«Як ворожка нам сказала, так і вийшло»

Добавить новость

Пятница, 13 Марта 2009 13:37  |  Просмотров: 23338

Шаслива родина Наталії Грищенко

Хтось називає ворожок шахрайками і ніколи до них не звертається. А хтось іде до знахарки з найменшого приводу. Наталія Грищенко з Великого Щимеля поворожила лише один раз. Вистачило на все життя.

Їй тоді не виповнилося й 17. Позаду була школа на рідній Сосниччині, непроста доля старшої доньки в багатодітній родині і… розбите серце. 

- З цим хлопцем ми разом виросли, - розповідає. – Жили по сусідству, дружили. Потім прийшло кохання.
Для  Наталі той хлопець був найкращим у світі. Тільки з ним вона хотіла бути  і в радості, і в горі. «Але у матері, - каже, - була інша  думка».
Не всі в юності дослухаються до мудрих порад. Батьківська  незгода (звісно ж, продиктована життєвим досвідом і спрямована на добро для дитини) зазвичай викликає у молоді спротив. Та Наталя була слухняною донькою. Втопивши своє горе в сльозах, вона зібрала валізу і поїхала з дому, – щоб не зустрічатися з ним, щоб забути.
Навчалася у Сосницькому технікумі – «на бухгалтера».  Додому не приїжджала. Потроху заспокоювалась: очі не бачать, серце болить.

- Потім у нас була практика, - згадує моя співрозмовниця. – Мене з найкращою подругою Олею направили у Вертіївку.  Я тоді ні з ким не зустрічалась, а у неї був хлопець. Оля вирішила поворожити на нього, а я пішла «за компанію». Хазяйка, де квартирували, розказала, як знайти ворожку. Нас зустріла стара сива жінка .
- Хочете пізнати свою долю? – не здивувалась вона.  - Хто перший?
Оля, звісно. Їй не терпілося. Вийшла радісна. Далі – я. Ворожка накриває мою долоню своєю, другу свою руку кладе на велику товсту книгу. Деякий час дивиться на ікону. («Вона сліпа, а все бачить», - згадуються слова нашої квартирної хазяйки).

І починає. Розказала все. І про мою сім’ю, і про моє кохання.
Дорогою додому ми з Олею переповідали, що кому сказала  ворожка. А  потім залізли на піч і довго сміялися над тим, що буцімто  нам судилося вийти заміж в один і той самий рік і в одне і те ж село.
Минув час. Дівчата закінчили навчання і роз’їхалися. Наталя за розподілом потрапила у Борзнянський район. До себе, на Сосниччину, приїздила рідко. кілька  разів доля зводила  їх. Він все ще любив її, хотів бути разом. Та щось  незрозуміле заважало  їй погодитися.
«А, може, так сильно діяв «материн закон?» - зітхає.
І нашвидкуруч зібравшись, Наталя знову тікала з села першим ранковим автобусом. Адреси не залишала навіть подругам.
Потім вона познайомилася з хлопцем зі Щорського району. Він покликав заміж. Наталя сказала: так. Вирішила сама:  матері розказала уже після того, як розписалися.
Анатолій привіз молоду дружину у Великий Щимель. Вони виростили п’ятьох дітей і мають 9 онуків.

Багато чого довелося витерпіти, пережити.
- А як склалося життя у того хлопця, що був першим коханням? – запитую.
- Він довго не одружувався, - розповідає жінка. – А потім взяв собі за дружину старшу від себе жінку, каліку. А там і сам покалічився: потрапив у комбайн. Його вже нема на світі. Не помилилася, виходить, ворожка.
Справдилося і найсмішніше ворожчине передбачення: подруга Оля дійсно вийшла заміж за хлопця з Великого Щимеля (зовсім не за того, на якого ворожила). І трапилося це за місяць перед Наталчиним весіллям.  Щоправда, зараз вони в селі не живуть:  Оля забрала чоловіка до себе на Сосниччину.
- Кілька років тому я їздила на батьківщину, – згадує Наталія Грищенко. – В райцентрі зустрілася з Олею. Обидві зраділи. Обнялися, як сестри. Згадали ворожку. 
- Вийшло, як вона сказала, -  підсумувала Оля.
- Так, подруго, - погодилася я. – Тільки в одному ворожка помилилася. Мені вона напророчила, що матиму щастя в навчанні. А насправді я знайшла його в дітях.

Марія ІСАЧЕНКО, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: