Тетяна Охріменко — художниця з розумними очима

Красивого багато не буває. Навіть природа не вельми демонструє свою щедрість, народжуючи на світ Божий митців. Cкільки їх, справжніх, на кожну тисячу? Можливо, це й на краще. І нехай у наш час навіть найталановитішим митцям живеться не дуже солодко, все одно, коли він – Майстер, то так і залишиться мрійником назавжди. А ще справжні митці, рівень таланту яких від сивої давнини визначався Божим промислом, завжди вирізнялися як зовнішньо, так і внутрішньо від юрби. Мислили інакше, зовсім не в унісон із суспільством висловлювали думку, ніколи не переймалися матеріальним, за статками якого традиційно визначався рівень поваги до особистості.

Симпатична панянка з розумними очима

Уперше побачивши цю молоду дівчину, навіть без допомоги ближнього зміг розпізнати, що вона з того ж таки богемного кола творців прекрасного. Спочатку я мав можливість споглядати її художні творіння, а вже потім познайомитися з авторкою робіт наживо.
Ще задовго до зустрічі місцева колекціонувальниця художніх робіт пейзажистів із Новгорода-Сіверського пані Ольга Глазкова, приватний нотаріус (про неї «Деснянка вільна» писала два роки тому), розповідала про майстриню, котра подарувала їй нещодавно своє полотно з невиразною назвою «Човни. Новгород-Сіверський. 2012 рік». А ще на столі в пані Ольги я взяв до рук звичайний календар із репродукцією ранньої дитячої роботи художниці «Ця планета буде цвісти».
Тож заочно я давненько був підготовленим до знайомства з молодою особою. Тепер же випала нагода поспілкуватися наживо. Згадав, як два роки тому, під час бесіди за кавою з нотаріусом, милувався прекрасною роботою художниці олією на полотні з краєвидами над Десною.

Тетяна Охріменко – молода, чорнява, струнка дівчина, з красивими глибокими очима, які є ознакою відповідного рівня інтелекту, свідчать про непересічне вміння спостерігати, аналізувати, слухати, думати та змістовно вести діалог. Розмовляти з молоддю такого віку останнім часом стає непросто, коли йдеться не про крамницю, куплені речі чи омріяний прибуток, що надійшов від вдалої операції з грошима. А тут – на тобі. Пристойного рівня інтелектуалка, з виразно поставленою увагою до співрозмовника, з природним умінням слухати, відповідати на запитання журналіста, дуже загадково й приємно посміхатися, майже не відкриваючи вуста.
Ми розмовляли про різне, хоча помітним домінуванням вирізнявся найпроблемніший елемент – життя як воно є. І діяльність пані Тетяни на тлі власного, невеличкого як за роками, творчого життєпису тільки підтверджувала істину: які цікаві молоді роки!

Душа юного обдарування

Художниця завершує академічну освіту в науковій столиці України – в місті Харкові. Тут вона найближчим часом отримає диплом у Державній академії дизайну та мистецтва. Наразі, як і всі спудеї-випускники, Тетяна напружено й натхненно працює над виконанням дипломної роботи «Покрова у селі Мурав’ї».
До речі, це маленьке село у північній Сіверщині, що впритул наближене до державного кордону з Росією, тільки широким полем відділяється від населеного пункту в Російській Федерації. Сьогодні тут живуть близько семидесяти людей.
– Саме село, де жила вся рідня мого батька – Миколи Макоєда, разом із розкішною природою залишили в моїй душі, а то й у долі виразний слід. Таке відчуття прекрасного, яке я пережила на розкішних луках міжріччя Десни та Судості, незабутні пейзажі на погорбованому рельєфі Новгород-Сіверщини, скоріш за все і визначили подальший шлях. Адже, вказавши на існування всього цього в моїй душі та серці, Господь відкрив дорогу до великого мистецтва, – розповідає Тетяна Охріменко. – І хоча моє дитинство, шкільні роки минали як на Сіверщині, так і на Січеславщині у Дніпропетровську, енергетика навколишнього поля захоплювала так, що втратити спогад про таке в дорослому віці навіть і думка не виникала. Ото справжні переживання, враження та духовне піднесення.
Отже, навколишня природа й спонукала маленьку дівчинку до праці з олівцем та пензлем. І коли однолітки найбільше часу віддавали пустощам та розвагам, Тетянка сідала в тихому закутку зеленої дідівської садиби й малювала. Її мама стала першою рідною людиною, яка вгледіла в дитинки здібності до малярства. Тетяна опанувала загальні дисципліни у школі, відвідувала заняття у художньому навчальному закладі в Дніпропетровську.



Академічна освіта

Наступним етапом до пізнання найсакральнішого у високому мистецтві був театрально-художній коледж, у якому на відділенні живопису наша землячка провчилася повний курс чотирьох років. І прекрасне полотно «Яблуневий Спас» стало достойним уваги всіх, хто відвідує вернісажі, салони чи виставки регіональних творців пензлем.
Вже після середнього закладу Тетяна вийшла на життєвий простір справді сформованою творчою особистістю з власним стилем не лише створення робіт, але й перш за все баченням того, що відбувається навколо.
Звичайно, що особливу сторінку в недовгому історичному полотні власної дороги до сходження на ранній олімп визнання відведено знайомству з людиною та навчання під її керівництвом, котру Тетяна без роздумів називає найвпливовішим у визначенні особистого творчого та й узагалі правильного напрямку життя.
Мова йде про давно відому у творчих колах країни постать – знаного майстра пензля, народного художника України, лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Віктора Ковтуна. Це людина високих життєвих принципів, потужна і колоритна особистість. Його творча біографія складається з суцільних виставок, організації пленерів. Як і в теперішніх учнів пана Віктора, у нього теж був старт із потужного духовного енергетичного поля Чернігово-Сіверського Подесення. Його виколихав та випестив прадавній край Мезина, невеличкого тепер села Коропського району. Творчість Віктора Ковтуна майбутні покоління вивчатимуть на прикладах десятків та сотень прекрасних і неперевершених полотен, таких як «Патріарх Володимир» 2008 року, «Чистий четвер» 1994 року чи зовсім рідне і близьке полісянам – «Відлига. Новгород-Сіверський» 2012 року.

А ще ж і велика педагогічна творча праця, яка потребує щоденного спрямування зусиль на відкриття нових неординарних і талановитих художників, яких якраз і представляє пані Тетяна Охріменко. Її Майстер і привів у світ, який просто дихає особливою, з неймовірною силою духу творчою атмосферою. А вона, ця творча оболонка, окрім іншого, зокрема і зовнішньої привабливості, ще й потребує внутрішнього напруження, вміння тримати свій почерк, свою лінію, і перманентно доводити як колегам навколо, так і розбещеній вернісажами у столицях публиці, що ти – справжній і талановитий. І це назавжди, а не тимчасово! Бо ж знаємо: який сьогоднішній світ непростий у будь-чому, а тим більше, коли стосується теми конкуренції у високому мистецтві.
Віктор Іванович «зміг зліпити», немов Фідій із Давньої Греції, прекрасне творіння, гарну колегу, справжню майстриню пензля. Тому, мабуть, неспроста на запитання про найулюбленіший жанр у своїй діяльності пані Тетяна Охріменко спокійно називає станковий живопис, так само як і її Вчитель.



Визнання

Кілька років тому, коли художниці ще й не виповнилося 23 роки, її прізвище почало з’являтися на найпрестижніших всеукраїнських виставках у великих містах України, а її найкращі роботи побували в зарубіжних країнах. Ось і цьогоріч в Москві на Арбаті, де розміщено Український культурний центр, успішно триває захід майже з трьох десятків полотен Тетяни Охріменко.
У старому і креативному районі Білокам’яної українська дівчина з Дніпропетровська, родинне коріння якої ховається у далекій глибинці серед розкішної місцини між річками Десною та Судостю, членкиня Національної спілки художників має честь представляти творчу еліту з прадавньої землі, яка і у ХХІ столітті продовжує народжувати неперевершених митців пензля.
Нехай вам щастить, шановна пані Тетяно, разом із прекрасним і мудрим педагогом-наставником, народним художником України, лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Віктором Ковтуном!



Борис Домоцький, тижневик «Деснянка вільна» №49 (348)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.