Вимираюче село після півторарічної перерви отримало фельдшерку

Маленькі села зникають із карти України з катастрофічною швидкістю. Подекуди цей процес вкладається навіть в одне людське життя. Та доки в селі діє хоч якийсь соціально важливий заклад, люди тут ще чіплятимуться своїм родовим корінням за куток, де народилися. Сезьки... Колись одне із багатотисячних сіл України, де було все: школа, садок, пошта, клуб, медпункт. Переважну більшість селян роботою забезпечував колгосп.



Із переліченого на теперішній час у селі залишився лише медпункт, по-сучасному фельдшерсько-акушерський пункт. Є ще приміщення колишнього старостату, який після об’єднання із Будянським уже не є окремою адміністративною одиницею, та філіал Публічної бібліотеки міської ради, який також на волосині тримається від закриття.

Нормальних доріг до села немає, автобусного сполучення також. Виручає залізниця, яка проходить через Сезьки і Коломійцеве.
Сезьківський старостат об’єднував п’ять сіл: Сезьки, Тишківку, Дзюбівку, Гейці і Коломійцеве. На всі п’ять населених пунктів зараз нараховують близько трьохсот жителів. І у цю глушину попросилася на роботу цьогорічна випускниця Прилуцького медичного коледжу Дарина Співак.

Півтора року у Сезьках не було медичного працівника. Попередній фельдшер Володимир Ільченко, який їздив сюди на роботу з Ольшани, пішов воювати з початком повномасштабного вторгнення. З тих пір залишалося вільне місце.

Тепер воно за Дариною. Дівчина родом з Ічні. Щодня потягом добирається на роботу, де її чекають постійні пацієнти. Бабусі щодня ходять міряти тиск, пульс, за медикаментами та консультаціями.

Але у разі потреби у ФАПі зможуть надати першу допомогу при невідкладних станах.

- Бути медиком - це моя давня мрія, - розповіла про себе Дарина Співак. - Моя бабуся була фельдшеркою у Загоні та Зоцівці. І тітка теж працює медиком в Іваниці. Мені дуже подобалося бути у бабусі, розглядати книжки з медицини, зокрема, з акушерства, документи роз­бирати. І «лікувати» я любила усіх з ди­тинства. І досі так. Тож довго не обирала професію. Після дев’яти класів вступила на спеціальність «Лікарська справа - фельдшер» у Прилуцький фаховий ме­дичний коледж. Хотілося б далі вчитися, але зараз не та ситуація.

На запитання: «Чому обрала село?», дівчина відповіла, що практики краще на­бувати саме у селі. Вільне місце було і в Ольшані, але вона обрала Сезьки. Зіграла головну роль зручність добирання на ро­боту. Дарина живе неподалік залізничної станції, тому їй з руки поїздки потягом.



На думку дівчини, головне у її роботі - знайти спільну мову із людьми. Поки що вона лише знайомиться із місцевими жителями. 10 липня був її перший ро­бочий день. Він запам’ятається дівчині, бо зустріла її тут душевно, по-родинно­му привітно, з букетом квітів, її колега Тетяна Хільчевська, яка працює у ФАПі молодшою медичною сестрою. І завдя­ки допомозі старшої наставниці дівчина швидко освоюється.

Саме завдяки Тетяні Василівні старень­кий ФАП сяє чистотою. Усе побілене, пофарбоване. У лікарні торік випросила фарбу, білило і обновила приміщення. Із чоловіком переклали у кабінеті заново грубку. Дрова минулого року пиляли чоловік із сином. Він і дворище обкошує. Справляються, каже, своїми силами. А пані Тетяна насадила квітів і зроби­ла клумби. Хоч високі ялини на подвір’ї ФАПу трішки затіняють сонце, але краса від квітів все ж є.

Півтора роки медпункт не зачинявся, попри те що не було медика. Тетяна Ва­силівна робила ремонт, окрім того, могла й тиск бабусям поміряти і потрібну пігул­ку в аптечці знайти. Вчитель за освітою вона за понад десять років у медицині набула достатнього досвіду, щоб допо­могти односельцям. Жінка радіє навіть такій праці: стаж іде і це уже добре. Мало хто в селі має роботу із тих, хто ще не на пенсії. Та й Тетяна Василівна спочат­ку залишилася без роботи, як закрився садок, потім як ліквідували Сезьківську школу, де вона працювала педагогом- організатором. Деякий час була безро­
бітною, а потім прийшла у ФАП на поса­ду санітарки. Хоч так, але і її дівоча мрія збулася - колись хотіла бути медиком, вступала, але не вступила у медичний.

- Я робила ремонт і вірила, що прийде до нас фельдшер. Ось Дарина Олексіїв­на і прийшла, - щиро радіє Тетяна Хільчевська.

У вільний час Дарина любить малюва­ти у стилі графіки. Їй імпонують чіткість і виразність у графічних зображеннях. Залюбки читає сучасну поезію. Із ав­торів виокремлює твори Сергія Жадана: про життя і почуття людей у цей важкий, непростий час війни. Раніше дівчина ви­шивала і от знову хоче повернутися до свого хобі.

- Хочу вишивати ікони бісером і пере­давати на ЗСУ, - каже дівчина. Вияв­ляється, на війні зараз її хлопець.

Дивовижно, як тільки людей доля зво­дить разом. Можна сказати зустрілися дві споріднені душі: адже для Тетяни Хільчевської вишивання ікон бісером - її улюблена справа. Домашню оселю при­крашає багато вишитих картин, та руки не втомлюються і далі творити диво.

Побувавши у Сезьках, ще раз переко­налася, які гостинні і хороші тут живуть люди. І що Дарині тут буде комфортно працювати та набувати досвіду. Як вона того і хотіла.

Джерело: Ніна Наливайко, “Трудова Слава”  

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: