Лілія Криволап: «Я пишаюся тим, що належу до великої родини «конників»

Кажуть, що навколо і коней, і конярів (тобто, осіб, що опікуються цими чудовими тваринами) збираються тільки доброзичливі люди. Жартуючи, конярі так і кажуть: «Ти що, не знаєш мого прізвища? Воно ж таке, як і у тебе - «Конник» (вибачте за русизм, - так звучало мовою оригіналу - Авт.)!».
Якщо одного разу людина захопиться кіньми, то вже прикипає до них душою назавжди.

Лілія Криволап вважає себе повноправним членом великої родини конярів. Все її життя, починаючи з 12 років, пов'язане з кіньми. З дитинства Ліля захоплювалася кінним спортом. Вправно триматися в сідлі навчилася на базі кінного заводу колишнього колгоспу імені Шевченка, що знаходився у селі Черниш (Чернігівський район).
Саме з 12-річного віку Лідія й підтримує дружній, майже родинний, зв'язок з названними братами й сестрами («конниками»).

Зараз вже дорослі чоловіки й жінки, які живуть і працюють не тільки на території України, айв різних куточках світу - Німеччині, Ірландії, Англії - на свята збираються разом у будь-кого з родини «конників», радіючи спілкуванню, передаючи досвід й обов'язково допомагаючи одне одному. Більшість з них пов'язали своє професійне життя з кіньми - хто тренером працює, хто ветеринаром, а хто й стайнею завідує... Інші ж члени родини у вільний час все одно біжать до стайні, щоб промчати верхи й забути, хоч на декілька годин, про всі життєві негаразди і, звісно ж, побачитися й поспілкуватися з ріднею - братами й сестрами «конниками». А коли вже зустрінуться, то відпочинок проходить на славу: тут і колективний виїзд з родинами до лісу по гриби, і рибалка, і просто похід! Влітку ж, під час зборів, компанія просто обирає місто на карті, і,... завантаживши знаряддя відпочинку й членів сімей по машинах вирушають на морське узбережжя.

Лілія Криволап є уродженкою обласного центру. Незважаючи на те, що на Чернігівщині кінний спорт недуже розвинений, ще дівчиною Ліля стала у ньому справжнім «профі» й досягла неабияких результатів! Вона неодноразово займала призові місця на обласних і всеукраїнських змаганнях з конкуру (подолання перешкод).
Ще школяркою, під час занять у Черниші, Лілію (вже досвідченого кандидата у майстри спорту) помітив керівник кінноспортивної школи міста Славутич. Саме від нього Лілія отримала пропозицію обійняти посаду тренера. Так розпочався трудовий шлях юної спортсменки. Щоденно о пів на шосту Лілія вже була на вокзалі й тільки о 21.00 годині потрапляла додому. Навчання ж завершувала у вечірній школі.

Згадуючи ті часи, Ліля не шкодує ні про що: «Коли я пішла з роботи в декретну відпустку, мої учениці зі Славутича навіть приїздили відвідати мене! Так, я підтримую зв'язок зі своїми учнями. Ми телефонуємо одне одному і, звичайно ж, час від часу спілкуємося, - найчастіше на стайні».
Зараз Лілії 34 роки. Вона працює тренером з кінного спорту в Чернігівській дитячо-юнацькій спортивній школі «Колос». Жінка опікується групою, яка налічує 24 вихованці різного віку (від 11 до 22 років - Авт.). А наприкінці минулого року дві учениці Лілії перемогли у фіналі Всеукраїнських змагань з кінного спорту серед аматорів (конкур), що відбувалися на території Жашківського кінного заводу (Черкаська область). Дівчата-переможниці є рідними сестрами: Даша Мельниченко, якій 12 років, - зайняла І місце, а тринадцятирічна Христина - III.

- Невже поїздку проспонсувала школа?
- Спонсорів шукала самотужки. Звичайно ж, без підтримки «конників» не обійшлося, - допомогали майже всі, - хто чим міг. Тільки уявіть, який це клопіт і витрати: потрібно було знайти й орендувати спеціальну техніку, на якій транспортуються коні, перевезти учасників змагань, а також людей, які доглядають за тваринами; оплатити харчування й проживання для всіх, кожен тренувальний старт коней на іподромі й багато іншого.
Загалом, це була незабутня подорож, в якій і діти-учасники, і ми - досвідчені майстри, набралися незабутніх вражень. Бувалі конярі, які мали можливість побувати в кінноспортивних клубах і на заводах інших країн стверджують, що заклади такого рівня, як жашківський, територія всієї Європи налічує лише два. Працівники ж стайні подейкують про те, що, коли запрошений на роботу тренер-француз потрапив на територію Жашківського кінного заводу, то деякий час перебував у «ступорі» від побаченого. За словами очевидців, там є і готель з басейном, і сауна, і боулінг, а також іподром, на території якого розташований ресторан. Усіх елементів розкіші не перелічити... Одна екскурсія заводом для чернігівських учасників змагань тривала більш, ніж три години (за цей час так і не вдалося обійти всю його територію).

- Ліліє, розкажіть будь ласка про свою сім'ю...
- В мене спортивна дружня родина, - і пес теж не виключення.
Чоловік Владислав - футболіст, грає в аматорській команді. Майже все літо минулого року наша сім'я вболівала за нього. Відвідували футбольні матчі за участю чоловіка.
Старшому сину Артуру 14 років. Він захоплюється гімнастикою і вже другий рік поспіль відвідує щодня гімнастичний зал Палацу дітей та юнацтва.
Донька Кароліна займається кінним спортом і гімнастикою. їй вісім років. У доньки, на відміну від сина, тільки один день на тиждень вільний - субота.
Артур і Кароліна неодноразово брали участь у міських та обласних чемпіонатах з гімнастики й здобували призові місця.
А найменший син - трирічний Льовочка, є прихильником футболу.

- Чи всі Ваші дітлахи їздять верхи?
- Так, всі троє. Але донька захоплюється кіньми найбільше.

-А чим видатний Ваш пес?
- Сміт (чистокровна німецька вівчарка) є чемпіоном міжнародних та міських виставок, на яких здобував почесні перші місця. А у спеціальній міжнародній - зайняв шосте й отримав кубок.
Лілія Криволап вдячна своїй родині й друзям, бо допомагають її справі всі - і чоловік, і кум, і увесь клан «конників»...
Наостанок хочеться лише додати, що в Англії вважається ознакою «дурного тону», якщо людина не їздить верхи або просто не володіє достатніми знаннями про цих величних тварин.

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №3 (278)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.