«Для дітей це стало жахливим ударом». Дружина полеглого захисника розповіла про життя родини до війни та втрату коханого

Добавить новость

Четверг, 31 Октября 2024 12:46  |  Просмотров: 864

Родина Стародуб мешкає в Чернігові все життя. Навіть після повномасштабного вторгнення вони не покинули рідне місто. У перші дні війни батько родини, Микола, одразу ж записався до лав територіальної оборони, а мати, Оксана, залишившись з дітьми, допомагала військовим.

Спочатку чоловік мужньо обороняв кордони Чернігівщини, а згодом батальйон, у складі якого він перебував, перевели на Донецький напрямок.

У складі 90-го десантно-штурмового батальйону, куди згодом був прикомандирований, Микола успішно виконував завдання як оператор БПЛА. Проте 17 червня цього року під час виконання бойового завдання чоловік отримав смертельне поранення.

Дружина полеглого захисника розповіла, які труднощі довелося подолати родині та хто допоміг їй у тяжкі часи.

«До війни наше з Миколою життя було насиченим і щасливим. У нас двоє дітей — старший Кирило й молодша Марійка, і вони — наша гордість. Кирило захоплюється математикою, має перший юнацький розряд із шахів. Марійка — талановита бандуристка. Ми із чоловіком їх завжди підтримували та разом раділи перемогам.





Коли розпочалася війна, багато наших знайомих виїхали з Чернігова, але ми залишилися в рідному місті. На другий день повномасштабного вторгнення Микола за покликом серця записався до лав територіальної оборони, адже прагнув захистити свою сім'ю та рідне місто", — поділилася Оксана.

Аби не сидіти без діла, жінка вирішила зайнятися волонтерством. Пригадує, що в той час, поки вона була відсутня вдома, діти чекали на маму у бомбосховищі, проте ночувати вони підіймалися додому, спати лягали у коридорі, адже укриття були переповнені.



«6 березня 2022 року під час мінометного обстрілу міста вікна й дах нашого будинку було пошкоджено. Я отримала тяжкі травми й не могла рухатися. Світло зникло й здавалося, що час зупинився, а світ навколо перетворився на морок. Але я ні на що не зважала й прагнула лише одного — дістатися до переляканих дітей.

Мій син-підліток виявив неймовірну мужність та допоміг мені перев’язати рани. Через безперервний обстріл міста викликати швидку не вдалося, але ми додзвонилися до Миколи. Попри небезпеку, він зміг разом з хлопцями- військовими приїхати додому. Чоловік відвів дітей до укриття й залишив їх там з моїми колегами. Побратим — медик наклав турнікет на поранену ногу та надав першу медичну допомогу. Далі мене відвезли в Чернігівську лікарню", — розповіла жінка.

У Оксани були тяжкі травми: відкритий перелом стегна зі зміщенням, два відкритих переломи пальців і численні осколкові поранення на правій та лівій ногах. У лікарні мама двох дітей та дружина були прикута до ліжка.

«Лікарня була переповнена пораненими. Персоналу не вистачало. Через артобстріл медзаклад був знеструмлений. Питну воду підвозила спеціальна машина один раз на день. Їжу для пацієнтів та персоналу готували на вогнищі на вулиці. Хворі лежали на ліжках, які стояли в коридорах, адже палати були пошкоджені. Це був тяжкий період. Чоловік і далі був на службі, я залишалася в лікарні, а діти опинилися під обстрілами разом з бабусею. Спочатку вони залишалися вдома, в будинку з вибитими вікнами, заклеєними плівкою, але згодом перебралися в підвальне приміщення до гімназії», — пригадала жінка.

Згодом дітей до себе у Вінницю забрала сестра Оксани Тетяна. Також вона домовилася про те, щоб поранену перевезли до Вінницької лікарні. Як з’ясувалося пізніше, Оксані дуже пощастило, адже на наступний день після того, як її вивезли з Чернігова, останній міст, що вів на виїзд з міста, був зруйнований ворожими авіабомбами.

«Мій рідний Чернігів починав потроху відновлювався після обстрілів. Школи поступово запрацювали онлайн. Ми з родиною вирішили повертатися додому. Чоловік забрав нас автомобілем до рідної, постраждалої від війни домівки. Микола змушений був повертатися на службу. Для мене почалася довга та наполеглива реабілітація», — поділилася Оксана.



На початку лютого 2024 року Миколу перевели на Донецький напрямок. Він навчився керувати дронами й став оператором БПЛА.

«Наприкінці травня Микола написав: «Кидай усе й приїжджай, я дуже скучив, мені потрібно тебе побачити.» Я поїхала до нього в Слов’янськ, і ми провели разом три незабутні дні. Хто б міг подумати, що бачимось ми тоді востаннє…
На початку червня у складі команди з музичної школи, де навчається Марія, ми з донькою поїхали до Хорватії на фестиваль бандурного мистецтва. Саме тоді й отримали жахливу звістку. Микола загинув під час виконання бойового завдання при заїзді на позицію, отримавши поранення не сумісне з життям від скиду гранати з ворожого дрону. Для дітей це стало жахливим ударом, адже Микола був надзвичайно близький із ними", — зазначила жінка.

Аби дітям було легше переживати втрату батька, Оксана вирішила зареєстурвати їх у Благодійному фонді Діти Героїв, який допомагає дітями та дорослим повернутися до нормального життя після втрати рідної людини на війні.

«За сприяння Фонду Марійка вперше відвідала дитячий табір. Коли я слухала про її пригоди в таборі, моє материнське серце переповнювала радість», — розповіла Оксана.

Жінка зазначила, що війна показала їй, що найбільша цінність — не матеріальні статки, а життя, здоров’я та рідні поруч. «Наше життя продовжується, але без Миколи воно має зовсім інші відтінки та ритм. Ми намагаємося долати всі труднощі й виклики життя, знаходити радість у простих речах та життєвих моментах, проведених у колі родини», — додала Оксана.

Джерело: life.nv.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: