Як обжилася Яна з Сашком у будинку, який придбали за «дитячі гроші»

23-річна Яна Степанова живе в Шаповалівці Борзнянського району. Три роки тому вона народила сина Сашка. На той час дівчина не мала власного житла і взагалі не знала, як бути і що робити. На щастя, існує державна програма, покликана допомагати молодим матерям які потрапили у складні життєві обставини. Яну і Сашка прийняв обласний соціальний центр матері та дитини. Так малюк не став сиротою. У центрі Яну навчили, як годувати, доглядати сина, як вкриватися ковдрою, а не курткою, і таке інше. А потім допомогли Яні придбати будинок за гроші, які держава платить при народженні дитини.

«Вісник Ч» писав про історію молодої матері 2 жовтня 2010 роки Яна родом з Дніпропетровської області. Родина Степанових кочувала. Жили у родичів, у монастирях, у покинутих хатах сіл Борзнянського району. Через постійні переїзди Яна майже не вміє читати й писати - до школи ходила тільки рік.
У Яни не було ніяких документів, сина записати ні було на кого. Вісім місяців співробітники центру бігали по інстанціях, аби зробити Степановій паспорт.
Як ведеться Яні у шаповалівці? Обжилися вони з Сашком у будинку чи ні?

Поїхали в село. Янина хата як стояла облуплена, так і стоїть. У двір потрапити важко — біля хвіртки повно води, талого снігу. На шворці у дворі гойдаються декілька випраних чоловічих штанів і рушник. Дитячих речей немає. На наполегливий стукіт у вікна та двері з'являється заспана господиня (на годиннику десята тридцять):
— 3 газети? Ой, зараз я трохи причепурюся.
Ідемо до хати. На голоси вибігає біляве хлоп'я — Сашко, одягнений в штанці та легку кофтину. У хаті тепло. Одразу проситься на руки.

Яна клопочеться по хаті: застеляє ліжка, витирає стіл, приводить себе до ладу. Раптом з-за старенької пошарпаної шторки, яка ховає від людського ока кухню, виходять чоловік і жінка.
— Це батьки, — пояснює дівчина. — До мене перебрались. Через рік має ще Коля переїхати сюди. (Микола, брат Яни, засуджений за крадіжку. — Авт.).
Кімната перегороджена ганчірками. За ними чується чоловіче кахикання.
— А там хто? — запитую.
— То мій двоюрідний дядько Миша, — ховає очі Яна.

Сусіди ж цього чоловіка іменують не дядьком дівчини, а її співмешканцем. Та й на запитання про особисте життя Яна не знає, як реагувати. Поглядає на шторку і ніяково бурмотить:
— Нащо мені чоловік? Я для сина живу.
Запитую прямо:
— Яно, Михайло — батько дитини?
— Ні, що ви, — заперечно хитає головою господиня і знову ховає очі. Хоча соромитись тут немає чого.

Офіційно родина живе на 1080 гривень — допомогу на дитину та пенсію по інвалідності (Яна — інвалід третьої групи по зору). «Дядько» Михайло та Микола Григорович і Лідія Миколаївна (батьки дівчини) пенсії не отримують, бо не мають документів.
— Та нам вистачає! — впевнено говорить Яна. — Ще й по п'ятсот гривень на книжку відкладаємо.
Із господарства мають тільки кішку Дату та собаку Діну.
Кажуть, часом Михайло ходить електричками і просить милостиню, часом жебракує під Троїцьким собором у Чернігові.
Односельці розповідають, що живе родина з магазину. Є гроші — ходять за продуктами.
— Хочемо парочку поросят купить, курей, — ділиться жінка.

І так вони хочуть завести хазяйство вже півтора року. І все ніяк. Ніяк і ремонт не зроблять. Та що там ремонт, навіть постіль випрати не виходить.
— Оце прийде весна, то треба попрати, ремонт зробить, — клопочеться біля плити Лідія Миколаївна. — Хочемо грубу плиткою обкласти, щоб мить можна було.
Доки розмовляю з господарями, малий Сашко увесь час крутиться поряд — грається то ліхтариком, то мобілкою Михайла Колтакова, то пише на клаптику паперу. Коли щось не по його — може ляснути матір по обличчю. Говорить хлопчик ще не дуже, але то нічого, наздожене. Деякі слова вимовляє аж надто чітко.
— Ти сука! — кричить матері.
— Іди на х.., — а це вже малий до діда звертається.
— Де він і набрався, — бідкається Яна. — Цілу зиму надвір його не водила, щоб не захворів. А батько з дядьком як лаються, він же все вислуховує!

Хлопчик цікавий до техніки, любить танцювати.
— Сердючку як включимо на магнітофоні, то він уже витанцьовує, особливо пісню «Горілочка» любить, — сміється Яна.
Односельці говорять, що Яна не випиває. Запримітили колись, що купувала вино, відразу подзвонили в соціальні служби. Більше подібне не повторювалось, Яна боїться, щоб сина не забрали, говорить, краще не ризикувати.
У садочок Яна малого віддавати не збирається:
— Він у нас битися любить, то хай краще вдома. У школу вже піде, а в садочок— ні.

Розмову перериває дзвінок мобільного — майбутні куми телефонують, найближчим часом трирічного Сашка збираються похрестити. Куми допомагають Яні з малим, у куми 11-річна дочка.
Користується Яна телефоном незграбно.
— Ще дзвонить можу, — каже. — А повідомлення писати не вмію. Що там треба натискати? Як?

Я пригадую, що вона майже не знає грамоти і нічого доброго, окрім центру матері та дитини, в житті не бачила.
На роботу Степанова не збирається. Боїться, якщо піде працювати, пенсію по інвалідності заберуть. Та й бачить же погано.

****

Отже, загалом усе вийшло: Яна має дах над головою, у малого Сашка є мама і тато. А як далі буде, побачимо.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №10 (1348)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.