Страус живе з однією самкою. А інші – ревнують

Подружжя Надія та Олександр Куциби живуть у Носівці, поблизу ставка, який господар сам же і викопав. Не лопатою, звісно. Наймав у Ніжині екскаватор. У ставку розводить рибу: коропів, амурів, товстолобиків. Виростають до 18 кілограмів.

— У Саші замолоду була мрія: родина, будинок, поблизу ставок і щоб дружина готувала карасів у сметані, — розповідає Надія Миколаївна. — Готую.
— Буває, наловлю риби, а Юрко, молодший син, найбільших назад повипускає. Йому, бачите, жаль їх, — говорить Олександр Іванович.

Надії 48 років, Олександру — 49. Виростили двох синів. Ігор уже закінчив вуз у Києві, Юрій студент.
Коли хлопці були ще малі, батьки влаштували їм незвичайну розвагу — живих страусів. У 2004 році Олександр Іванович привіз їх у Носівку в коробці з-під печива.
— З Березни Менського району, — розповідає. — Там працювала птахофабрика. Я тоді торгував курчатами. Тисячами возив бройлерів з Березни на продаж. А в них ще й страусів було чимало. Раз приїхав, дивлюсь, а жінка, яка за ними доглядала, несе у коробці четверо маленьких. Каже: «Купи до бройлерів страуса». «Що, продаєте?» «Да». Я думаю, піду спитаю у малих. Дзвоню додому.
Продовжує Надія Миколаївна:
— А вони кажуть: «Вези, вези!» Маленькими страусенята були дуже гарненькі. Куди ми йдемо по двору, туди й вони, за нами. Підросли — стали битися.

О.І.:
— Виявилося, що наш сад і двір для них замалий. їм би гектарів два, щоб бігати! І щоб був відгороджений вольєр. Страус біжить, розганяється, тоді як дасть трипалою лапою — у мене перед очима усе й попливло. Вони дітей страшне ганяли, були агресивні. Старшому страус два зуби передні ледь не вибив ногою. Мене побоювались, бо я здачі давав. Бувало, схоплю палку і клепаю, по чім попаду.
— А скільки ви за них платили?
— За маленьких — по 50 доларів за кожного.
Н.М.:
— Долар тоді був значно дешевший. Батько привіз страусів у травні. До нас такий потік людей хлинув! І на таксі приїздили дивитися. А вони у нас ходили так, що видно на вулицю. Хто не пройде — ой, ой! Хто хотів, той і приїздив дивиться на них. Потім набридло.
О.І.:
— Весною взагалі важко. Вони з яблунь цвіт об'їдали і все, до чого могли дотягтися.

Разом з чоловіком і дружиною ідемо до саду. Страус залишився тільки один. Він уже нічого недозволеного не з'їдає і нікуди не бігає. Засумував і захворів на ноги. Дружить з курми. Один з'їдає, як дві курки.
— А тоді йому й сітка двометрова була дрібниця. Ногою наступає, та сітка зігнулася, і наш страус побіг на пів-Носовки. І до вокзалу добігали, — каже Надія Миколаївна.
— Два рази ловив, — пригадує Олександр Іванович.
Н.М.:
— Сашко біжить: язик упереді, а ноги ззаді. А страус біжить собі, хоч би що.
— Як же його зловити?
— Я йому петлю таку накидав, щоб зупинить, а він все одно летить, і я не можу його вдержать. Вони, як жеребці. Мене як захватив, як пропер — я тільки ноги встигав переставлять. Це кошмар! — сміється чоловік.
— Вони боялися салюту. Як весілля чи так який празник — у Носівці салют. Ми їдемо з дому, а вони у саду. Якщо бабахкає, ми вже знаємо, що страусів нема дома, потікали, — говорить Надія Миколаївна.
О.І.:
— Я цього хотів продати, в Інтернет об'яву давав. Та одного ніхто не хоче брати. Просять пару. А зараз — куди вже його продавати, як він погано ходить? Нехай доживає.


Надія Куциба: "До нас і на таксі приїздили, щоб їх роздвитися"

— Ви брали самців і самочок?
— А ви не познаете, хто воно, поки не підростуть. Я взяв четверо, і вийшло, як треба — дві самки і два самці. Класно вийшло. Але один самець стрибнув через штахет і роздер собі черево. Нас тоді дома не було. Ми його дорізали. Приїжджаємо, а це було зимою, у дворі весь сніг у крові. Я привіз Олександра Буняка, ветлікаря.
Н.М.:
— Врач каже: «Він втратив багато крові, не буде жить». Намагався врятувати страуса, зробив йому операцію. Він спеціаліст, стількох собак перешив, і майже завжди вдало. Юра за страусом плакав, страшне.
О.І.
— Отож я страуса дорізав, і ми наробили з нього шашликів.
— І який він на смак?
О.І.:
— Як телятина. М'ясо хороше, м'яке, соковите. Але свинина є свинина.
Н.М.:
— Залишились дві самки і самець. І ми пару продали. Набивалися третього, але страуси так не можуть. Якщо самець вибрав одну, то він з нею і живе.

— А вони парувалися чи тільки до вокзалу бігали?
О.І.:
— У них був шлюбний період, і все було нормально. Самки несли яйця; раз у п'ять днів одне. Яйця у них кольору зелений металік. Мені ще казали: «Нащо металіком покрасив?» Вони були красиві і блискучі.
Та коли залишилися дві самки і самець, ревність між самками пішла неабияка. Вони вбивали одна одну. Що я їм не робив — розділяв, відсаджував — не допомагало.
Н.М.:
— У дворі гупало, наче у футбол хто ганяв. То вони так лапами.
О.І.:
— Яйця я видував і роздавав людям на сувеніри. Ми їх не продавали.
— Що, і ні разу омлету не засмажили?
О.І.:
— Та який омлет, мені було противно.
— Після того, як лапою задвинув?
Сміємося усі разом.

— Ще будете страусів тримати?
— Ні, уже діти попідростали!
— Так скоро ж внуки підуть.
О.І.:
— От діти нехай і заводять страусів.
Біля ставка білі качки. Зараз у господарстві Куциб найбільше качок.


Олександр Куциба: "Таке яйце я виточив із дерева і підкладав страусам, щоб краще неслися"

Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №46 (1332)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.