Вчителька математики розповіла, як навчилась робити няшні іграшки, якими торгує на користь ЗСУ

Добавить новость

Воскресенье, 26 Февраля 2023 16:13  |  Просмотров: 5867

Ірину Вікторівну Пронь-Са­лієн­ко, вчительку математики з першого селищного ліцею, як і всю родинну династію математиків і фізиків Пронів – батьки Лариса Дмитрівна та Віктор Олексійович, сестра Світлана, у Варвинській громаді добре знають. Сотні учнів пройшли їх міцну науку з цих непростих предметів, а ще – школу життє­стійкості, оптимізму, високої працездатності і цілеспрямованості.



Ірина Вікторівна має дві вищі освіти – вчитель математики, фізики, астрономії, а також – інформатики, за фахом працює 18 років, виховала чимало успішних випускників, зокрема учасників предметних олімпіад, конкурсів-захистів робіт МАН. Дописує у фахові видання: “Мате­матика в школах України”, до всеукраїнської газети “Математика”, її методичні напрацювання є на освітянській платформі Всеосвіта.

Мама двох синів – одинадцятикласника Олексія та п’ятирічного Іллюші, гарна дружина і вміла господиня в домі.

Проте мало хто із земляків знає й про інші таланти місцевих математиків, зокрема пані Ірини. Вдатна ця неординарна молода жінка до багатьох видів рукоділля, любить квіти, гарно малює. Взагалі любить опановувати все нове і цікаве, рухатися вперед, розвиватися, до чого власним прикладом мотивує й інших, надихає на розвиток учнів.

А ще у цей важкий воєнний час показує всім нам, що кожен може посильною працею, власними вміннями долучитися до другого фронту боротьби за Україну – сумлінно працювати кожен на своєму місці, а також, камінчик до камінчика, мурувати спільну Перемогу.

Навіть рукоділля нині стає синонімом волонтерства! Зі своїми виробами – плетеними м`якими іграшками, Ірина Вікторівна бере участь у благодійних аукціонах і вже має перші вагомі результати: за 10 тис. грн було реалізовано дві її іграшки, плюс ще 15 тис. – картина сестри – обдарованої художниці.





Ці кошти стали їх внеском на придбання автівки для чернігівських воїнів-захисників. Увагу майстринь до заходу привернули друзі – сім’я родом із Варви, яка під час лютневого нападу мусила евакуюватися з Чернігова. Аукціон проводив відомий чернігівський волонтер Максим Мельник, один із засновників маркетплейсу Prom.ua.

Родина Салієнків підтримує й інші волонтерські починання, зокрема Ірина Вікторівна долучилася до міні- аукціонів озерянських волонтерів, а чоловік Юрій Анатолійович, який пасічникує, передав їм 20 кг воску на окопні свічки.

Творчість родом із дитинства

Ще з юних літ Ірина опанувала важливі жіночі вміння – вишивати, плести. Її доглядала бабуся Уляна Степанівна Пронь, татова тітка, котра й навчила п’ятирічну Іринку першим вишитим хрестикам, плести мереживо.

Коли запитуєш, як поєднується точна і раціональна математика, котра є справою всієї родини, і мистецтво, рукоділля, майстриня відповідає: але ж і вишивка хрестиком – це теж математика, де, окрім відчуття прекрасного, потрібен точний розрахунок. А ще математика – це ретельність, настирливість, дисципліна, котрі потрібні у будь-якій справі.

Розповідає і про іншу “вчительку” рукоділля: у 13 років перші навики в’язання спицями отримала від …сусідської старшої дівчинки Тоні Ренжеренко, згодом тітка, мамина сестра, яка вміло плете і не тільки (багато років очолює будинок дитячої творчості), підправила ті навики. І відтоді Ірина Вікторівна добре складає не тільки математичні задачки для уроків і фахових педагогічних посібників, а й власні візерунки – знову ретельний розрахунок петель.

Вчителювання і творчість у цій родині йдуть за генами. Яскраві представники роду – бабуся по маминій лінії Віра Єгорівна була неймовірно талановита, згадує Ірина, вишивала, гаптувала, шила костюми, сукні.

Окрім рукоділля, Ірина Вікторівна гарно малює. Згодом такий дар розвинула і сестра Світлана, про яку вже розповідала газета. А корінням воно сягає до маминого дідуся Тимофія Андрушка, який був художником, писав ікони.

Мистецьке начало поєдналося з високою працездатністю. Дідусь по батьковій лінії Олексій Стефанович Пронь, незважаючи на глухоту, був знаним майстром-пічником, будував людям хати. Вмів так розрахувати матеріали, що вони використовувалися з мінімальним залишком. Вмілим будівельником став і Віктор Олексійович, хоч за фахом і покликанням – вчитель.

А на квіти несподівано “навернула” Ірину мама: якось, будучи класним керівником, на літо доставила додому вазонів зо двадцять. Ірина їх доглядала і відтоді захоплено плекає всі диво-рослинки. У її саду і оселі від ранньої весни до пізньої осені буяє квіткова веселка: лілії, троянди, іриси та гіпеаструми, котрі любить за їх екзотичну красу, колекціонує.

Іграшка – молоде захоплення

Така вже Ірина Вікторівна за характером, що постійно прагне досконалості у тому, що вміє, і опановує нові навички. Рік тому вперше взялася за в’язання іграшки. Каже, коли її запросили хрещеною мамою маленької квіточки. Отож, задумала такий подарунок, у якому б втілила всі кращі почуття і побажання малечі.

Якщо подумаєте, а що тут такого – бери нитки і плети, то помиляєтеся. Це теж мистецтво, наука і копітка праця. Бувало, і по п’ять разів перев’язувала, доки не досягала бажаної естетики, пропорційності.

Милий, “няшний” вигляд, як нині говорить молодь, такі звірята мають завдяки спеціальним ниткам і фурнітурі, які розраховані на малечу, гіпоалергенним має бути і наповнювач, відтак матеріали вартісні. Щоб дитина не розібрала іграшку на запчастини і не ушкодилася, теж потрібні неабияка майстерність і ретельність.

Навчитися такому ремеслу за бажання можна, але краще вдається воно тому, хто вже має певні навички в’язання гачком, вміє читати схеми, ушивати деталі.

Хоч новою захопливою справою жінка займається не систематично – коли є час і бажання, проте її вироби вже рахуються десятками (від 12-сантиметрового ведмедика-брелока до великої іграшки, майже на пів метра) – на подарунки малечі, учням і навіть на замовлення дорослим, на благодійництво.

А для нього, наголошує, не обов’язкові якісь надзусилля і значні затрати. Головне – робити, хоч і невеличку, але добру справу. Вмієш пекти пиріжки – печи, шити чи в’язати – теж добре, зрештою, крутити окопні свічки точно може кожен, вважає вчителька-майстриня. Будь-яка продуктивна праця дає емоційну розрядку серед непростих буднів, не залишає місця чварам, наближає спільну Перемогу.

Талановита лю­дина талановита у всьому

Мабуть, таке різноманіття захоплень – щоб відволіктися від виснажливої роботи у школі, запитую співрозмовницю… Ні, щиро дивується, робота у школі не виснажлива! Якщо ти дійсно любиш свою справу, то ніколи не будеш працювати, а отримуватимеш задоволення, цитує класиків Ірина Вікторівна. Вогник інтересу в дитячих очах, або вигук: “Ура, я зрозумів!” – це ще той допінг для справжнього учителя.

Вчительку люблять, слухають зацікавлено, охоче спілкуються. Так буває тоді, коли поряд з дітьми багатогранна, ерудована особистість, вмотивована на все хороше і від того – справжній мотиватор для інших.

Якось старша колега – класний керівник виявила бажання послухати її урок астрономії, тема: позаземні цивілізації. І заслухалася. Вийшовши опісля, констатувала: “Ірочко, я повірила, що інопланетяни існують…”

Пам’ятною стала і для вчительки, і для учениці перша робота на МАН – теж з астрономії, без належної технічної бази ну що ти напишеш видатного?.. Але Ірина Вікторівна зуміла подати таку ідею, що вихованка зацікавилася і перевернула ледь не всю місцеву бібліотеку, дослідивши історію виходу людини в космос від давніх часів до сучасності. Виявляється, свій реактивний двигун і літалку мали …наші славні козаки.

Оля Юрченко, так звали ту ученицю, виборола тоді перше місце і їй запропонували безкоштовне навчання у Чернігівському політеху, щоправда юнка обрала інший фах.

Як знайти час на захоплення? Ще одне запитання, виявляється, теж дивне для Ірини Пронь-Салієнко. Якщо це дійсно захоплення – все знайдеться – і час, хоч кілька хвилин на день, і сили, які навпаки прибувають від улюбленого заняття. Хобі – це найкращий спосіб зняття стресу.

Головне у будь-якій діяльності, повторює вчителька-майстриня знову і знову, – загорітися ідеєю і працювати, рухатися, не лінуватися, давати роботу і мізкам, і рукам. Бо те, чим людина не користується, з часом занепадає.

– Що б Ви порадили землякам у такий скрутний, як нині, час, – запитую співрозмовницю насамкінець спілкування. – Як зберігати оптимізм, працездатність, доброзичливість, не падати духом, як і Ви?..

– …Працювати. Якщо не володієш мистецтвом чи рукоділлям – малюй картини по номерах, щось ліпи, готуй, виробляй… Коли зайняті руки, мозок вивільняє негатив, погані думки.

Людина ж від природи істота творча. Щоб поповнювати свою енергетику, треба творити, вкладаючи душу, талант і терпіння. Якщо не трудитися, ми втрачаємо свій потенціал.

І тим паче, дуже добре, коли улюблена справа послужить комусь на добро, як іграшки Ірини Пронь-Салієнко – від радості у дитячих очах, до посильної підмоги воїнам на фронті…

Джерело: газета "Слово Варвинщини" від 19.01.2023, записала Є. Зима,

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: