І хоч час минув, мати дівчинки шукає винних, не визнає, що через її вину, а не Юлі, 13-літньої дитини, сталося нещастя.
— Не знаю, звідки в Жені номер моєї мобілки, але телефонує мені часто, — каже Юля. — Все те ж: «Ти хотіла мене спалити, зварити в каші...» СМСки шле: «Заплати 10 тисяч гривень». Що мені, в суд на неї подавати?

Нещасна дитина. Тоді, коли її історія не сходила зі сторінок газет і екранів телебачення, тисячі людей і організацій відгукнулися на страшне лихо. Переказували гроші, надсилали подарунки. Народний депутат Федір Шпиг виділив 50 тисяч гривень на двокімнатну квартиру в Прилуках. З ремонтом допомогли місцеві бютівці. Телевізор, DVD, мікрохвильова піч, мобільний телефон, золоті прикраси Женечці — теж від добрих людей. Сьогодні, звісно, те, що сталося більше десяти літ тому, призабулося. Грошей і подарунків уже ніхто не надсилає. Жити на невелику пенсію Галині Василівні і Жені важко. Батько дівчинки не допомагає, навіть не цікавиться здоров'ям дочки.

А вона вже перенесла 35 операцій, прийняла 105 наркозів. Лікування триває і вимагає грошей. Галина Василівна пішла працювати кондуктором автобуса. Жені вже п'ятнадцять. Вона багато чого навчилася робити своїми руками без кистей. Гарно малює, красиво співає, а на наше захоплення її виробами з бісеру каже: «А що тут важкого?»

Вчителі, як і раніше, займаються з нею вдома. З усіх предметів їй найбільше подобається українська література, вірші, яких дівчинка знає багато.

У фіналі телепередачі «Один за всіх» її ведучий Дмитро Карпачов звернувся до добрих людей з проханням допомогти зібрати кошти на протези для Жені Нагорної. Щоб були у неї руки з пальчиками. Звичайно, люди відгукнуться. Наш народ добрий, подасть руку підтримки і допомоги дівчинці.

Хочеться, щоб і в її душі було більше доброти. До людей. До Юлі, сестри, яка ні в чому не винна. Подбати про це мусить мати. Її дитині жити у світі. Між людьми.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №49 (1491)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.