Сімейна лікарка Наталія Степашко порадила, як краще зберегти фізіоло­гічне і психологічне здоров'я під час війни

Добавить новость

Пятница, 26 Января 2024 18:51  |  Просмотров: 1625

Війна... Як вона відображається на нас, які невідворотні не­гативні процеси відбуваються в нашому організмі через неї? Як можна посеред цих страшних подій зберегти фізіоло­гічне і психологічне здоров'я, віднайти рівновагу і бажання жити?.. Всі ці питання, я впевнена, хвилюють багато кого з нас, а відповіді на них віднайти не так просто. Тому я вирішила звернутися до людини авторитетної, якій довіряю і яку знаю давно. До того ж вона ще й сімейний лікар, а це досить важ­ливо в даному випадку.



Наталія Степашко закінчила Полтавський державний медичний університет, в медицині - 26 років. Нині працює завідуючою амбулаторії сімейної медицини Прилуцького району. В їх амбулаторії працюють п'ять лікарів, які щодня проводять прийоми, обстежують, консультують, направля­ють в лабораторію для здачі аналізів або до більш вузьких спеціалістів.

Щодня до них приходять внутрішньо переміщені особи, що приїхали з гарячих точок, воїни ЗСУ, які повернулися з фронту чи знаходяться на ротації, звичайні місцеві жителі...

Приходять з різними проблемами - з погіршенням здоров'я, з хронічними хворобами. Воїни - з контузіями, з пораненнями, з психологічними травмами. А чому б їм не бути? Хтось із переселенців втратив житло, хтось - сина на війні, у когось - близькі за кордоном чи на фронті, мами хвилюються за стан власних дітей, які вимушені багато часу знаходитися в бомбосховищах...

У кожного свої страхи і тривоги. При цьому звичайна при- лучанка інколи вважає себе цілком здоровою, запевняючи себе, що сумні події війни і майже дворічне життя в постій­них повітряних тривогах не торкнулися її. Але ж безсоння та невміння контролювати свої емоції, депресійний стан і агресивність по відношенню до домашніх, змушують думати про протилежне.

Ми всі, на жаль, сьогодні стали людьми війни, і з цим не потрібно миритися, а необхідно боротися, щоб зберегти себе, як людину і особистість, не дати війні зруйнувати твоє здоров'я, зберегти, по можливості, свій емоційний, психоло­гічний стан, щоб вижити і не втратити здатності турбуватися про себе і своїх близьких.

Ми спілкувалися про це з пані Наталією, і найцікавіше з на­ших розмов я пропоную читачам нашої газети, маючи надію, що всі міркування та поради лікаря будуть для них корисними.

«ПО-ІНШОМУ ВЖЕ НЕ БУДЕ...»

- До війни ми потерпали від ковіду, і це було випробу­ванням не тільки для нас і для нашої країни - для всього світу. Осінь, зима - сезон простудних захворювань. І хоч таких складних, тяжких випадків, які раніше були з ковідом, зараз, на щастя, не має, все одно потрібно берегтися і займатися профілактикою. Стало легше тому, що спра­цювала вакцинація, люди навчилися в якійсь мірі захищати себе від цієї хвороби.

Для профілактики потрібно дотримуватися звичайних, добре відомих всім правил - після повернення з вулиці ви­мити гарно руки з милом, зменшити перебування у бага­толюдних місцях,приймати вітаміни, при перших ознаках хвороби негайно звертатися до свого сімейного лікаря. При температурі зателефонувати, проконсультуватися та дотримуватися всіх рекомендацій.

Тепер ось війна - всі наші біди сплелися в один клубок. Війна вирвала нас зі звичного комфорту, зруйнувала звичний спосіб життя. Наше життя з 24 лютого 2022-го розділилися на «до» і «після», і по-іншому вже не буде.

Скарги різні у наших пацієнтів. Люди страждають від високого тиску, від за­гострення серцево-судинних хвороб. За Програмою « Доступні ліки» ми пропонуємо їм деякі препарати, які відносно не дорогі.

Обстежуємо, допомагаємо, лікуємо...

При цьому, є якісь базові речі, і про них не потрібно забувати, щоб відчувати себе відносно здоровим. І ці речі допомагають не менше, а, може, інколи й більше, ніж ліки з аптеки.
Це, по-перше, харчування: велика кіль­кість солі та цукру, копчене, жирне, жарене, напівфабрикати - це неприпустимо. Вони руйнують організм. Як і паління, як і надмірне вживання алкоголю... Про це, начебто, всі знають, прості правила, але відмовитися від цього у когось не має сил. Овочі і фрукти - ось що потрібно нашому організму. Ще - хоча б примітивна зарядка вранці; в Інтернеті, до речі, є стільки цікавих вправ і для цього не потрібно бути майстром спорту.
Молодь та підлітки постійно сидять в Інтернеті, на Фейсбук їм вистачає часу, а
на прогулянки - ні. Прогулянки, піша хода, праця на свіжому повітрі - ось що конче нам необхідно.
Діти не знають тих прекрасних рухливих ігор, в які ми колись гуляли - не плигають через скакалки, не грають в «класики» та схованки...

ПРОСТІ, КОРИСНІ ТА ДЕШЕВІ ПОРАДИ

- Власним здоров’ям потрібно займатися постійно. Не потрібно шукати виправдання своєї бездіяльності і нарі­кати - не має, мовляв, грошей на дорогий спортзал і пер­сонального тренера. Справа тут не в грошах, а в бажанні. Дорогий спортзал замінять ранкова зарядка і звичайна про­гулянка на свіжому повітрі, я вже про це говорила. Дешево і корисно, для цього не потрібна купа грошей.

Все залежить від людини. Відчуваєш себе самотньою - бери песика і гуляй з другом.
Якщо відчуваєш апатію, тривогу, візьми лист паперу і намалюй щось. Допоможи сусідці, принеси їй з крамниці хліб і молоко. Добро ніхто не відміняв...

Позитив завжди можна знайти і прикрасити ним свої одноманітні дні. Напечи смаколиків для наших воїнів - на це не потрібно купу грошей, але це - безцінне. Сьогодні кожна з нас для наших захисників - і мама, і сестра. Вони повинні відчувати нашу турботу, повинні бачити і відчувати, що ми любимо їх і чекаємо додому.
Можна поїхати на недорогу екскурсію вихідного дня. Нещодавно разом з друзями побували в Опішні, в якій ро­блять прекрасну кераміку, Полтаві, в мальовничих місцях Прилуччини, Лісових Сорочинцях, в Качанівці та Сокиринцях, в Полтавському музеї-садибі відомого українського пись­менника Івана Котляревського... Зазвичай, такі подорожі недорогі, не потребують значних сум грошей.

Вишивання, читання, випікання тортів... Хобі - це те, що збагачує життя і душу. Воно може бути різним, у кожної людини воно своє, але воно допомагає позбутися сумних думок, дає якусь впевненість у завтрашньому дні, надає сили та оптимізму жити далі.

Людина, яка захоплена чимось цікавим, не має часу нерву­вати, стресувати, занурюватися в сумні та тривожні думки...

«НАВІТЬ МАЛЕНЬКА СПРАВА НАБЛИЖАЄ ПЕРЕМОГУ.»

- Наша нація - міцна, ми - сильні, тому все у нас буде добре. Сьогодні люди намагаються жити звичайним жит­тям і не звертати особливої уваги на війну, хоч це й не завжди вдається - вони саджають квіти, варять борщі, волонтерять, допомагають один одному і сподіваються на Перемогу. Мусимо захищати своє, кожен на своєму місці має робити свою маленьку, але важливу справу, яку повинен. І навіть маленька справа наближає Перемогу. Маленька крупиночка твого добра може змінити світ.

Війна закінчиться, але скільки поранених повернуться додому, і їм буде потрібна реабілітація, ефективні державні програми, допомога лікарів, рідних, всього суспільства... Легше не буде. Попереду - велика робота щодо оздоров­лення всієї нації.

ПРО МІЖНАРОДНИЙ ЧЕРВОНИЙ ХРЕСТ ТА ДЗЮДО

Пані Наталя тісно співпрацює з Міжнародним Червоним Хрестом. У складі медичної бригади частенько буває в селах
Прилуцького району, оглядає, консультує хворих і літніх людей в приміщеннях медичних пунктів і вдома.
Її девізом у професії є вислів - «не переставай вчитися».

Під час розмови вона згадує свої перші роки роботи те­рапевтом у Прилуцькій центральній районній лікарні, своїх старших колег, досвідчених вчителів, яких вже немає по­ряд - лікарів Леоніда Олександровича Мануйленка, Миколу Івановича Черненка, Олександра Васильовича Линника...

Завжди цілеспрямована, енергійна. В її житті - все на своїх місцях, вона вміє працювати з повною віддачею і пристрасно займатися спортом.

Багато років вона пропрацювала тренером секції дзюдо і зараз її вихованці працюють в силових структурах, в поліції і навіть в службі охорони Президента.
Дзюдо, як і будь-який вид спорту, має ряд цікавих осо­бливостей, говорить пані Наталія. Дзюдо - це не просто боротьба, це філософія, згідно з якою боєць повинен бути наполегливим, мужнім, скромним, поважати інших людей. У дзюдо цінуються найкращі якості людини: ввічливість, смі­ливість, щирість, рішучість, спостережливість і почуття міри.
Вона пишається своїми вихованцями й тим, що зуміла навчити їх не тільки гарним прийомам захисту, а й силі духу, моральним якостям. Через свою занятість у лікарні і волонтерсто, часу на тренерську роботу у неї не вистачає, але, можливо, після закінчення війни вона знову повернеться до дзюдо.

ОБИРАТИ СВОЇХ

А чим же вона сама рятується від війни і втоми? Що тримає її на плаву, окрім розуміння, відчуття потрібності людям? Звісно ж, хода пішки, прогулянки, різноманітна фізична праця на свіжому повітрі.
До того ж пані Наталя - гармонійна особистість, вона має прекрасний художній смак - любить поезію, природу, ціка­виться історією країни, старовинним українським одягом, багато подорожує, із задоволенням навідує музеї, займається фотографуванням.

Світлини у неї прекрасні і зворушливі - стовп світла у храмі, який падає просто з неба через високе вікно, що поряд з купо­лами; соняхові поля; звичайна польова дорога як метафора життя і долі, осіння гілочка калини (приводимо в матеріалі декілька її цікавих світлин).
У неї вдома величезна колекція живих фіалок на підвікон­нях , а у дворі, в палісаднику - півонії та флокси, чорнобривці й айстри.

Вона не любить публічності і не відразу погодилася на матеріал про неї. Вона оберігає свій особистий простір і не кожному розкриває свою душу.
При цьому вона людина не фальшива і щира, доброзичлива, милосердна, завжди готова при­йти на допомогу, надійна і вірна подруга.
Пані Наталя може надати не тільки медичну пораду, а ще й звичайну, людську. Вона і лікар, і психолог, і просто чуйна людина. У неї є чому повчитися.

Ми пов'язані з нею чимось справжнім, істин­ним, і мені здається, що ми гарно розуміємо одна одну, а в ці проблемні часи це дорогого коштує.
Я поважаю цю молоду красиву жінку, як пова­жають її пацієнти, колеги, друзі. Я прислухаюсь до неї, захоплююсь нею - не можливо писати про людину, якщо ти нею не захоплюєшся.
Після зустрічі з нею, я ще раз впевнилася в тому, що під час війни, під час стресів і тривог особливо важливо обирати людей для спілку­вання - своїх, рідних, з якими тепло і легко, з якими надійно і щиро. І з такими людьми ти за­буваєш про війну, і тобі вже не так страшно, і ти розумієш, що життя, незважаючи на складнощі і печалі, робить тобі інколи дивовижні подарунки.

Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: