Як наш співвітчизник бомжує в Парижі

Мій знайомий із Мени Володимир Чигиринський завжди був живчиком. Займався різним дрібно-середнім бізнесом. Висував божевільні ідеї і, як не дивно, часто примудрявся їх реалізовувати. Без копійки не сидів. Хоча й грошей великих не мав. Бо якась із чергових ідей з тріском провалювалася. Він влазив у борги. Зникав на кілька місяців від позичальників. Потім повертався, як кіт, худий і голодний, але очі горіли. Віддавав борги. Поміж цими бізнес-справами, маючи за плечима лише технікум, зумів покерувати філією банку. Відав збутом на невеликому, але працюючому (!) підприємстві. Навіть держслужбовцем був.
Минулого тижня випадково зустрів його. Стильний прикид, модний зачесон.
— Ти просто цвітеш і пахнеш! Процвітаєш?
— Еге ж. Бомжую.
Виявилося, і справді бомжує. Але в Парижі. Своє 45-річчя від відзначив «дома», під мостом. У повній гармонії із собою.

У його скромному «помешканні» є все, що потрібно сучасному паризькому клошару (так у них називають бомжів) — піджак «Хьюго Босе», ноутбук, мобільний телефон...
Розповідає:
— Зараз є море способів потрапити за кордон. Нічого складного.

Я приїхав до Франції, відразу ж підійшов до поліцейського і заявив, що хочу здатися властям, аби мене куди-небудь поселили. Хоч у тюрму чи який-небудь табір. Повинен же бути у них якийсь табір? Поліцейський сказав, що зараз у нього закінчується зміна і щоб я приходив завтра. Так почалось моє ходіння по кабінетах. Поставте мене на якийсь облік, реєстрацію, не знаю... А навіщо, запитують, ви ж нічого не порушуєте. Ми дамо вам адресу, сходіть туди, там видадуть талони на безплатне харчування і проживання. Так я потрапив у комунізм. Живу практично без грошей. Вони тут не потрібні!

— Розкажи про комунізм! Що належить безхатькові в Парижі?
— Якийсь час я жив у нічліжках. Зі справжніми нічліжками, які описував Горький, вони не мають нічого спільного. Чисто, світло, багатоярусні ліжка. Але мені там не сподобалось: надто багато таких, що спилися і деградували. А я нормальний! Тому я знайшов чудове місце і тепер живу під мостом. Чисто; сухо... До речі, багато клошарів, як і я, відмовилися від нічліжок і живуть прямо на тротуарах. Часто спостерігаю таку картину: лежить людина на ковдрі поперек тротуару, а натовп обходить її, не сміючи тривожити. Проте не всі клошари такі ліниві, щоб лежати цілий день на одному місці. Багато хто йде погуляти, а на облюбованому місці залишає рюкзак чи згорнуту ковдру. Або ще простіше: ідеш по тротуару, бачиш, стоїть пляшка вина. Це значить, що тут хтось живе, займати це місце не можна.

— А спати на вулиці не холодно?
— Клімат у Парижі цілком підходящий, тільки взимку під ранок може підморозити. Але у мене під мостом чимало покривал, ковдр. Не мерзну. У моєму домі є все для нормального життя — одяг, мобільник, ноутбук...
— Не боїшся, що шмотки поцуплять, поки ти гулятимеш по Парижу?
— При комунізмі не крадуть, — махнув рукою Чигиринський. — Та й кому потрібний замизканий ноутбук, якщо з магазину можна сти-рити новий?

— А де ж ти заряджаєш мобілку, ноутбук?
— Зранку прокидаюсь і йду у найближчий притулок, що за два квартали. Йду саме туди, бо мені це приміщення подобається — красиве. Там я ставлю на зарядку телефон, ноутбук, можу залишити й одяг, який треба попрати. Мені його безплатно почистять і виперуть. Там щоранку я приймаю душ. До того ж мені видають безплатно рушник, мило, шампунь, усе, що потрібно для гоління, включаючи крем і лосьйон, зубну щітку і пасту, гребінець. При потребі можу скористатися феном і праскою. Тут же і снідаю — п'ю какао. Також безкоштовно.
Обідаю і вечеряю в ресторані «Аврора» — туди карточку мені дала соціальна служба. Який він? Звичайний ресторан — великий зал, що нагадує наше стильне кафе, з єдиним винятком: там немає офіціантів, їжу береш сам і кладеш на тацю. Чим годують? За весь цей час не давали лише жаб, устриць та ікри. Плов з мідіями, ананаси, печеню, супи... Правду кажучи, я навіть не знаю, як називається більшість страв, якими мене годують. Їв там таких довгих раків з невеликими клешнями... не пам'ятаю, як називаються. Постійно в меню сир-камамбер, дор-блю, рокфор. Багато різних йогуртів. Пригадую, як вперше мене вразила груша. Вона була величезна і лежала на тарілці одна, очищена від шкірки рівнесенько-рівнесенько.

— Ну а що ще має клошар на халяву?
— Безкоштовне відвідування музеїв і виставок, спортивних заходів, кінотеатрів. Раз на місяць маю право на безкоштовний масаж і бесіду з психологом. Також можу подати заявку на якийсь матч чи захід, що мене цікавить, і мені зроблять квиток. Взагалі, у всіх нічліжках розкидані брошури, в яких розписано, куди в разі чого слід звертатися клошарам.

— А медобслуговування?
— Звісно, безплатне. Причому, оскільки моя французька погана і я не можу пояснити як слід, в чому моя проблема, вони запрошують на визначений день і час перекладача.

— І що ж потрібно, щоб мати таку казкову дармівщину?
— Типове запитання «совка»! Усіх цікавить, які довідки треба зібрати, щоб годували, поїли, обпирали безплатно. Та ніякі! Я можу навіть свій паспорт не показувати. Просто, якщо людина звертається у соціальну службу за допомогою, значить, вона реально її потребує, інакше б не прийшла. То навіщо якісь довідки?!

— Що, і я можу заявитися туди і отримати талон у ресторан і безкоштовний нічліг з чистою білизною?
— Звичайно.
— Без документів?

Далі буде.

Назар Сергєєв, тижневик «Вісник Ч» №40 (1326)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.