«Робити на землі можна, аби тільки не заважали…»

Щорічно у третю неділю листопада аграрії відзначають своє свято – День працівника сільського господарства. Тоді на усіх рівнях хвалять «мозолясті руки селян, які знають справжню ціну хлібу». А як же трударям-хліборобам живеться у заклопотані будні?

З агронома – у вільні господарі

У Величківці на десяти гектарах (своєму та двох орендованих паях) трудиться Леонід Демченко. Він ще й четвертий рік очолює Менську районну асоціацію фермерів і приватних землевласників.
А народився величківський господар у Корюківському районі. Працю сільську любив, тому і майбутнє своє з нею пов’язав: у 1988 році закінчив Українську сільськогосподарську академію. Отримав спеціальність агронома, за якою трудився п’ять років.
Одружився із дівчиною з нашої Степанівки, у молодій сім’ї народився син. А потім Демченки вирішили виїхати із Корюківщини, щоб і себе, і дітей від радіаційного бруду позбавити. Вибір припав на Менщину.
Життєвих позицій і вподобань не змінив Леонід Іванович. Ще п’ять років відробив головним агрономом у ксп «Перемога», а потім до 2004 року трудився на такій же посаді в «Інтерагросистемі». Кілька років обробляв свій земельний пай, з 2008 року став фермером.

Дідовим способом не вийде

– Спочатку мав старенький МТЗ-80, потім новий трактор придбав у лізинг (товарний кредит – авт.), – неквапливо розповідає Леонід Демченко. – Засаджую п’ять гектарів картоплею, трохи зернових сію, в основному овес.
Урожай отримує фермер непоганий. Та треба до цього доброї праці докласти, і не тільки фізичної.
– Намагаюся іти в ногу з часом, цікавлюся новинками, – продовжує розповідь хазяїн. – Експериментую, підбираю для своєї землі картоплю. Мав по 16 різних сортів. Стараюся семінари відвідувати, «дні поля» для землеробів. Два рази у рік обов’язково їжджу на сільськогосподарьку виставку. Адже потрібно бути у курсі нових технологій, старими методами вже не витягнеш.

«Підтримка» турецько-єгипетською бульбою

Діти Леоніда Івановича не пішли батьківським шляхом, торують свої життєві стежки: і син, і дочка вибрали професію педагога.
– А я буду біля землі, аж допоки сили вистачить, – фермер шкарубкою рукою поплескує дверцята трактора. – На землі робити можна, і якщо державні мужі допомогти не можуть, то хоча б не заважали.
Воно-то й так. У сільському господарстві завжди є ризики: примхи погоди, хиткі прогнози на майбутній урожай, нестабільні ціни на продукцію. А тут ще й незрозуміла позиція держави! Замість того, щоб розвивати вітчизняний аграрний бізнес на родючих ґрунтах, з якогось дива завозять в Україну закордонну картоплю, цибулю, гречку, овочі і т.д. Вони вибивають з колії вітчизняних аграріїв. Вигідного державного кредитування для фермерів теж днем із вогнем не знайдеш.
Важко аграріям, у вічних клопотах і турботах. Але сіють, садять, ростять, збирають, молотять, годують. Надії і сили вам, хлібороби-трударі. Щоб земля родила і руки не боліли…

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.