Галина Петраускене разом з дочкою плете сітки, збирає продуктові набори та готує окопні свічки для ЗСУ і дає благодійні концерти

Добавить новость

Понедельник, 28 Октября 2024 14:01  |  Просмотров: 3115 | Обновлено 28 Октября 2024 14:54

Галина Петраускене:
- Я з Більмачівки, там і живу. А працюю у Рожнівському старостаті на посаді директора Будинку культури уже три роки. Моя донька Катя - завіду­вачка сільського клубу в Більмачівці. Оскільки ми працюємо в одній сфері, то, вважаю, що маємо плідні результати нашої спільної роботи. Власне, у нас одна команда. А ще до серця, що ми з донь­кою - на одній хвилі. Творчій, щирій, світлій, коли пісня ллється просто з душі...

- Точно маєте до цього хист і почуваєтеся щасливою...
- Без цього - ніяк. У нашому Будинку культури ба­гато талантів. Є аматорський колектив «Калина». Його художній керівник - Микола Булига. Також чимало дитячих гуртків, якими опікується також Микола Арсентійович. У нашій роботі допомагає і бібліотекарка Ірина Заєць.

На жаль, через війну настрою веселитися у лю­дей обмаль. Щоправда, на благодійні концерти до нас приходить чимало людей. Збираємо там донати для наших захисників, і люди відгукуються.

- Розповідали, що ви гарно співаєте...
- Я цим живу.... Пісні заспокоюють серце і хвилю­ють душу. Коли в мене поганий настрій, заспіваю і заспокоююся. У дитинстві, щоправда, любила тан­цювати. А в юності збиралися з подружками, співали й танцювали. Зараз молодь інакша, їй дивно, як таке могло бути. Вона більше любить гаджети. Але моя донька співає залюбки, іноді ми це робимо дуетом...
Виконуємо різні пісні, але нині здебільшого - патріотичні. Сподобалась пісня - пробуємо, чи наша... В ансамблі в учасниць дуже гарні голоси, як заспівають - мороз по шкірі.

- Які пісні вам подобаються? Чи є найулю­бленіша?
- Українські пісні всі гарні. Вони дуже мелодійні, глибокі, тож виконувати їх одне задоволення. І на­р одні, й сучасні.

- Із концертами виїжджаєте?
- Цього року - ні, а от торік їздили по селах. Але для цього потрібен транспорт. Знайти його не зав­жди вдається. Наразі волонтеримо, плетемо сітки і співаємо. А ще - збираємо продуктові набори, в’яжемо шкарпетки, готуємо окопні свічки та інші необхідні речі для наших захисників - і теж співає­мо. До цього процесу підключаються буквально всі - і ліцей, і бібліотека, і Будинок культури, і дит­садок, і старостат. Бо розуміємо, як ця допомога потрібна і як на неї очікують наші воїни.

- Пані Галино, у вас балтійське прізвище...
- Мій чоловік народився в Ічні, потім з батьками переїхав до Вільнюса (його батько литовець). А че­рез кілька років вони повернулися назад. Знайом­ство з майбутнім чоловіком Сергієм Петраускасом було цікавим - у потягу, коли замолоду їздили на гуляння до сусідніх сіл. Жили ми одне від одного на відстані 27 км - стільки від Більмачівки до Ічні...

На жаль, мій чоловік загинув 22 лютого 2021 року, перебуваючи в АТО... Він воював із 2014-го. Поліг під шахтою Бутівка від мінометного обстрілу. Незадовго до загибелі Сергій планував приїхати у відпустку, але в лютому його не стало...

Наша родина була дуже дружна, такою зали­шається і нині, але вже без татка... У мене троє дітей - донька Катя, син Яніс і найменша донька Ангеліна. Катя та Ангеліна біля мене, а Яніс пра­цює в Києві. І ми дуже болісно переживаємо втра­ту чоловіка і батька...



- Розкажіть про ваш співочий тур, коли ви їздили Ічнянською громадою та збирали донати для ЗСУ.
- Коли у нас відбувся перший благодійний кон­церт, ми були в захваті. Глядачів чимало, багато оплесків, позитивних емоцій, донати також зібрали. Тож вирішили не припиняти благодійну діяльність і спробувати поїхати з благодійними концертами до сусідніх сіл. Побували у Більмачівці, Рожнівці, Припутнях, Івангороді. Але вийшла заборона про проведення масових заходів через обстріли, тож довелося наш гастрольний тур призупинити. За­раз потроху відновлюємо виступи, співаємо то у Більмачівці, то у Рожнівці. Можна було би поїхати й далі, але все впирається у транспорт, бо потрібно не тільки їхати п’ятьом артистам, а й везти із собою апаратуру. Нею займається Катя, яка на цьому до­бре розуміється.

У нашому збірному колективі співаю я - Галина Петраускене, моя донька Катерина Петраускайте, Наталія Моринець, Людмила та Олена Чимикоси, Валентина Дмитрученко. В основному всі при­близно одного віку. Наймолодша - Катя, їй 24 роки.

Війна війною, але людям потрібен позитив, який ми намагаємося їм подарувати своїми виступами.

- Знаю, що чимало Будинків культури та сільських клубів мають одну спільну пробле­му - ремонт. Як у вас із цим?
- Ми почали з малого: підфарбовуємо, трохи реставруємо, що можемо, своїми руками. Дуже вдячні відділу культури Ічнянської міської ради за сприяння у виділенні коштів. Будинок культури у нас дуже великий, але будівля не нова, тож фі­нансів на капітальний ремонт потрібно чимало. Втім, ми намагаємося підтримувати наш заклад у більш-менш належному стані.

Катерина Петраускене:
- Я виросла у співочому оточенні, мама завжди співала. А я брала участь у виступах аматорських колективів, ще коли навчалася в школі. Мене за­прошували до клубу, бо на сцені я трималася не­п огано.

- А як склався ваш із мамою дует?
- На 8 березня я заспівала для мами, а потім ми співали разом із нею. Це ще в школі, мені було ро­ків 15-ть тоді. Так і почали виступати разом у Біль- мачівському клубі.

- Після закінчення школи де навчалися?
- Спочатку - в Прилуцькому агротехнічному ко­леджі, потім вступила в НУБіПу в Києві, там от­римала дипломи бакалавра і магістра за спе­ціальністю «землевпорядник». Але у цій галузі не захотіла працювати, мені творчість до душі...

- Як працюється на посаді завідувачки клубу?
- Коли ми готуємо концерт, у мене є чотири справжні артистки, які співають і танцюють. Ще й сценки можуть показати. Їм 13, 12, 10 і 9 років. Це моя сестра Ангеліна, Софія Чимикос, Аліна та Ірина Федорцови, вони сестри. Раніше було трохи більше учасників, але дівчата - в різних навчальних закла­дах, тож зібратися разом стало проблемніше.

- Чи ходять більмачівці до клубу?
- Так, особливо на благодійні заходи, на свята - і на державні, й народні.
Виступають не тільки мої дівчата, а й дорослі ар­тистки. Це Людмила та Олена Чимикоси, Вален­тина Дмитрученко, я й Наталія Моринець.
Ще у нас є гурток сольного співу, а також ху­д ожнього читання.

- Про що мрієте, Катю?
- Мрія зараз у всіх одна - якнайшвидша Премога, щоби всі наші хлопці повернулися додому.

- Чи маєте хобі?
- Інколи роблю штучні квіти, особливо на пода­рунок. Але дуже люблю живі. Особливо мені по­добається, як квітнуть хризантеми. Зараз якраз настав їхній осінній час...

Джерело: “Трудова слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: