Успішний учитель - той, що прийшов у школу за покликом душі

Добавить новость

Пятница, 2 Октября 2015 14:30  |  Просмотров: 6423 | Обновлено 16 Октября 2015 12:27

Кожен вчитель - неповторний, бо кожен по-своєму любить дітей. Ця любов складається з безлічі кришталиків, великих і малих, сторонньому майже непомітних. Справжньому вчителю обов’язково притаманні любов до рідного краю, палке захоплення професією, людяність, чесність, скромність. Саме така неординарна, творча, закохана у свою роботу вчитель початкових класів Чернігівського ліцею №15 з 35-літнім педагогічним стажем Олена Ярославівна Паньковська.



Кажуть, що вчитель - професія, яку потрібно любити душею, інакше працювати не вийде. Недарма Олена Паньковська розповідає про свою роботу з посмішкою та захопленням. Про таких у народі кажуть: «вчитель від Бога». Адже робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості.

«Може, вчитель нині і не дуже престижна професія, та потрібно любити те, чим займаєшся. Якщо кожен шукатиме у своїй роботі недоліки, то вона не принесе задоволення, - стверджує пані Олена. - Я дуже люблю свою роботу. В класі я забуваю про всі негаразди. Знаєте, був такий час, коли нам не платили зарплатню, то я завжди казала: нехай не платять, аби тільки я могла займатися улюбленою справою».

Успішний учитель - це учитель, котрий пішов у школу за покликом душі, вважає жінка.

«Якщо ти не любиш дітей, якщо ти не готовий миритися з їхніми темпераментом, характером, активністю, то краще пошукати іншу роботу, - впевнена вона. - І вчителем, і лікарем потрібно бути тільки тоді, коли маєш щире бажання навчити або допомогти».

Педагогічна династія

Цікаво, що родина Олени Ярославівни - це справжня педагогічна династія. Мати Галина Миколаївна та батько Ярослав Андрійович працювали вчителями, а ще тітки та дядько. Та свою професію жінка вибрала завдяки першій вчительці, яку дуже любила. Говорить, що й у роботі рівняється на першу вчительку. Адже на неї в усьому і завжди можна було покластися. Батьки і діти її дуже любили.

«Саме такою я намагаюся бути -другою мамою для своїх учнів, - говорить пані Олена. - Діти до мене звертаються з будь-якими проблемами, усім зі мною діляться, а я стараюсь допомогти. Звісно, з дітьми після садочка непросто. У такому віці ще не у всіх сформоване поняття дисципліни. З окремими дітьми доводиться більше гратися, аніж навчати, але це частина моєї професії. Якщо правильно працювати, то за півроку майже усі починають розуміти, що вони у школі. Досить швидко учні вивчають навіть мою міміку: за тим, як я на них гляну або назву їхнє ім’я, вони визначають, що від них потрібно: сісти й заспокоїтись чи відповісти на запитання».

23 роки життя на Донбасі

Народилася й виросла Олена Ярославівна в містечку Городня. Навчалася у школі №3, а після вступила до Чернігівського педагогічного інституту на спеціальність вчитель молодших класів. Студентські роки промайнули швидко. В інституті пані Олена повністю розкрила свої творчі та педагогічні таланти.

«Цікаво навчатися, студентське життя захоплювало, - посміхається вона. - Я брала активну участь у всіх заходах інституту. Та насамперед - навчання. Дуже захоплювалася історією. Навіть іноді педагоги казали, що мені слід було на істфак піти».

Після закінчення університету дівчина за розподілом поїхала на роботу в місто Сіверодонецьк разом з чоловіком Василем. Там Олена Ярославівна 23 роки працювала у місцевій школі, там вони з чоловіком виховали двох дітей: доньку Оксану і сина Василя. Вони вже самостійні й успішні люди. Та родина дуже сумувала за Чернігівським краєм, де вони народилися, де живуть батьки, рідня та друзі. Тож, коли з’явилася змога, - переїхали.

«Отримавши квартиру в Сіверодонецьку, ми вирішили продати її і переїхати на Чернігівщину, - розповідає Олена Ярославівна. - За ті гроші купили в Чернігові квартиру. Та дуже важко було знайти роботу, бо всі місця були зайняті, а ще й кінець серпня: мав початися навчальний рік. Тоді я вирішила піти в райвно у день, коли збиралися директори чернігівських шкіл. Думала, зайду до зали й спитаю прямо: «Кому потрібен вчитель молодших класів?». Та вийшло інакше. Я почула, що в ліцей №15 потрібен вчитель. Тож підійшла до Олени Іванівни, директора ліцею. Так склалося, що одна з учителів молодших класів пішла і в них звільнилося місце. Відтоді вже 13 років тут працюю».

Перший урок - незабутній

Свій перший урок Олена Ярославівна провела в Чернігові у школі №3, будучи ще студенткою третього курсу.

«Тоді до мене на урок привели замміністра освіти. Промайнуло 35 років, а цей день я пам’ятаю, як сьогодні, - згадує пані Олена. - Було читання, розмова про хліб та хліборобів. Тоді після уроку замміністра сказала моїм педагогам: це не ви її навчили, це вона така. Після того всі методики мені поставили автоматом».

Дитина - немов чистий зошит

Перший вчитель - це людина, яка не просто дає дітям знання, а закладає певну основу для формування майбутньої особистості.



«Мріяла стати вчителем саме початкових класів, - розповідає педагог. - Маленькі діти - як чистий зошит, який потрібно заповнити першими знаннями. Це величезна відповідальність. Саме вчитель початкових класів засіває чисту душу малечі зерном добра та милосердя, справедливості та чесності. Моя мета - не тільки дати знання, а й навчити дітей вчитися. Навчити дитину, наприклад, читати - неважко, а читати й мислити, висловлювати своє ставлення до прочитаного значно важче. До того ж маю змогу поступово бачити плоди своєї праці, коли вчорашні дещо злякані малюки перетворюються на вихованих і поміркованих учнів. Вони, буває, і розмовляють моїми словами. Іноді дочка каже, що я люблю своїх учнів більше рідних дітей.

А я їх дійсно люблю як рідних і радію будь-якому їхньому успіху та переживаю через невдачі. Заради цього варто працювати».

І так, за 35 років, «рідними» стали сотні учнів.

«Дуже важко відпускати дітей, - говорить пані Олена. - Ми 4 роки щодня разом. Я звикаю до них, і вони всі стають мені рідними. Дуже тяжко розлучатися. Діти 20 років тому і нинішні - це колосальна різниця, та навіть кожні 4 роки це вже інші маленькі люди. Діти зараз дуже багато знають й дуже розвинуті інтелектуально».

Батьки - першооснова виховання

«Дітям потрібно давати можливість ставати самостійними і нести відповідальність за свої слова, вчинки, - вважає педагог. - Я вчу їх виходити з будь-якого конфлікту. Потрібно вміти домовитися або «обійти гостре». Якщо вони чогось не вивчать - не страшно, можна наздогнати, але якщо вони не вмітимуть спілкуватися і знаходити спільну мову, то навряд чи навчаться цьому дорослими. Таке слід виховувати змалку».

Проблема сучасних батьків, на думку вчителя, - хибна першочерговість матеріальних потреб перед потребами духовними.

«Зараз більшість батьків заклопотані роботою та заробітком. Звичайно, коли є гроші, це добре. Але слід пам’ятати: за гроші неможливо купити честь, гідність, совість, любов, - підкреслює Олена Ярославівна. - Тому пораджу батькам: любіть своїх дітей і вірте у них, не шкодуйте на них ні часу, ні сил».

Все робить на відмінно

Олена Ярославівна звикла робити все на «відмінно». Інститут закінчила з відзнакою. Має звання «Відмінник освіти України», грамоти Міністерства освіти, звання «Гордість ліцею» та стос почесних грамот і дипломів. Також пані Олена є постійним членом журі Всеукраїнського конкурсу ім. Петра Яцика та конкурсу «Вчитель року».

Школа для Олени Ярославівни -це все її життя. Завтра вона прийде до своїх дітей, запитає, як справи, допоможе підготуватися до уроку, а посеред занять покличе їх на фізкультхвилинку. Вони знову будуть говорити про звичайні людські цінності: доброту, милосердя, взаємодопомогу. І кожне її слово, слово вчителя - це ще одна цеглинка, що вибудовує людину - гідну, чесну, щиру. Така вона, нелегка і неоціненна робота справжнього педагога.

* * *

«Якщо вчитель має тільки любов до справи, він буде добрим учителем. Якщо вчитель відчуває тільки любов до учня, як батько, мати, він буде кращим за того вчителя який прочитав усі книжки, але не відчуває любові ані до справи, ні до учня. Якщо, учитель поєднує В собі: любов до справи ідо учнів, він - досконалий учитель» (Л. М. Толстой, 1828-1910)

Марія Пучинець, "Чернігівщина" №40 (544) від 1 жовтня 2015

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: