Мобильная версия сайтаЧернігівський хлопчик третій рік живе без матері
Біль від утрати рідних не стихає ніколи. Він не тане, як ранковий туман, а осідає у закутках душі. З ним треба вчитися жити.
Як не стало Ільєнкової дружини, у селі різне говорили та гуртом співчували Григорію: ще молодий роботящий чоловік, а зостався з маленьким сином. Чи підніме дитину, чи не запустить господарство? Врешті-решт, чи витримає непосильний життєвий тягар, що раптово звалився на його плечі, поруйнував плани, столочив душу?
– Моєму Богданчику вже сім років, – куйовдить батько короткий чубчик на голові сина. – Восени до школи не віддав тільки тому, що їх двоє було б у класі. А вже цього року п’ять чи шість першачків назбирається. І Богдан з ними піде.
Малого Ільєнка не зацікавила розмова дорослих, і він пішов у сусідню кімнату конструювати з пластмасових деталей такий, як у батька, трактор.
Ми з Григорієм Михайловичем продовжили розмову:
– Синок зрідка згадує матір. Йому ж ще й п’яти літ не було, коли її не стало. Хіба, як допомагає прибирати мені в господі та запримітить щось з материного одягу чи взуття, несе до мене і завжди так тихо-тихо каже: «Це мамине».
Якось під ліжком знайшов материні черевики. Дивлюсь, а він витер їх від пилюки і поруч зі своїми поставив.
Важко Григорію Ільєнку не лише на душі. Важко й рукам господарство утримувати, сина ростити. Він би згоден жінку в хату привести, щоб господаркою була, матір’ю Богданчику, тільки ж де її взяти? У їхніх Лавах вибирати немає з кого, а по сусідніх селах шукати дружину у Григорія часу бракує. У чоловіка кожен день ледь не по хвилинах розписаний.
Взимку о шостій, а влітку о п’ятій годині Ільєнко вже на ногах. Затоплює піч, а як надворі студить холодом, – і грубку, щоб у кімнатах було тепло. Затим приступає до кухарських обов’язків, а заразом і худобі воду гріє, картоплю варить.
Яким би насиченим не видався день, а в хаті Ільєнків завжди підметено, ніде не побачите брудного одягу чи немитого посуду.
– У селі чоловік мусить все уміти. Ось я що й не вмів, життя навчило. І собі, і сину одяг перу, прасую. Не робота – нудьга. Та що вдієш! Мій Богданчик не гірше за інших вдягнений, у чистому ходить. Та й за собою дивлюся. Серед людей живемо.
Синок уже помічник. В обидві руки бере віник і чисто підлогу підмете. Його обов’язок і посуд помити. Робить це старанно, рушником повитирає миски і тарілки, поставить на полицю.
– Як птицю годую, і тут Богданчик за помічника. А ще син допомагає дрова заготовляти. Я колю, а він по кілька полін у дровітник заносить і складає, – розповідає батько.
Доки у Лавах був колгосп, Григорій працював водієм, трактористом. Нині живуть із сином з власного господарства.
Три роки тому Ільєнко купив старенького трактора і причіпне знаряддя до нього. Нині обробляє два гектари землі. На своєму невеличкому полі на 1,5 гектара висаджує картоплю, а ще кормові буряки.
Минулої осені накопав лише на продаж вісім тонн бульб.
– Половину продав по одній гривні за кілограм, – розповідає чоловік. – Дешево, але ніхто більше не давав. А ось ближче до весни картопля зросла в ціні – до 1,8 гривні. Збуду решту, бо гроші треба. Хочу в хату воду підвести, ванну встановити, щоб було де помитися. Куплю пральну машину. Це ж скільки роботи на мої руки поменшає!
Назбираємо з Богданом грошенят і по теплу почнемо ремонт. Я вже продав кабанчика. Звик уже за зиму по два вгодовувати. Один собі, а другий – на продаж.
У нас ще й корова є. Нікого не прошу, сам за дояра. Сам і гній вивожу на город і на поле. Не удобриш – не вродить.
Молока нам і літра на день вистачає. Корівка наче б непогано доїться. Отож продаємо молоко. Знову ж, як і картоплю, дешево – по 1,2 гривні за літр.
Найважча пора для Ільєнків – літо. І посіяне-посаджене треба ретельно доглянути, і сіна накосити. А як заосеніє, врожай зібрати, дров заготовити.
Словом, крутиться і викручується чоловік. Навіть встигає родичам кому город виорати, кому сіно звезти. У селі трактор – незамінимий помічник. Без транспорту чи й порав би Григорій два гектари землі?
Хвалять у Лавах Ільєнка. Господар, кажуть. Он який гарний паркан поставив, у дворі лад навів, і в хаті у нього прибрано, затишно. Синок хоч і дитина ще, а вже поміч батьку.
Григорію Михайловичу лише за сорок. Середина віку. Скільки в наших селах дужих чоловіків, донедавна працьовитих, професійних трактористів, токарів, слюсарів, водіїв, залишившись без роботи, занудьгували вдома, у горілці розраду знаходять.
Ільєнку важче, ніж іншим. Він один сина ростить. І каже, що нічого не пожаліє, щоб доля хлопчика добре склалася.
Важко і семирічному Богдану без матері. До батька горнеться, на цьому світі у нього одна рідна душа. Є родичі, але вони батьків не замінять. Щоб полегшити батькову долю, синок бодай чимось намагається допомогти в хаті, на городі. Удвох вони живуть не гірше за інших односельців. Батько і син. Так склалася доля – на двох ділять радощі і гіркоти життя. Та ще не вечір у житті Григорія Ільєнка, і тільки ранок у житті його сина. Ще, може, до їхньої хати ластівкою приб’ється щастя.
Микола Будлянський, фото Миколи Тищенка
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Богданчик, Микола Будлянський
Экспорт новостей
