Лисогорська «автономія»

На північ від селища Короп є позначка на мапі: Лиса Гора. Останні роки все населення хутора складалося з... однієї родини - чоловіка й жінки пенсійного віку. Повна автономія! Лише чотири кілометри піщаної ґрунтовки та ще дроти електромережі зв'язують цей, умовно кажучи, населений пункт з рештою світу в образі райцентру.

Серед деснянських луків стоять дев'ять хат. Майже всі вони перетворені на заміські будиночки або дачі жителів райцентру. Зараз тільки у двох постійно проживають люди. В одній - родина Бочкових. А в іншій оселився дідусь, котрому за 70 років. Проте Петрович ще має сили тримати пару коней. Його відвідує онук Юрій.
І все ж таки близькість райцентру та ріки помітна: через хутір нерідко проїжджають рибалки або відпочивальники. Ще б пак: від хутора до вигинів русла Десни в обох напрямках або ж до озера Одеського - приблизно кілометр. Серед природних принад лисогорської автономії - ще й лісочок площею із півсотні гектарів усього «за два кроки» від хутора. Тільки й живи подалі від гамірних міст.
«Красота-то какая, лепота!» - сказав би один «типовий цар» з відомого кінофільму. Це вам не гірке життя у Гірках, про яке «Чернігівщина» розповіла у №25 від 21 червня цього року.

У магазин - в забродах

- До останнього року жили ми тут самі. В інші двори приїжджають то переночувати, то ненадовго. А шашлики, бува, навіть взимку смажать, - розповідає Тамара Петрівна. - Ще ось не продана ота хата (вказує на цегляний будинок і чималенький сарай) з ділянкою 83 сотки.
- Це наче не гора, та й не зовсім лиса.
- Не лиса. Але коли сухо, то навкруги все жовте, трава на сонці вигоряє. Зате й навесні сухо - тут нас не підтопить.
- З досягнень цивілізації у Вас лише електрика?
- Вода колодязна. На електриків гріх скаржитися - за «підстанцією» наглядають, масло міняли, а як «вибиває» - приїжджають. Телефону і радіо нема. Радіопередачі через ефір слухаємо.

- Аби щось придбати, кожного разу їдете до Коропа? Велосипедом?
- Так! Усім, чим тільки можна. Восени ми купуємо запаси: мішок муки, мішок цукру, крупи різної, макаронів. Картопля й овочі, звісно ж, свої. Взимку, коли сніг лежить, чоловік бере рюкзак і на лижах іде. Дороги тут ніхто не чистить. Стараємося нечасто ходити до міста, особливо у великий сніг. Коли грязюка, теж велосипедом не поїдеш. Цього року висадила розсаду, аби трохи продати. А вода як прибула - ні пройти, ні проїхати. А розсада переростає. Одягали з чоловіком такі височенні чоботи, й він мене з розсадою півдороги проводив.
- Живете, значить, автономно. Навіть сільрада - в Оболонні, що на іншому березі. І порому нема, бо оболонці сіно на цьому березі не косять.
- Так, нема туди прямої дороги. Тут косила минулого року якась організація з найманими працівниками, схоже, із заходу України. Цікаві хлопці. Накосили сіна, а тоді якраз дощі намічалися. І якби за вихідні зібрали те сіно... А вони так: субота і неділя - «ми не працюємо», і хоч ти помирай. Мабуть, якісь віруючі. Стільки сіна намочило! Потім перевернули, посушили, але ж у нього вже не той вигляд і запах.

- Бачу, господарство тримаєте.
- Живемо на всьому екологічно чистому! Це «продовольча програма»: дві кози - для молока і сім козенят на м'ясо. Щоправда, є кілька тварин і від знайомих, котрим уже не сила їх тримати. Цих козенят можна проконтролювати. А коли випускають корейську череду, щось до півтораста корів, то вони чимчикують сюди і... до мене в город. Кавуни потопчуть, кукурудзу поламають, капусту погризуть...



«Давно це було»

- Чоловік у мене з Коропа, мої батьки - звідти ж, а ми жили 28 років у Сумах. Увесь час приїжджали до батьків. Щось їм допоможемо і їдемо з дітьми відпочивати на Десну, - згадує господарка. - Усі відпустки тоді проводили на річці, з наметами. Давно це було! Діти ще малі були, років по 3-4. Тоді безпечно було, ніхто нікого не боявся. Чоловік поїде на риболовлю - ніч «бовтається». Зараз уже внуку 20, онучці - 10. Живуть у Сумах.
- Чому саме у цьому місці оселилися?
- Ми його придбали у 92-му році - аби поближче до природи. Обклали хату цеглою і все інше тут самі зробили. Батько мій рано помер, а мати розміняла житло і поїхала жити до сестри в Одесу. А 10 років тому я вийшла на пенсію по «шкідливому стажу». Відтоді відразу сюди переїхали.

- Дійсно, на роботу звідси важко дістатися.
- Я працювала оператором у котельні, тож мені й у Коропі 2003 року запропонували таку ж сезонну роботу. На щоденну роботу ходити звідси взимку не годиться, а працювати добу через дві було вигідніше. Піднімаюся о п'ятій ранку й чимчикую крізь сніг. І за чверть до 8-ї я на роботі. Ходила завжди разом із собакою. Так ще підробляла чотири роки, до 55-ти. А зараз мені - 60.
- Яка «криміногенна обстановка» в таких умовах - не серед людей, але й недалеко від селища?
- Нас раз обікрали, потім другий. Тоді ще не жили тут постійно. Вперше до хати не залізли, а на веранді - спортивні штани й ті забрали. А вдруге зламали добротні двері на кухню, бо замок відкрити не могли. Покрали кожухи, каністри з бензином і маслом, ще різні дріб'язки - молотки, пилки.

Пам'ять

На одному з пагорбів стоїть невелика стела з червоною зіркою на маківці. Помітно, що нещодавно вона відремонтована. На табличках по боках стели зазначено 64 імені. В абсолютній більшості це рядові солдати і лише кілька сержантів. Серед звичних нам прізвищ чимало й характерних кавказьких.
«У цих місцях полягло чимало воїнів під час визволення наших земель. Далі за Лисою Горою є Мальцева пристань, де начебто десант висаджувався», - сказала Тамара Петрівна.
Поруч перепоховані рештки двох воїнів, виявлені минулого року. На меморіальній плиті - вінок від клубу «Патріот» з Чернігова.



Сергій Стук, тижневик «Чернігівщина» №30 (358)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.