Мобильная версия сайтаВибрав Корюківку
30-річний Ратан Ахмедов, голова Корюківської об’єднаної громади, переїхав з Києва в Корюківку, не заводить романів, думає тільки про роботу. Як таке можливо? Як складаються стосунки з нардепом Анатолієм Євлаховим і Анатолієм Бондарем, господарем на Корюківській фабриці шпалер, — некоронованими царями Корюківського району? Про це і говорили, а чи була розмова відверта, судіть самі.
Ратан Ахмедов
«Банківська справа дала знайомство з Євлаховим»
— Вам 30 років, ви з міста Хмельницького, закінчили університет імені Вадима Гетьмана. Власне це те, що ви самі про себе розповідаєте.
— По Корюківці розпускали чутки, що я терорист з Осетії.
— Як Яценюк — боєць чеченської війни? Приписуєте собі заслуги?
— Щось таке.
— Звідки у вас шрам на обличчі? (ледь помітний).
— Риболовля. Найкращий товариш, сусід по парті, закидав снасть у воду, а я сидів знизу, тримав. Снасть полетіла не в воду, а мені в лоб. Наклали п’ять швів. Мене везли в лікарню на вантажівці з зерном. Це було ще в школі. Всім розповідаю, що впіймав велику щуку, і це вона залишила мітку.
— Вірять?
— Ні, не вірять.
— Ви українець, але ваш батько має походження... Яке?
— Мій тато родом з Азербайджану. Зараз його родина мешкає у Дагестані. Ми з ними не спілкуємося з подій 2014 року. Там дідусь, бабуся. Дідусь — академік. Викладає філософію і економіку у Махачкалі. Я там був достатньо давно. А три роки взагалі без зв’язку. Я фашист для них.
Народився на Полтавщині, там познайомились мої мама з татом, коли вчились у кооперативному інституті. Я був немовлям, коли батьки переїхали в Молдову. Там почався збройний конфлікт. Батько нас покинув, мама привезла мене в село до бабусі у Хмельницьку область. Я закінчив сільську школу, а потім вступив до Київського економічного університету імені Вадима Гетьмана (колишній нархоз).
— Бабуся виховала з вас щирого українця? Чи ви мусульманин?
— Я православний. Хрещений. Кожен має право на свободу совісті у вільній країні — таке моє ставлення до церков і релігій.
— У мусульман прийнято забирати хлопчика від матері, коли йому минає сім років. Ваш батько не намагався скористатися такою можливістю?
— Батько, наскільки я знаю, залишив ще кількох дітей, зокрема, в Україні. З одним я навіть знайомий. Я знаю, де живе батько, але з ним не спілкуюсь. Знайшов його місце проживання через службу безпеки Росії. Ще до війни. Але кроків назустріч не робив. Якщо я йому був не потрібен тоді, то він мені не потрібен зараз. Моїм батьком став дідусь. Він помер у 2009 році.
— Хто підказав вступити до економічного університету?
— Мама. Не можу сказати, що вона не вгадала. Аналітичне мислення у мене присутнє. А от класична банківська справа мене вбивала. Хоча дала багато плюсів, у тому числі знайомство з Євлаховим* у 2009 році.
— Чим ви займались у банку?
— Кредитування юридичних осіб, обслуговування юридичних осіб. Коли я був студентом, у магазині видавав кредити. Потрібні були кошти на життя у Києві. Мама не могла мене «потягнути», а я хотів їсти щось краще за «Мівіну», отож на третьому курсі (був 2007 рік) пішов працювати у банк. До речі, в студентські роки заробіток був більший, ніж після кризи 2008-2009 років. Євлахов був керівником підрозділу в банку, де я працював. Потім він очолив Корюківську фабрику, а я пішов найманим працівником в аграрну компанію. Я тримав контакт — декілька разів на рік ми зустрічалися.
Шляхи розійшлися до 2014 року, коли він подав свою кандидатуру на народного депутата. Я зателефонував йому і сказав, що хочу з ним змінити щось в Україні.
Це було на ейфорії Майдану. Я теж був там, отримав по голові, мене привезли у відділок, і я відкупився — дав 500 гривень.
Отож я зателефонував Євлахову, і він відразу погодився прийняти мене на роботу помічником. Вони потребували людей. А мені хотілося ламати, рубати стару систему. Через два місяці зрозумів: ти можеш добре робити ту справу, яку ти можеш робити. Потрібно змінювати не країну в цілому, а почати з конкретного. Приміром, з Корюківки. У лютому 2015 року вперше приїхав до Корюківського району — у Сядрине, на схід села. Сільський голова якісь там кошти вкрав, і вони хотіли його відсторонити.
«Статус помічника нацдепа спрощує доступ до київських кабінетів»
— Коли Рибаков** йшов по Корюківському округу (це сім районів), він майже пройшов і буквально на останніх хвилинах перемогу вирвав Євлахов.
— Вони навіть салют пускали, у Новгороді-Сіверському. Це називається — треба не спішити. В Україні все може змінитися в останню хвилину. Кампанія була бурхлива — із замінуваннями і т. д.
— Пам’ятаю передвиборчі борди Рибакова: «Так!» — і позначка біля його прізвища.
— Компанія Рибакова, до речі, продовжує сплачувати рекламний збір за борди. Дякуємо за наповнення Корюківського бюджету і бюджету округу.
Виграла президентська команда. До речі, по цьому округу чомусь ніхто не переобирався на другий термін. Ми будемо перші.
— Казали, останні скриньки з голосами супроводжували автоматники. Зі справжніми автоматами, озброєні охоронці. Було?
— Я не був на тих виборах і не можу сказати, так чи ні. Знаю лише, що Анатолій Сергійович був за крок від замаху на нього. Людина, яка витратила в окрузі чималі кошти, не хотіла здаватися.
— Час від часу звучить, що Рибаков повернеться, буде повертатися, хоче повернутися. Це відчувається?
— У Анатолія Сергійовича на сьогодні нема охорони. Якщо Рибаков приїздив, то спочатку зачищали райцентр, села, були снайпери, собаки, вертольоти і два броньовані «Мерседеси».
— Що значить «зачищали»?!
— Готувалися як до візиту президента, тільки рамок не було. Так люди розповідають. На зустріч допускали тільки тих, хто за Рибакова. Охоронці зі зброєю стояли по периметру, сідав десь вертоліт, подавали два «Мерседеси» броньовані, і не відомо, в якому він. Приїздив, виступав з рєччю — і назад.
— А правда, що Рибаков, коли не переміг, сказав: «Раз не я — не буде фабрика з Росією шпалерами торгувати»?
— Не знаю.
— А ви не робите так, коли приїздить Євлахов?
— Анатолій Сергійович приїздить з помічником. Однією машиною. Це «Мерседес» 2007 року випуску, коштує десь 12 тисяч доларів.
— Ви досі помічник Євлахова?
— На громадських засадах. Це спрощує доступ у київські кабінети.
«Приїхати в Корюківку була моя ідея»
— Чому Євлахов їздить на дешевій машині?
— Він не гониться за розкішшю. У Анатолія Сергійовича інші цінності. Возить, не ламається — і добре. Родина достатньо заможна, в електронній декларації Євлахови вказали загальний дохід близько чотирьох мільйонів гривень. Це офіційний дохід, з якого сплачені податки. Фабрика сплачує в рік близько 300 мільйонів гривень у бюджети різних рівнів. Якби не це підприємство, Корюківка була б селом.
— Чи довго Анатолій Сергійович умовляв вас приїхати в Корюківку?
— Це була моя ідея. Мій новий проект. Це я переконував відпустити мене в Корюківку з посади штатного помічника нардепа. Він сказав: «Добре».
— Але ж житлові умови тут не київські.
— Тут краще. У мене поки що нема сім’ї. Для мене гарні умови — це хороший матрац, щоб виспатись. І тепла вода. Я придбав собі двокімнатну квартиру в Корюківці за 17 тисяч доларів. Там потрібно ще ремонт зробить. У нас був будинок у Кам’янці-Подільському. Мама його продала і гроші передала мені.
— Скільки ви можете витримати в Корюківці? Років п’ять? Сім?
— Поки не зроблю все, що запланував.
— Ми бачимо приклад мера Вінниці, який став Прем’єром. Очевидно, для вас це також сходинка далі?
— Я думав над цим. Вважаю, що потрібно обмежити строк перебування на посаді голів об’єднаних громад двома термінами, як у президента. Тому що настає «криза творчості». Хоча по меру Городні, Богдану, цього сказати не можна: до Андрія Івановича можна щодня їздити за досвідом. Два терміни хотілось би працювати як мінімум. Якщо буде підтримка людей.
— Як вам вдалося досі не одружитися? Корюківка — це ж місто наречених. (Як і сусідні Сновськ, Мена). Чи є у них шанс? Чи у вас є дівчина у Києві?
— Я одружений зі своєю посадою. Вчора пішов з міськради о другій ночі. Не зустрів ще дівчину, з якою хотів би жити довго і щасливо і померти в один день, маму своїх дітей. 30 років — це ж небагато. В Корюківці романів у мене немає.
— Хто ж вам готує, прибирає?
— Я орендую кімнату в готелі. У Києві я жив сам, готував і прибирав сам. Займався спортом, плаванням, було збалансоване харчування. Сьогодні зранку був кефір — ввечері теж буде. В Корюківці немає загсу. Що це за мер, який розписується в сільраді, у сусідній Наумівці? От побудуємо загс, центр адмінпослуг, арку — і перше весілля там буде моє.
Чи покірні українці?
— Чому, на вашу думку, українці такі покірні? Слухняні, боязливі, на все згодні?
— Я не сказав би, що в Корюківці на все згодні і покірливі люди.
— Ну як же? Сказав Бондар: «Мером буде Ратан Ратанович» — і всі пішли і проголосували. Хоча знали вас рік.
— Бондар мене підтримав. Його тут поважають. По справах. Мене мало хто знав. Я зробив вибори ногами. У мене була завершальна зустріч, 304-та. У державному казначействі. Я проводив зустрічі цілий день.
— Скільки б ви не провели зустрічей, за спиною — «тінь батька». Чи можете ви приймати рішення самостійно?
— Всі — самостійно. Я з ним інколи зустрічаюсь. Я ж із Західної України. Він мені підказує, як краще підійти до місцевих людей.
— Які підходи радить: батіг чи пряник?
— І те і те. Для тих, хто спалює сміття, траву, торгує у невстановлених місцях, — батігг Дехто мене не любить за це. Бондар побудував велике гарне селище Бреч, по благоустрою ніхто краще не підкаже. Він творча людина.
— Чи може виникнути конфлікт, що Бондар каже одне, а ви — ні, я буду робить оце. Чи вже був?
— Ми не так спілкуємось. Він чує, що кажу я, а я чую, що каже він. Він депутат міської ради. Загалом їх 26. Я всіх слухаю, поважаю.
— А якщо родина вирішить, що пора зробити апгрейд? Обновити міську раду?
— Якщо підтримає іншу людину, я програю. Це зрозуміло в таких містечках. Анатолій Олександрович дуже багато зробив для Корюківки.
— Але ж Корюківка теж для нього багато зробила. Трудиться на фабриці.
— А він платить достойну зарплату. А також робить кроки не для бізнесу. Всі ветерани фабричні отримують від фабрики допомогу регулярно. Він каже: «Я жив у злиднях, тому допомагаю».
— Дехто називає таку систему феодалізмом. Пощастило корюківцям — добрий тут феодал. Не полює на них, як Лозинський. Нічого особливого не вимагає. А якби був злий? Чи потрібна така система, коли одна людина настільки важлива, що все місто прислухається до її думки?
— Він повагу заробив не залякуваннями. Реальними кроками. Корюківка відкрита для інвестицій. Теплоелектростанція — ніхто не погоджував з феодалом — зайшли і розпочали будівництво, працюють. Влітку запускають найсучасніший деревообробний завод, сто робочих місць. У Генплані передбачено місце, щоб збудувати ще один завод чи фабрику. Єдина умова — реєструйтесь у Корюківці і сплачуйте податки у місцевий бюджет. Те, що є Анатолій Бондар, — великий плюс. Усі ходять на фабрику за якоюсь допомогою. Скажіть мені, яка система краща? Є підприємство, яке платить хорошу зарплату, багато податків, підтримує ветеранів та місто.
— А що буде з Корюківкою, якщо фабрика розвалиться?
— Якщо будуть проблеми у підприємства, їх відчує все місто. Поки що тільки розвиток. Нові напрямки виробництва. Нові ринки збуту. Бреч.
— У 1943 році Корюківку спалили. І знову — дивна покірність. Один не надто великий загін перестріляв сім тисяч людей, якщо вірити тому, що кажуть. Три дні стріляли, патрони кінчаються, а вони все йдуть і йдуть, у ліс не тікають. Чи так було, чи не так?
— Покірних всіх перебили. Непокірні залишились. Історію пишуть переможці. Я не знаю, що тут відбулося. Ясно одне — це було жорстоке вбивство мирних людей. У якому вигляді буде меморіал жертвам, поки що сказати не можу. Але він буде, це точно.
* Анатолій Євлахов — народний депутат, зять Анатолія Бондаря, господаря на Корюківській фабриці шпалер, основного підприємства міста.
**40-річний Ігор Рибаков, одесит, був нардепом від Корюківського мажоритарного округу.
Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №16 (1615), 20 квітня 2017 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
