У Великий Ліс потрібні фельдшер та наречена

У селі Великий Ліс Крисківської сільраді Коропського району зареєстровано 27 жилих дворів, 37 чоловік постійного населення і всього 24 наявного, а також одна корова, три кози, тринадцять свиней і тридцять бджолосімей. Сюди вже кілька років не ходить автобус, не працює школа, рік як закрили сільський клуб. А магазин відкривається раз на тиждень. Це найменше «велике» село серед чотирнадцяти, що є на Чернігівщині. То чому ж воно все ж називається «великим»? І коли воно стало малим?

Був хутір, стало село

У центрі на лавці біля двору Волевачів зібралося з півдесятка місцевих. Такий обідній моціон у великолісців майже традиція. Село, кажуть, дружне. Як якесь свято у когось чи горе — сходяться усі. Допомогти, порадіти чи поспівчувати.
— А скільки там нас залишилось? Два десятки душ. А колись було у нас під сотню дворів, господарство, свиноферма, півтори сотні людей тільки на ланки виходили, — на моє здивування відповідає Марія Дерюга, коливній обліковець. —А як колгоспу, школи не стало, то і почала молодь виїздити, старі люди умирають. Не село, а хутір.

— Звідки назва?
— Не було тут колись нічого. Тільки ліс, ліс, ліс і ліс, — говорить Петро М'ясоїд. — Йшли повз цей ліс брати Бухомелі. Сподобалась їм місцина. Є з чого хату побудувати. От і оселилися тут. І стало називатися наше село Бухомелин хутір.
— Було це у дев'ятнадцятому столітті, та коли саме, уже ніхто і не пам'ятає, — продовжує Марія Пимонівна. — Мій дід народився у 1887 році, то він уже тут народився і тут жив. Кажуть, на початку двадцятого століття тут і десятка хат не було. Та поступово розстроювалось, і став хутір селом.
— Дубини повно. Хороший дуб. З усіх усюд їхали до Великого Лісу за деревом, — каже Михайло Волевач. — Від того і назва пішла Великий Ліс.

Найстарша жителька 87-річна Софія Мечик згадує, що у її дитинстві по селу не більше десяти хат було. А після війни розбудувалося усе. Бо ж будматеріалу багато, тільки будуй.
Аліна Полевик родом з Білорусі. До Лісу и привіз чоловік після весілля.
— Приїхали ми, а тут ліс кругом, горби. Пробу свєту! Куди ти мене привіз? — питаю у чоловіка. — Тут же, мабуть, бандити одні. Налякалася. А тоді привикла. Вже більше п'ятдесяти років живу. Це мій дім. Правда, хто уїхав, хто помер. Сиджу одна, як вовк. Та їхати нікуди звідси не хочу.

З городу – картопля, з лісу – ягоди і кабани, з поля - мед

Великий Ліс — найвища точка Коропського району. Тут, кажуть, найтепліше. Грунт для цієї місцевості дуже добрий. Що не посади, усе вродить. Знане село своїми волоськими горіхами.
— Он у сусідніх Крисках ніколи не визріває, у Іванькові коли родить, коли — ні, а у нашому Лісі щороку горіхів повно, — хизується Ганна Волевач. — Узимку за кіло горіхів давали по
10 гривень, зараз за врожай минулого року — шість.
— І картопля непогана. З того і живем, — продовжує Марія Козел. — Ото наміняємо усього: і олії, і макаронів, і круп, і цукру, і борошна—жити можна.
— Да. Добре родить, тільки як гною положить. А де ж його взяти, як у селі одна корова осталась? Он люпину посіємо, як удобрєніє, а тоді на те місце картоплю садимо.
Ще велнколісівці розводять бджіл. У Володимира Макаренка 20 вуликів. Після школи Володимир Андрійович пішов працювати на колгоспну пасіку. А після розпаду господарства частина вуликів дісталася йому. Мед у нього і акацієвий, і липовий, і гречаний. І покупці свої є. Тільки от дають небагато — за літрову банку всього 45 гривень.

— А ліс вас годує? — запитую у людей.
— І грибів там повно, і ягід. Тільки вік уже не той, щоб по лісах ходити. На продаж нічого не збираємо, та й не купує тут ніхто. На банку-дві назбираємо грибів та ягід трохи. А так їдуть до нас з усього району. На вихідних увесь Короп тут, машин понаїздить, як на базарі, — говорить Любов Головач. — А от горя од того лісу хватає. Дикі кабани ходять по городах, як у себе вдома. Спасу від них нема. Дубів багато, жолудів теж. Корму кабанам скільки хочеш. Лисиці бігають, зайці, декілька разів лосів бачили.

Городи сім'я Сорокошичів від диких кабанів рятує за допомогою радіоприймача.
— Скільки опудал не ставили, нічого не помагає. Тільки люди лякаються. Посадили картоплю, кабани тут же соток п'ять повищали, — розповідає Лідія Сорокошич. — У тому році чоловік поставив радіо. Чули про це і по телевізору, і у газеті читали. Включаємо його на ніч. Наче б то допомагає.
Лідія Олексіївна веде до сараю, натискає вимикач. Радіо ж за кількадесят метрів, біля городу. Китайський радіоприймач стоїть на столі під яблунею, схований у саморобну фанерну коробку, аби дощем не намочило чи вітер не перекинув.

Виклик «швидкої» коштує 80 гривень

Посиденьки на лавочці Волевачів — єдина розвага, що залишилась у великолісівців. Клуб закрили минулого року, церкви немає. Школа не працює вже давно. Магазин раз на тиждень, у суботу, відкриває приватний підприємець з Крисок. Хліб привозить обов'язково, а там уже хто що замовить. Немає у селі і газу, зате водяна колонка у кожному дворі. По всьому селу лишилося два колодязі.
Та й виїхати з Лісу не так просто. Автобус не ходить кілька років.
— Приватні перевізники не зацікавлені у тому, щоб їздити сюди, — говорить крисківський сільський голова Володимир Осовик. — Людей мало, а заїжджати треба спеціально. За одним-двома пасажирами їхати не хочуть. Якщо комусь потрібно їхати, то добираються до Іванькова (7 кілометрів), Крисок (10 кілометрів) чи Вишеньок (10 кілометрів).
— Та куди нам уже треба? — підтримують розмову місцеві і показують на велосипеди. — Ото весь транспорт, куди хоч доїдеш. Як хтось заболіє, то з Понорниці визиваємо «швидку». Визов стоїть 80 гривень.

— З цим у нас велика проблема—відсутність фельдшера, — продовжує голова. — Наша у декретній відпустці. А кандидатів на декретне місце немає. Шукаємо фельдшера на ФАП до Іванькова, який обслуговуватиме і Великий Ліс.
Наймолодшому жителю Лісу Олександру Никипорцю 26 років. Він живе разом з мамою Ольгою Сергіївною та старшим братом Володимиром. Сім'я роботяща, непитуща. Ростять свиней, корову, обробляють городи. Однієї картоплі соток сорок.
— У місто не хочу. Вже побув, не подобається мені. У якомусь більшому селі купити хату немає грошей.
— Женитися не думав?
— Думав. Так яка нєвєста сюди поїде? Тож, дівчата, у Великий Ліс потрібна фельдшерка і наречена!


На лавочці: Марія Козел, Ганна Волевач, Марія Дерюга, Надія Макаренко, Любов Головач, Михайло Волевач.
Навприсядки: Аліна Полевик та Петро М'ясоїд

Без Катерини не обійшлося (деякі версії походження назв)

Чому села носять такі назви, ми запитали у місцевих жителів, голів сільрад, бібліотекарів.
Одні села отримали свої назви
завдяки місцю розташування. Так, Велике Устя Сосницького району розташоване у місці, де Сейм впадає у Десну. Велика Загорівка Борзнянського, за словами жителів, лежить у низині, а навколо горби. Та є ще й інша легенда — у кінці п'ятнадцятого століття тут, за Великою горою, один з боїв виграли козаки, так і назвали село. У Великих Осняках на Ріпкинщині раніше був великий осиковий ліс.

На назви села впливали люди, які проживали у тій місцевості, пани чи визначні особи, які проїздили. Зокрема, Велика Кошилівка Ніжинського району названа на честь козаків Кошелів, котрі там отримали ці землі після польського володіння. Великий Зліїв Ріпкинського району названо на честь давньоруського сіверянського роду Злея, який проживав там у дев'ятому столітті. У Великому Щимелі Шорського району жив поміщик, який дуже пригнічував (ущемляв) своїх селян. А Велика Доч названа на честь дочки місцевого пана, яка втопилася у річці. Повз Великий Дирчин, що на Городнянщині, проїздила цариця Катерина, колеса карети застрягли у дірці. Тож і повеліла назвати це село Великою Діркою чи Дирчином.

Великий Листвен Городнянського району потопає у зелені, а Великий Гай Новгород-Сіверського колись називався Великим Болотом. Велика Дорога на Ніжинщині називається так через те, що це село майже усе простяглося вздовж дороги і тягнеться на 8 кілометрів.
Це лише деякі версії. Є й інші.. Яка з них єдино правильна — хто знає. Назви всі дуже давні.
Але сьогодні, коли майже всі села «зкукожились» до хуторів, їхні «великі» назви, погодьтеся, звучать дивнувато. Втім, перейменовувати їх ми, звичайно ж, не пропонуємо.



Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №29 (1315)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.