Надія Булгар заробляє на прожиття вирощуванням овочів, бо пенсії треба чекати до 63 років

Добавить новость

Пятница, 29 Декабря 2023 16:16  |  Просмотров: 1658

Заробити на прожиття Надії Василівні Булгар допомагає вирощена на городі продукція, бо пенсії треба чекати до 63 років. Овочі з її городу екологічно чисті, смачні і корисні.



Знайомство на базарі

Хто частенько буває на коропському ринку, той неодмінно впізнає цю при­ємну жінку. Улітку, восени вона постійно стоїть при вході під ялинами зі своєю овочевою продукцією. І так уже десять років. Це Надія Василівна Булгар із Рождественського. Мені ніколи не доводилося купувати овочів, а це прийшла за капус­тою. А білокачанна тільки у неї. Ось так і познайомилися. Представилася. А коли почула, що вона садить п'ять соток тільки однієї капусти, а було і більше, запитала, чи не погодилася б вона стати героїнею мого матеріалу.

Надія Василівна зацікавила мене тим, що виживає зі свого городу, по­стійно реалізовуючи продукцію на базарі. Цікавила і відповідь на запитання: як отримати гарний урожай, щоб, приміром, капуста не згнила на корені, а морква не була червивою.

- У цьому році посадила тільки п'ять соток капусти, минулоріч - вісім, а бували роки, що мала 10-15 соток капусти. У цьому році так мало вийшло, бо погода не сприяла, було сухо навесні. Висадила її у кінці городу, треба сівозміна, і нелегко було відром носити воду за двісті метрів. Та і тяжко мені вже тягати ті сітки. Важка дуже ця робота, а здоров'я вже не те.
Не капустою єдиною...

- Розкажіть нашим читачам, як ви ви­рощуєте капусту, чим обробляєте. Бо і справді гарні у вас качани виросли.
- Цього року висаджувала розсадою. Так легше. Висівала насіння у парник 7-8 квітня. Потім саджанці розсаджувала на городі. А попередні роки садила капусту квадратно-гніздовим способом. Так важче, бо це ж не маленька грядочка, а ціла план­тація. Утомилася вже. На початку квітня у кожну луночку клала по дві насінини, потім одну рослинку пересаджувала туди, де виникали прогалини. Коли зійде розсада, обприскую «Децисом» від мошки, бо дуже ніжні рослинки. Потім ще раз застосовую «Децис». Ніколи капусту не поливаю, тіль­ки при посадці. Вона, коли виросте, пере­живе всі посухи, а коли піде дощ, набере своє. Уже тридцять років саджаю капусту і знаю, вона виживе, і, не дивлячись на цьогорічну засуху, вона вижила. Купую тільки голландський сорт «Агресор». На її і білокрила не нападає, бо сорт тугіший, ніж, приміром, «Харківська», не подужає вона його їсти. І для зберігання вона хороша. І для засолки добра, соковита.

- А коли капуста влітку гниє на стеблі, що робите?
- У мене не гниє. Не треба чекати, коли хвороба нападе, для профілактики об­робіть «Квадрісом».
Купує Надія Василівна насіння капусти оптом - дві з половиною тисячі насінин за півтори тисячі гривень. На виході отримує півтори тисячі добірних голівок. Ото восени і торгує нею на базарі. На початку листопа­да, коли була наша розмова, вся її капуста вже розкупилася. А ось моркви продала не­багато, поклала на зберігання в очікуванні кращої ціни. Цієї осені вона продається по десять гривень. Надія Василівна садить моркви також велику ділянку - ранньої сорту «Лагуна», і пізнього - «Скарла» або «Канада». Ранню всю випродує на базарі ще влітку, до середини серпня її вже не було, вона розкупилася на консервацію. А ось пізню можна класти на зберігання. Моркву, столовий буряк також купує гол­ландських сортів, їм віддає перевагу, бо є результат. А ось насіння перцю збирає сама. У неї його також росте на городі со­ток п'ять. Багато помідорів, огірків, якими влітку також торгує на базарі.

- Багато було у мене і часнику, цибулі. Уже продала все. Скільки садила - і не скажу. Доволі. На посадку на наступний рік посадила тільки дев'ять кілограмів саджанки. Є у мене і величезна грядка полуниці, - розповідає городниця.

Перше правило — сівозміна

- Поділіться з нашими читачами секре­тами, як виростити гарний урожай овочів у себе на ділянці.
- Головне - робити сівозміну. Це перше правило на городі. На тому місці, де ріс часник, його не саджу сім років. А після капусти - п'ять років, бо на корені може утворюватися рак, то наступного року вро­жаю не буде. Моркву, коли хочете, аби була добірна і не червива, також садіть на іншо­му місці. Іноді, коли кроплю картоплю, то і моркву обприскаю, але цьогоріч і цього не робила. І полуницю постійно міняю місцем. А ще важливо для доброго врожаю - гарне насіння. Віддаю перевагу голландському, українське не зарекомендувало себе на­лежним чином.

- А підживлюєте чим свою городину?
- У мене корови немає, то гною не кла­ду. І добрива ніякі не застосовую. Ото що Бог послав, те і виросло. Добрива штучні та гній тільки нітратів продукції додають. Я щороку навесні у Коропі роблю аналіз на нітрати своєї городини. І в цьому році просила, аби визначили мені точно, чи екологічно чиста моя продукція. Нітратів, приміром, у капусті було у десять разів менше норми.
Аби не сидіти у дітей на шиї

Надії Василівні 62 роки. Здавалося б, навіщо людині вже пенсійного віку так тяжко працювати. Адже має 25 соток горо­ду. У цьому році тільки 6 соток засадила картоплею, а решта - під городиною, біля якої дуже багато роботи. А ще ж тричі на
тиждень у базарні дні торгує. Окрім своєї продукції, реалізовує і засоби захисту від одного підприємливого чоловіка.

А справа в тому, що жінка не отримує пенсії, а живе на соціальну допомогу, а вона незначна - не вижити. На запитання, чи оправдовує себе важка праця на городі у грошову еквіваленті, відповіла:

- На ліки вистачає. У мене судинне за­хворювання, постійно проліковуюся. Та і не хочеться сидіти у дітей на шиї, їм у місті і так нелегко живеться. А тому вторгованих за сезон грошей вистачає мені дожити до весни, а там знову - на базар. Щось і заро­блю. Допомагаю і дітям - у мене два сини, три онуки. Ось нещодавно у внука був день народження, переслала копійку. Стараюся брати участь у їхньому житті.

- А допомагають вони вам?
- Звичайно, допомагають. А невістка у мене золота. Може кинути все і всіх, сісти на автобус і приїхати, щоб допомогти ви­полоти город.

- А чому ж немає пенсії? І яка та со­ціальна підтримка від держави?
- Отримувала 800 гривень на місяць, а ці півроку - 1600. У мене пай є, його також враховують при призначенні соці- алки. А пенсію мені не призначили. Маю тільки більше 20 років офіційного стажу, хоча пропрацювала все життя. Приїхала у село у 1994 році. Дояркою, телятницею у місцевому господарстві трудилася. Уночі лісом на вранішнє доїння ходила, Узимку - через кучугури снігу... У нас, у Рождественському, багато таких, як я, - без стажу. Бо керівник у Пенсійний фонд внески за нас не платив, а тому і стажу не вистачило. І своя ж людина, із села, а так сільчан обідив. А тому чекаю 63 років, тоді пенсію і призначать.

Відпочинок тільки сниться

Надія Василівна вже двадцять років сама по життю. І жіноча робота - її, і чоло­віча. Усе на одні руки. Як бджілка. Родом із Кіровоградської області, проживала на Західній Україні, а з чоловіком познайоми­лася у Криму, коли гостювала у сестри. Він був із наших місць. Так і потрапила на Коропщину. Тут і приросла. Тут її дім.

Робота на землі - дуже важка. Це тіль­ки городяни можуть сказати: «Вам добре, у вас усе своє». Та селянин добре знає, у що це своє обходиться і скільки треба гнути спину, аби виростити чи вигодувати. Тяжка каторжна праця.

- Відпочиваю хіба що взимку. Улітку передиху немає. Я навіть не помічаю, коли воно починається, а коли закінчується. Бо з весни і до пізньої осені я світу божого не бачу, стою на городі зігнута і бачу тільки землю. Встаю о 4-5 годині, втихомирююся опівночі. Іноді нездужається, то якийсь день і не продуктивний вийде, а тоді наза­втра - наздоганяти вчорашній день. Ось так і живу. Важко. Щодня з городу - на базар, з базару - на город. Усе життя у важкому труді, уже все болить. А працю­вати треба.

- А чим все це ви возите на базар?
- А он мої Жигулі стоять. Сама і за кермом.

- А діти що, не говорять, щоб менше робити у вашому віці?
- Сини тільки і кажуть, що вистачить так працювати. У цьому році, коли збира­ли врожай капусти, старший син каже: «Мамо, наступного року капусту вже не садите». Запевняю його: «Не саджу». Каже: «Повторіть голосніше». Відповідаю: «Я ж сказала - більше не садитиму капус­ту». Повертаю голову, а він на диктофон записує. Каже, що на наступний рік буде доказ, що я пообіцяла не садити.

- А де ви берете енергію, щоб ось так з дня у день працювати?
- По життю така. Живчик. З дитинства довелося багато працювати, ото так і тру­джуся, поки ще сила є. Бо вижити якось треба. Добре, що є клаптик землі, а то і не знаю, як би і жила.

Джерело: газета “Нові Горизонти”,  Людмила Ковальчук

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: