Подружжя Ігора та Ірини Васильченко розповіли, як створюють мистецтво для людей
Уже те, що в Ічні колишній Будинок культури став Центром культури і дозвілля, привертає до себе увагу. Адже справді, як корабель назвеш, так він і попливе. Далі - творчий процес у ЦКіД, який налаштовує на «високі ноти», атмосфера, формування сучасної історії закладу та згуртованої команди - точно запорука успіху. Дуже важливо, що очолює Центр культури й дозвілля людина творча й завзята - Ігор Миколайович Васильченко, до речі, він ще й талановитий композитор. А завідувачка відділу з основних видів діяльності ЦКіДу - творча й діяльна дружина Ігоря Миколайовича - Ірина Віталіївна. Вони працюють і рухаються в одному напрямку, створюючи високий гармонійний простір навколо.
- Розкажіть про себе. Де навчалися й отримали фах? Як давно ваше подружжя працює в Центрі культури і дозвілля?
Ігор Миколайович:
- Я закінчив Ніжинське училище культури і мистецтв імені М. Заньковецької. Працював у Мартинівському сільському будинку культури, потім влаштувався на роботу в Ічнянському РБК на посаду керівника фолькльорного колективу. Пізніше здобув вищу освіту в Чернігівський академії керівних кадрів. З 2013 року очолив РБК, який у 2019 році перейменували у Центр культури і дозвілля Ічнянської міської ради.
Ірина Віталіївна:
- Я ічнянка. Вищу освіту здобула в Ніжинському державному педагогічному університеті ім. М. Гоголя. З 2008 року розпочала свій трудовий шлях саме в культурі. З 2013 року працювала у відділі культури і туризму РДА на посаді головного спеціаліста, а з 2014 року очолювала відділ культури і туризму РДА. З 2017 року повернулася працювати до РБК, нині ЦКіД, на посаду завідувача відділу з основних видів діяльності.
- Пане Ігорю, ви керівник та одночасно представник творчої професії. Це складно... Розкажіть про напрямки вашої роботи й колективи вашого закладу.
- Професія справді творча і не кожен може працювати, розуміючи в ній головні завдання та функції галузі. Сьогодні особливо важливо зберегти та примножити генетичний код української національної культури, не втратити народну творчість. У цьому напрямі й рухаються наші працівники, де кожен має свій особистий досвід роботи й творчі напрацювання. Сьогодні у нас - три народні колективи: «народний» аматорський хоровий колектив - керівник Ігор Васильченко; «народний» театр - режиссер Ніна Радченко та «народна» кіностудія «Заспів» - режиссер Андрій Грудницький. Зберігся ансамбль гармоністів «Ічнянські візерунки» - керівник Ігор Васильченко. Діє хореографічний гурток «SEVEN», молодша та дитяча ланка - керівник Анна Лук, студія естрадного співу (соло, дуети, тріо, квартети). До речі, посада керівника студії є вакантною, тому будемо раді молодим і творчим спеціалістам. Виділяти нікого не буду, адже кожен із творчих працівників має свою цінність. І при підготовці заходу, будь-якого, кожен із нас - невід'ємна складова єдиного великого творчого проєкту під назвою - культура.
Колектив нашого закладу налічує 19 осіб, із них - 10 творчих працівників, решта - технічний персонал. Кожен із них - частинка Центру культури і дозвілля, адже більшість із нас працює тут давно. Є, звичайно, й ті, хто нещодавно розпочав свій трудовий шлях, і ми маємо надію, що він продовжиться в довгі роки плідної роботи. Один із наших колег зараз перебуває у лавах Збройних сил України, і ми з нетерпінням чекаємо на його повернення до своїх обов’язків.
- Які заходи останнім часом проводили? Чи виїздили з виступами в населені пункти громади й поза її межі?
- Наша робота спрямована на концертно-театральну діяльність, тож здебільшого це благодійні концерти та вистави на підтримку ЗСУ, наших земляків-захисників. Торік провели ряд благодійних концертів у населених пунктах громади та відвідали наших захисників на Сумському напрямку і в Черкасах. Цей рік не менш плідний на благодійність, нещодавній концерт відбувся 30 серпня на підтримку захисників з села Сезьки.
До Дня захисників і захисниць України та Дня козацтва, на Покрову, плануємо ще один концерт - на підримку земляка із селища Дружба.
- Що люблять ваші глядачі, яким виступам найбільше аплодують?
- Уподобання глядачів не сходяться на чомусь одному, чи це концертна программа, чи вистава, чи онлайн продукт, висвітлений на нашій сторінці у Фейсбуці. Кожен глядач віддає перевагу тому, що йому до вподоби. Проаналізувати цей процесс неможливо, адже концертні програми мають свою аудиторію, театральні вистави - іншу.
Онлайн продукт не поступається живому спілкуванню з залом, він має найбільшу кількість глядачів з огляду на лайки та перегляди. Мабуть, свого часу карантин і сьогодення війни внесли свої корективи, й, зрозуміло, що повного залу ми не бачимо, але глядач є. Варто ще врахувати людський фактор сприйняття, адже більшості зараз не до концертів, як люди самі кажуть. Тому ми раді всім, хто знаходить час і можливість бути присутнім у нашому залі, навіть якщо відвідувачів не так багато, як би нам хотілось.
- Як варто працювати, аби отримати прихильність публіки, як захопити людей у такий непростий час і подарувати їм щирі емоції та релакс?
- Працювати потрібно з любов’ю та відповідальніс- тью, віддаючись на повну своїй професії. Наразі непростий час, іноді буває дуже важко зібрати себе до купи, коли чуєш про трагічну звістку загибелі наших захисників. Тому дуже хочеться, щоби в цій страшній картині сьогодення залишався ковток свіжого повітря для відновлення.
- Ви подружжя творче. Чи легко творчим людям працювати разом? Ви творчо сперечаєтеся? Прислухаєтеся до думки одне одного і розвиваєте тему разом?
- Цікаве запитання... Ми з дружиною 24 на 7 разом, і на роботі, і вдома, навіть у свій час поза роботою - ми також непорушний дует. Тому інколи люди дивуються, як можливо перебувати постійно разом і знаходити в цьому насолоду. Відповідь одна - кохання і тільки кохання. Ірина Віталіївна - моя муза та рушійний потяг, який постійно має ідеї як для роботи, так і в житті. Інколи маємо навіть одну думку на двох, не обговорюючи її попередньо. Суперечки - це не про нас.
- Директор закладу культури - більше творець чи менеджер? Як поєднати це без шкоди? Є такий секрет?
- Директор закладу - це і творець, і менеджер, а ще бувають такі робочі моменти, коли ти поєднуєш у собі різні професії для вирішення господарських питань. Якщо потрібно негайно заварити трубу чи встановити паркан - я беру до рук зварювальний аппарат і варю; якщо потрібно зробити ремонт окремої ділянки підвальної частини - я беру в руки шпатель і роблю стяжку стін; якщо виникла потреба для керівника танцювального гуртка зробити станок - я знову ж таки беру в руки зварювальний аппарат та працюю. І таких моментів дуже багато. Тому секретів жодних немає, потрібно просто робити ту чи іншу роботу відповідально.
- Які проблеми доводиться вирішувати? Чи стоять вони на перешкоді роботі? Чи є можливість їх усунути?
- Проблема зараз одна для всіх українців - це війна. І в порівнянні з жахіттям, яке ми спостерігаємо після кожного нічного обстрілу з екранів телевізорів чи інтернет ресурсів, решта не має критичного значення. Звісно, не всі заходи вдається провести, інколи зупиняємо їх через низку повітряних тривог, адже керуємось винятково безпекою глядачів, особливо коли тривають дитячі вистави. Але ми не зупиняємось перед цими труднощами і робимо свою роботу в безпечний час, заспокоюючи глядача українською піснею та акторською майстерністю, відволікаючи від тривоги.
- Ігорю Миколайовичу, розкажіть про свою творчість? Про улюблені твори. І чи легко творити, коли навколо дуже непросто - адже війна?
- Я маю низку власних пісень. Першу написав для своєї дружини на її день народження - «Ти моє небо». Іра ще тоді зазначила, що це не остання пісня, далі буде. Так і сталося, я знову подарував їй пісню на день народження. І тепер це - сімейна традиція: кожне Іринине свято - нова пісня.
А нещодавно я познайомився з Русланом Галічем із Іржавця, він на той час був медиком самохідного артдивізіону 82-ї десантно-штурмової бригади.
Руслан надіслав мені спочатку один текст, потім другий - із проханням написати музику. І я, звичайно, погодився. Довелося трішки опрацювати ці тексти, адже рядки не мали рими, потім я взявся за написання музики, оранжування і записування себе як виконавця. Так і народилися дві авторські пісні в період війни. Одна має назву - «Військовим лікарям», присвячена парамедикам, лікарям, які рятують життя нашим захисникам на нулі. А друга пісня - «Крилатий десант» - була написана для 82 окремої десантно-штурмової бригади, для Руслана і його побратимів. Як повідомив Руслан, тільки-но отримавши пісні: «Дякуємо щиро, дуже класно вийшло, переслуховуємо вже вдесяте, вони дають нам сили та надихають». Я радію з того, що пісні їм до вподоби та допомагають підтримувати моральний дух.
- Які плани будуєте?
- План один - дочекатися Перемоги, зберегти українську національну культуру та примножувати її багатства.
- Чи допомагає якимось чином ваш заклад ЗСУ?
- Звичайно, а як інакше? Без допомоги нашим військовим дуже важко, тож усі заходи концертно-театрального напрямку стрямовані на благодійність зі збору коштів нашим захисникам для закриття тих чи інших потреб. Додатково наші дівчата допомагають у виготовлені свічок задля обігріву захисників у зимовий період та підготовці матеріалу для плетіння сіток. У єдності і є наша сила.
- На вашу думку, чи вистачає в нашому суспільстві загалом культури, духовності?
- Культура має бути в кожному з нас від народження, вихована батьками та примножена життям. Адже, не маючи власної культури, ми не матимемо держави, не виховуючи її в собі, ми не матимемо нації. А от чи вистачає її в суспільстві - це питання риторичне. Культура - це є велика сила, яка зберігає в собі історію, традиції, мистецтво, це живий процесс, що постійно рухається і змушує людину самовдосконалюватись упродовж усього життя. Тому я вважаю, що чим більше культури в нашому житті, тим краще для суспільства.
- Яке ваше життєве кредо?
- Завжди залишатися людиною.
Джерело: "Трудова слава", Людмила Забаровська
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Васильченко, подружжя