Художниця Ольга Шевченко повернулась до Прилук з Києва, аби творити красу

Добавить новость

Среда, 10 Января 2024 17:10  |  Просмотров: 1618

Прилуки - місто невелике, але творче і різнобарвне. Щотижня обов’язково трапля­ється щось цікаве та неординарне - то на стіні місцевого «хмарочосу» з’явився мурал, присвячений нашому знаному земляку, акто­ру Миколі Яковченку, то хтось з поетів ви­дав нову книгу, а столичні кінематографісти привезли до нас фільм про Семена Петлюру. Або ж - відкрилася виставка художника. Тим більше, що гарні поети, музиканти і ху­дожники в місті є, бо прилуцька земля щедра і радує нас талановитими митцями та їх творчими досягненнями.

Прояви насиченого культурного життя особливо важливі в наш непередбачений воєнний час. Бо це означає, що ми - живі, що в наших душах багато віри, доброти, краси. Багато любові до життя, і що Україну не здолати.
Нещодавно в міській центральній бібліотеці ім. Л. Забашти відбулася презентація творчості прилуцької художниці Ольги Шевченко «Золотий дощ». Молода майстриня представила на своїй персональній виставці 12 різножанрових робіт, написаних раніше і нещодавно.





Це вже друга персональна виставка художниці в нашому місті - перша відбулася в краєзнавчому музеї імені Василя Маслова декілька років тому і на ній було виставлено 30 її оригінальних, тала­новитих картин.
З визначною творчою подією іменинницю вітали колеги-художники Петро Мироненко, Петро Бойко та Олександр Гузів; прилуцький скульптор Семен Кантур та його дружина, мисткіня пані Катерина; директорка Прилуцького краєзнавчого музею ім. В. Маслова Тетяна Зоць; директорка бібліотеки Людмила Зубко; керівниця художньої школи-студії «КімNATA» Наталя Пономаренко. Пані Ольга працює в цій школі педагогом, відкриває для дітей та підлітків таємниці живопису... Бо, на її думку, в кожній дитині є здібності, закладені Госпо­дом ще від народження, і їх потрібно розвивати.

Художниця народилася в нашому місті, у 12 років поїхала вчитися в київську художню, дуже престижну, школу імені Тараса Шевченка. Здібна дівчинка з маленького міста, з провінції легко склала екзамени і була зарахована на навчання. Спочатку їй було непросто серед дітей столичних художників, більш розкутих та впевнених, ніж вона на той час. Але - звикала, наполегливо вчилася, шукала себе. У 15 років у школі вони вже писали оголену натуру...

Ці роки були дуже пам’ятними для неї - фор­мувався її характер, закладалися якісь основи її світобачення, вона дорослішала і в житті, і в творчості.
Пані Ольга обожнює Київ, який зіграв таку важливу роль в її долі та професії, і він для неї - найулюбленіше місто на Землі.
Закінчуючи столичну школу, вона зробила чудову дипломну роботу - написала циганський табір, де колоритна циганка танцює біля вогнища. Це було масло. її картина перейшла до фонду школи, як одна з найкращих робіт.
Потім деякий час пані Ольга працювала в при­луцькій майстерні художнього фонду України. Вона цінувала спілкування з вже визнаними при­луцькими митцями Миколою Кочубеєм, Володи­миром Карасем, Семеном Кантуром, у яких вона багато чому навчилася. Їй було тоді 18 років, і всі вони здавалися їй Метрами живопису.

Потім - навчалася в Одесі у педагогічному виші на худож­ньо-графічному факультеті. Назавжди полюбила місто Одесу - його історію і його особливий шарм.

А потім довгий час жила за кордоном - так склалася доля. Там вона закінчила школу дизайну, писала картини, робила ілюстрації до книг за допомогою туші та пера, виставлялась в галереях, працювала дизайнером у рекламній агенції. Займа­ючись графічним дизайном, створювала колекційні поштові листівки, різноманітні буклети, розробила та створила також свій власний логотип, як візитівку.

За кордоном їй пощастило побувати в найкрутіших музеях світу, де зібрані найкращі колекції живопису всіх часів і країн. Пощастило насолодитися світовими, всім відомими, шедев­рами живопису. Бачила картини Ван Гога, Рембрандта, Пі- кассо, Ель Греко, Тициана, Караваджо... Серед її улюблених митців - Карл Брюллов, Врубель, Боттичеллі...
Повернувшись на Батьківщину декілька років тому, вона почала більш серйозно та вдумливо займатися творчістю, шукаючи нові форми самовираження. А ще - радіти кожній хвилині, яку вона проживає в на своїй землі, в рідному місті, за яким дуже сумувала. Вона щаслива в батьківському домі, їй тут затишно і спокійно, як у дитинстві. Тут вона почувається захищеною і рідною всім.

За ці роки вона випробувала себе і в пе­дагогічній діяльності, знайшла нових друзів і нове дихання, створила нові роботи, які хотілося показати землякам.



Дуже хвилювалася, готуючись до «Зо­лотого дощу», брала участь у оформленні бібліотечної зали, на стінах якої «осели­лися» її картини. Тканиною задрапірувала локацію, прикрасила її осіннім листям та яблуками. Підготувала буклети, свічки в кра­сивих підсвічниках. Дизайн був стильним, витонченим, як і вона сама. Винуватиця вишуканого свята задоволена ним, при цьому їй хочеться, щоб її картини побачило якомога більше людей...

На її презентаційній виставці було два­надцять різножанрових робіт.

Ось портрет батька на блакитному тлі океану. Тато, Микола Юхимович, відійшов в інші світи дев’ять років тому. Працював на «Білкозині», був талановитим інжене- ром-будівельником, шанованою у місті людиною, як і мама.

Батько все життя жив не за звичними стандартами, мав свій розпорядок на кожен день і жив не так, як інші чоловіки його часу, його соціального статусу. Захоплювався Полом Бреггом, людиною, яка придумала свою філософію життя і жила за нею. Американський дієто­лог, ініціатор руху за здорове харчування, розробник технік дихання, голодування і дієти.

Батьки навчили її не боятися труднощів і приймати альтернативні рішення, завжди бути самою собою.

Ось на полотні її лагідна, ніжна золота осінь.

Ось натюрморт з яблуками та глеком. Різні речі, фрукти на її натюрмортах завжди трішки умовні і завжди реальні, вони - дійові особи нашої долі.

Предмети на картинах живуть своїм життям, але ж їх хтось колись торкався, і вони пам’ятають це і сумують за чиїмись дотиками.

Серія цікавих жіночих портретів - портрет подруги з Києва - вони пронесли дружбу через роки, портрет сестри, невідомої жінки... В кожній картині, в очах кожної жінки є щось своє - умиротворення, спокій, любов.

Бузок, маки, беріг Тихого океану, осінні алеї, брама до Києво-Печерської Лаври. Роботи різні за тематикою, але такі споріднені душею тієї, хто їх створював.

Художниця використо­вує різні техніки, різні жанри, різні сюжети. У різні періоди - акварель, пастель. Але частіше масло.

З нею приємно спілку­ватися, бо вона красива, розумна, талановита. Щира і делікатна. Інколи в розмові вона неочікувано переходить на англійську.

Анонсуючи для мене свої написані і ще не написані роботи, вона говорить, що всі вони про красу і гідність людини, про доброту.

Вона любить класичне мистецтво, реа­лізм. Модернізм та абстракціонізм її не ці­кавлять. Пікассо здається їй депресивним, нудним, і з цим не можна не погодитися.

В її картинах завжди є внутрішня до­цільність образів, динамічність, в них чітко вибудувана композиція і є гармонійне з’єднання форми та змісту, думок та по­чуттів. Вони не нудні і не депресивні. Вони приносять радість.

Філософія її робот - це краса і тиша, і завжди - якась таємниця. Її намагаєшся розгадати, але вона не дається тобі у руки. Може, саме тому цю таємницю й не потрібно розгадувати?

.А як у неї буває перед картиною - може, міцно стискається серце, і стукає, б’ється, як сполоханий птах? А, може, рука сама, без участі голови та серця, впевне­но проробляє свій звичний, знайомий до дрібниць шлях по чистому полотну?
От зараз його торкнеться пензель, і на ньому з’являться думки художниці і почуття - розквітнуть маки і запахне бузок або жасмин.

Вона може намалювати все на світі - портрет подруги, хмари і хвилі, ліс і птахів на світанку, прилуцькі каштани і київські схили. Чиєсь минуле або мрії. Все. Або, наприклад, океан з бірюзовою водою, з пляжем і пальмами. Зі світлочубим кучерявим хлопчиком, який збирає мушлі на березі.

Океан, де багато неба, землі, і де там, на горизонті, обов’яз­ково буде вітрильник.

Так що для неї біле полотно - це вона сама, яка є насправ­ді? Це - вікно у Небо, в якому живе Господь? Чи - втеча в інший, різнокольоровий світ, де завжди літо і сонце сідає в твої долоні?..

Вона делікатна, глибока. З повагою і цікавістю ставиться до людей, намагається зрозуміти суть людського життя і частенько звертається до Бога. І дякує Йому за все, сприй­маючи всі радощі, проблеми, перемоги як Божу милість. Вона знає, що Він поруч, і вона спокійна.







У молитвах вона просить Господа, щоб Він дав мир країні і мир нашим серцям. І більше за все їй хочеться своїми роботами підняти дух і настрій людей в цей важкий час, зігріти їх серця.

Вона дуже любить осінь. Радіє кожного ранку, спостеріга­ючи за тим, як змінюються пейзажі за вікном, кольори листя. Вона насолоджується її красою, теплом .

Впевнена, що душа наперед знає, що з нею, з людиною, трапиться через 5-9 років. Тому коли людина потрапляє в якесь місце і відчуває дежавю, це просто означає, що душа вже тут була у її колишньому сні, воно вже колись наснилося тобі, а тепер ти тут - наяву.
Її життєвим девізом став вислів: «Ти не туди йдеш! Вогні в іншій стороні! - Мені байдуже, я запалю свої».
Я не знаю, та й ніхто не знає, може, навіть вона сама, що вона намалює завтра чи післязавтра. Зате можна бути впев­неним, що люди, дивлячись на її картини, будуть посміхатися і вчитися любити цей божевільний прекрасний світ заново.
І будуть їй вдячні. Бо золотий дощ її душі - безкінечний і щедрий, щирий і теплий...

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: