Лікує молитвою ляк, зурочення, рятує від зубного та інших болів
Лікує молитвою ляк, зурочення, рятує від зубного та інших болів
Бо Тетяна Єгорівна відома на все село шептуха. Хоч «на долю» карт не кидав і по руці не гадає, та може врятувати від зубного, головного болю, болю у спині, ногах.
Чого раніше не прийшов?
Так завжди каже баба Тетяна, коли починає своє лікування. Не одного чоловіка врятувала від болів, не одну дитину одшептала від переляку, а корову «від гадюки».
— Я гвіздком пробив ногу. Дружина перекіссю, йодом залила. А нога пухне, а нога болить. Хотів уже в больницю їхати. Аж тут Єгоровна до нас заходить. Та зразу ж до мене: «А чого раньше не прийшов?» — свариться. Рукою поводила, шось пошептала-пошептала, подмухала, тричі плюнула — як і не було нічого, — хвалиться задеріївець Михайло Повисок. — Вона рукою водить, а од рук таке тепло, аж приємно стало. Приказала і на другий день прийти. Та мені як получчало, то вже нікуди і не ходив. А ще ніготь був сорвав. Помогла баба.
— І мені таке казала. Вона ото наче чуствує, — підтримує односельця Микола Пушок. — Я електриком робив, прихватило серце. І Єгоровна тут як тут. І ногу проколоту теж вилічила. Вже год десять, а може, трохи більше вона цим займається.
Лікувати почала жартома
Після смерті чоловіка Тетяна Єгорівна лишилася сама. Син живе у Києві, дочка — у Чернігові.
— Здрастуйте, - заходжу до хати «геройші». — А скажіть, що мене у майбутньому чекає?
— Я того, дитинко, не знаю і не вмію. Це як болить що у тебе, то, може, поможу, а більше нічого, — відверто відповідає Тетяна Єгорівна. — А ти хто така? Як мене найшла?
Зізнаюся. А після того запитую:
— Звідки у вас дар такий?
— Моя баба покійна шептала і батько мій, і дядько, і тітка. Та мене ніхто спеціально того не вчив. Я й сама не знаю, звідки воно у мене.
Тільки ж реклами собі, як по телевізору, робити не буду. Що я така да така. Та й писать не треба. Ще начнуть їздить. Нащо воно мені? Кому треба, той сам знає. З людей плати ніякої не беру.
Прийде людина, просить: пошепчіть, дитя злякалось. Ну як одказати? Чи ударився хто. Пошепчу. Чого б і ні. Аби помогло. Ляк шепчу, зурочення шепчу.
Років, мо', двадцять тому стала за собою таке помічати. Ще на роботу ходила. Дівчата жартують: пошепчи да пошепчи. То голова у кого болить, то нога. Я й пошепчу. І помагало. Аж самій дивно було.
— Кажете, що не учились, звідки ж примовки знаєте?
— Не примовки, а молитви. Молитва усе лічить. Найкраща молитва — то «Отче наш». Та від усякої болячки своя молитва, їх баба і батько у зошиті записували, на листочках. А я раз-два прочитаю і вже запам'ятовую. Спеціально не учила.
Кажуть, що допомагати може той, кого дух полюбить.
— Може, ви і чоловіка свого приворожили?
— Та яке там? Якби я тоді шептать уміла, то, може б, і Степана свого врятувала. А так впав на вулиці, чорний. Що тільки не робила йому, нічого не помогло. Чорний зробився увесь. Та й усе. Які там молитви? Я про все на світі забула. І руки, і ноги трусилися.
— Як узнаєте: є у людини наврочення чи немає? От у мене, наприклад, є?
— Чи у вас є, не знаю. Я того не вгадую. Як прийде людина, каже, що голова болить, погано, ночами не спить, усе з рук валиться. Що робити? Ото вже наврочення.
У кого зуб болить, приходить. Торкаюся за щоку у тому місці, де той зуб болить. Погладжу, молитву прочитаю. Перестань, зуб, боліть, кажу. Він і перестає.
Як дитина плаче, не спить уночі, пісяється — то переляк. Сама перехрещусь, дитинку перехрещу, — Єгоріна починає хреститися, а тоді щось дрібно бубонить, дивлячись мені у вічі. Розбираю тільки перші рядки.
Первым разом, добрым часом.
Господу Богу помолюсь,
Пречшстіш Матері поклонюсь...
Потім тричі дмухає у лівий бік і тричі плює.
— Ось так. І заїкання у діток від ляку. Треба скоренько приходить, тоді можна вилікувати.
— Кажуть, що не тільки людям помагаєте, а й тваринам.
— Можу і корову пошептати, як, наприклад, молока нема. Чи як гадюка яку вкусить, чи рогом у забор вдариться.
— Собі допомогти можете?
— Он уся моя допомога, — Тетяна Єгорівна відкриває шафку і показує коробку з ліками. — Тут і од шлунка, і од давлєнія, і од серця. Хіба шо голова болить, то вже руку приложу та молюсь. Поможе.
Як шептуха шептатися їздила
— А недавно онучка мене повезла до бабки однієї, за Ріпки. Каже, що вона крепко помагає. Ну, думаю, може, вона мене випрямить (вже кілька років як Тетяна Єгорівна без палички майже й не ходить, зігнуло стареньку у три погибелі). Приїхали, а з двору виходить така сама, як і я, зігнута. Оце, сміюсь, приїхала за поміччу. Ну, щось вона мені пошептала.
— Помогло?
— Та, — Єгорівна тільки рукою махнула і скривилася.
Тетяна Петренко
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №29 (1315)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: молитва, цікаве, «Вісник Ч», Марина Забіян