За побиття лікарки Євген Лозан отримав 240 годин громадських робіт

Добавить новость

Пятница, 12 Июля 2024 15:51  |  Просмотров: 1502

Таке покарання призначив Бобровицький районний суд Чернігівської області Євгенові Лозану за те, що двічі ударив в обличчя Аллу Шубську.



Нагадаємо, 21 січня бригада №55 Бобровицької підстанції Ніжинської станції екстреної медичної допомоги — лікарка Алла Шубська, фельдшер Михайло Зазимко і водій Володимир Зазимко (син і батько) — виїхали на виклик до непритом­ної жінки. Її син, Євгеній Лозан, зустрів медиків на сходах.

— Ми зайшли в коридорчик, — тоді роз­повідала журналістам 43-річна Алла Леонідів­на. — Жінка лежала на правому боці голо­вою в кухонних дверях впритул до лутки, а тулубом — у кухню. Щоб швидко її огляну­ти, я думала її переступити. Але син закри­чав: «Тільки не переступайте!» Я обійшла і стала обличчям до її обличчя. Нахилилась до неї, запитала «Ви мене чуєте?» й одно­часно з цим стала знімати з неї ковдру (во­на була так укрита, що тільки маківка виднілась). Жінка лівою рукою схопила ковдру, потягла назад, розплющила очі й поди­вилася на мене. Я взяла її руку — поміря­ти пульс. Вона трішки підвелася, і я запита­ла: «Ви хочете сісти?» і тут мені... прилеті­ло кулаком в обличчя. Син, стоячи за спи­ною матері, без попередження вдарив ме­не раз, а коли я піднялася — вдруге з крика­ми: «Нащо ставити питання, якщо треба їй надавати допомогу?!»

У результаті в Алли Леонідівни кон­статували забійну рану нижньої параорбітальної ділянки правого ока з проникнен­ням в орбіту, забій правого очного яблука, субкон’юнктивальний крововилив і закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, цефалгічний вестибуло-атактичний синдром (сильний головний біль, запамо­рочення).

Проти Євгенія Лозана було порушено кримінальне провадження за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (умис­не легке тілесне ушкодження, що спри­чинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності), що карається штрафом від 50 до 100 не­оподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або виправними ро­ботами на строк до 1 року, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.

На суді обвинувачений свою вину ви­знав, а ось вибачатися відмовився.

— Сказав, що пробачення проситиме перед Господом Богом, а не в мене, бо я його начебто спровокувала, — каже Алла Леонідівна.
У своїх свідченнях Лозан наполягав: зайшовши до квартири і підійшовши до йо­го матері, лікарка почала голосно викрику­вати в її бік, агресивно і зухвало поводила­ся без поваги до неї, не вимірявши тиску, не надавала медичної допомоги. Йому здало­ся, що його мати може в будь-який момент померти і, переживаючи за неї, на емоціях він завдав двох ударів лікарці, яка, на його думку, поводилась непрофесіонально.

Оскільки не було розкаяння і вибачень, суд не знайшов обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого. Але не вбачав і обставин, що його обтяжують. При цьо­му судом було встановлено, що обвинува­чений хоч і не є судимим, та раніше притя­гувався до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення, проте на шлях виправлення не став, а вчи­нив нове.

До речі, в Реєстрі судових рішень за іменем «Лозан Євгеній Павлович» є 7 записів: 4 про адмінправопорушення — мовою оригіналу «вчинив домашнє насиль­ство» (2020 рік), «умисно кричав, нецензур­но висловлювався в бік своєї матері», «вчи­нив домашнє насильство», «вчинив домаш­нє насильство відносно своєї матері» (2023 рік); 2 про кримінальні правопорушення без уточнення деталей (2023 рік) і ось у 2024-му ще одне — щодо Алли Шубської.

Лікарка просила для свого кривдника максимального за цією статтею покаран­ня. Та суд задовольнив прохання прокуро­ра про 240 годин громадських робіт.

— Звісно, я обурена занадто м’яким ви­роком! — не приховує Алла Леонідівна. — Він відпрацює і далі гулятиме, битиме лю­дей, а я труситимуся на кожному виклику...

— Через цей страх не плануєте звіль­нятися зі «швидкої»?
— Ні, маю працювати, не йти ж зі своїм медичним дипломом на якусь роботу не за фахом. Не даремно ж я 7 років навчалася, проходила курси зі спеціалізації, регулярно підвищую кваліфікацію. Коли після побиття і лікарняного я вийшла на роботу, перші мі­сяці мене ставили в бригаду тільки з фельдшерами-чоловіками. Та й зараз переваж­но так. І тепер хлопці заходять перші, а не я сама біжу вперед, як це було раніше. На ви­кликах до психічнохворих нас супроводжує поліція — тоді спокійніше, бо є захист.

— А як Ваше око і здоров’я в цілому? Лишилися наслідки?
— Проходила комісію в окуліста, то все нормально. Але під час нічних викликів мо­жу цифр не бачити — вони пливуть перед очима. Шрам від удару трішки розсмоктав­ся, а ось вилиця ще й досі болить, треба обстежитися.

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: