«У магазині пиво з цукерками за фальшиві гроші брали, циганка гадала. Тепер ніхто не заходить»

Добавить новость

Вторник, 22 Ноября 2016 17:27  |  Просмотров: 2418

— Пустіть погрітися. Холодно, автобус до Чернігова пропустили, — просимося на порозі 65-річної Ніни Малявко з Шаболтасівки Сосницького району. Село над трасою Київ - Новгород-Сіверський.

— Ой, та у нас же дитина в хаті маленька спить. А скільки ж ви грітися будете? Ну, заходьте, — відчиняє ширше двері жінка. — У врем’янці є піч, як дуже змерзли, можна погрітися.


Настя з Софійкою на руках у бабусі Ніни Малявко

Ви перші, хто так зайшов, за багато років, — усміхається господиня після того, як дізналася, звідки ми. — Колись якісь святі книжки пропонували.

— Не страшно незнайомих впускати?

— Нас у хаті багато. Якщо з поганими намірами зайшли — розберемося. Сім’я у нас велика. Дві онучки: Софійка і Настя. Син Віталій працює бухгалтером у фермерському господарстві «Промінь Агро». Невістка Вікторія у декретній відпустці. Чоловік Павло Васильович усе життя працював бригадиром у колгоспі. Тепер на пенсії, і колгоспу того немає.

Я 41 рік стояла за прилавком у місцевому магазині. От там декілька разів і попадала на гачок шахраїв. Перед Новим роком, ввечері, заїхала компанія. Чоловік дванадцять з дітьми. Казали, їдуть з Грем’яча (Новгород-Сіверського району) у Молдавію. Ящик пива взяли, цукерки в коробках. А я рада старатися. Думаю, ого скільки усього беруть, виручка добра буде. Розплатилися «десятками». Здала касу, а тоді начальство дзвонить, питає: «Де ти таких грошей набрала?» Придивилася при денному світлі, а у них трохи колір не такий, світліші від справжніх. Довелося місяць відпрацьовувати ті 170 гривень.

Після цього циганка зайшла до магазину. І покупці в лавці були. А вона мене в бік відвела, каже, що я хвора. Взяла склянку з водою, якийсь порошок туди кинула і показує. А воно там таке чорне, як гадюка, плаває. Каже: «То з тебе порча вийшла». Я ж і повірила. Кіло цукерок шоколадних з льодяниками дала. А тоді подумала: у кожного є якісь болячки, і вона нічого конкретного не сказала. Розвела, та й усе. Тепер на зміну мені у тому магазині дочка Наталя працює. З нею, слава Богу, нічого такого не траплялося.

До сусіда діда Толі зайшли якось дві жінки, сказали, із соцзахисту. Начебто прийшли гроші переписувати, а тоді скотчем зв’язали і з 26 тисячами гривень пішли. Той дід вже і помер.

Юлія Семенець, Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №46 (1593)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: