Родина Яценків з мікрорайону Півці під час тривог ховається у сімейному «бункері-землянці»

Добавить новость

Четверг, 16 Января 2025 16:30  |  Просмотров: 980

Яценки з мікрорайону Півці біля свого будинку в рівчаку облаштували землянку. Кожну ніч, коли оголошують повітряну тривогу й підвищену небезпеку для Чернігова — вони там. І дорослі, й малі. Кажуть, що й новий рік зустрічатимуть в землянці, якщо доведеться.

— Ми її звемо бункером, — сміється 74-річна Лідія Яценко, бабуся, яка придумала укриття. — Холодець, олів’є візьмемо з собою. Знайомі попереджають, щоб у новорічну ніч не чекали підвищеної небезпеки. А відразу ховалися. Веселитися настрою нема, свята не відчуваю. Були часи… А тепер стільки крові, смерті, горя навкруги.

Коли починалися повітряні тривоги, донька виходила з хати на город. Кажу: «А сенс? Якщо прилетить, і хату завалить, і поряд всіх прикидає. Давайте в рівчаку ховатися». Покійний батько почав там будувати. Котлован залишився.

— В землі зробили підкоп, укріпили бокову стінку. Обтягнули тентом, — Антоніна Яценко, дочка, веде до сімейного «бункера». Спускаємося викопаними в землі сходами вниз. Зверху тюки соломи. Брезент, щоб не промокало. А на ньому шар кукурудзяного бадилля.

— Як тільки в телефоні чуємо оповіщення про підвищену небезпеку, за себе і туди. Три-чотири ночі всього не сиділи, — продовжує Лідія Яценко. — Онуці Даші буде 14, Дані — 11. Він у нас на чергуванні по «загрозах». Дрімають у землянці. А я практично всю ніч не сплю. Підкидаю дрова в буржуйку. Слідкую, як горить. Зранку о восьмій виходимо і вони лягають спати. Щоб відпочили нормально в будинку, в своєму ліжку. Вчаться дистанційно. В другу зміну. Коли починаються уроки — будимо. А потім з донькою роблять домашку.



Ігор Поплавський біля буржуйки в своєму «бункері»

У них ще страх не минув від повномасштабного вторгнення. Бачили, як горів сусідній будинок. Зять з донькою Антоніною живуть у Чернігові. Квартира на Левка Лук’яненка. Зять був дев’ять місяців під Донецьком, донька з малими у нас. Даня, як тільки починає темніти, проситься до бабусі. Бо він тут відчуває себе захищеним. Є місце, де можна сховатися.

Подруги дзвонять мені, питають, як у нас справи. Віджартовуюся: «Тримаємо передок». «Шахеди», ракети пролітають над нами. Йдуть по околиці над містом.

— Такого життя нікому не побажаєш, — підсумовує Лідія Яценко. — Від безсонних ночей вже стала, як зомбі.

— Спочатку це був просто навіс. А коли стало холодно, почали думати про утеплення. Врились трохи в землю, — пояснює, як робив землянку, 61-річний Ігор Поплавський, чоловік Антоніни. — Допомагав Олег, сусід. Сидимо з ліхтариками. Світло ще не провів. А так лишилося б плазму повісити, — сміється. — Зате поставив буржуйку. Гріла нас сорок днів, коли росіяни наступали на Чернігів у 2022 році. Маленька, а тепло давала добре. Трішки вже прогоріла.

— Скільки дров треба на ніч?

— Їсть добре, як котел. Дим виходить по трубі, з даху.

— Бокові стіни укріпили автомобільними шинами, — продовжує чоловік. — Раніше ми на них сіно вкладали, щоб не на голій землі зберігати. Піском затрамбували. З місця не здвинути.

— Мама казала, можна було копати ще нижче, — міркує дочка.

— Але там вода, — наводить аргумент чоловік. — Купили утеплювач. Хочу стіни ним оббити. Ліжко зробили з дощок. Наклали ковдр.

— Бабуся багато розповідала про цей рівчак. Під час Другої світової війни, коли Півці з літаків бомбили, місцеві тут ховалися, — додала Антоніна.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: