Більше сотні пар валянків пошила сосничанка Тетяна Авраменко для бійців

Добавить новость

Среда, 11 Января 2023 19:25  |  Просмотров: 6887

Почала шити ще узимку 2014 року на замовлення волонтерів із села Чорнотичі. Тоді пошила сотню пар теплих валянок. Тканину привозили во­лонтери. Нині знову взялась за цю кропітку роботу і знову на прохання во­лонтерів з нашої громади.



Тетяні Андріївні пішов 72-ий рік. Вже і рукам важко, і зір слабшає. До того ж пошиття валянок - це трудомістка ро­бота. Добре, що машинку купила тоді, як розпродували обладнання у побуткомбінаті, вона асовська, шиє і шкіряні куртки, і джинсові. Майстриня радіє з того, що може бути корисною, що вно­сить свій великий вклад у наближен­ня перемоги. Вона відкладає всі люд­ські замовлення і в першу чергу шиє для бійців ЗСУ. Замовлень дуже бага­то. Тільки пошила 15 штук на одне за­мовлення, вже інше, а на черзі ще два. Швидкій роботі заважають перебої у електропостачанні. Але коли і нема світла, Тетяна Андріївна не сидить без діла - кроїть, настилає. А тільки увімкнулось світло, відразу до маши­ни.

- Одного дня, думаю, нема світла у 8 годин вечора, ляжу раніше спати, рані­ше прокинуся. Тоді через півгодини загорілося. Скочила з постелі і до маши­ни. Шила поки було світло, до півночі. Тоді лягла, а о 4-ій ранку прокинулася, нема світла, прилежала, а о 5-ій загорі­лося, швиденько за машину, - так про свій день розповідає майстриня.

Сусідки не забувають навідатись до подруги. Але Тетяна Андріївна з ними не сидить. Чує, які вони новини розпо­відають. Буває, що їй допомагають по­роти пальту, шуби, буває обрізки по­вбирають, а інколи і смакітками при­гостять, бо, кажуть, їй ніколи виварю­вати. Справді, господиня варить для себе каші, м'ясця притушить, аби було що перехватити та ще провідати свою ятровку, яка живе через хату і їй нікому допомогти. Не забуває про матір і доч­ка. Зварила захолоду і несе матері.

Для Тетяни Андріївни шиття - це най­улюбленіша робота. Коли береться за діло, а чи просто розповідає, очі ся­ють. Та що там казати, горять. Буває, втомиться, каже сама про себе: все, не буду вже шити. А тоді відпочине і не може далі лежати без діла, береться за діло - така вже вона працелюбка.

Шиттю віддала 36 років, 24 з них про­робила у побуткомбінаті, 12 у швейно­му цеху (ДОК). І це при тому, що ніякого училища не закінчувала.

У Сосницю на роботу Тетяна приїхала разом зі своїми подружками ще не було і 18 років. Після рідної Поліської школи вона два роки працювала у колгоспі прибиральницею та посиль­ною. А коли однокласниці закінчили Волинківську десятирічку і збирали­ся їхати до райцентру, дівчина теж ви­рішила покинути село. У Сосниці їх зу­стріли не дуже привітно - куди б не піш­ли влаштовуватись на роботу, скрізь відмовляли неповнолітнім. І тільки у Сосницькому сирзаводі взяли дівчат. Але робота фізично була дуже важ­кою. Два роки поробила тут і вирішила шукати іншої. На швейно-галантерей­ній фабриці, куди звернулась дівчина, їй відмовили, не було вільних місць, але порекомендували йти у побуткомбінат. 5 місяців дівчина вчилася швей­ній справі у майстра. Оце і вся наука. Але цього було достатньо, щоб стати гарною швачкою, яка пізніше сама на­вчала молоде покоління, яке приходи­ло до неї на практику.

У побуткомбінаті Тетяна зустріла свого коханого чоловіка Григорія. Він працював наладчиком. Привів моло­ду дружину до своєї родини. У одній хаті жило три сім'ї - мати, батько; брат з дружиною і сином, а також Григорій і Тетяна. Жили дуже дружно. Пізніше брат з сім'єю придбав власне помеш­кання і перейшли туди, а молоді за­лишились з батьками, разом прожили 20 років. Зростили дочку, яка вже має свою сім'ю.

Подружжя Авраменків - майстри шиття і лозоплетіння. Чоловік робив стільці, санки. Він працює у веранді, дружина - у хаті - щоб один одному не заважати. Щодня до них йшли люди, кому сплести якусь річ, кому підруби­ти штани чи пошити щось.

- За день менше п'яти замовників не було, - пригадує Тетяна Андріївна.
Влітку більше часу займали горо­ди, господарство, адже обробляли по 50-60 соток землі вручну. Разом Авраменки прожили в мирі і злагоді 49 років, трішки господар не дожив до зо­лотого весілля.
Крім шиття, Тетяна Андріївна виро­щує розсаду для себе, дітей та ятровки. Любить, щоб у городі все було. Тому влітку є чим посмакувати: і ма­лина, і полуниця, помідорчики і огірки. Без роботи жінка ніяк не може прожи­ти. Така вже в неї натура. Якщо робить якусь роботу, то тільки добросовіс­но. Тому і клієнтів має багато, і дружно живе з сусідами - яка сама, такі і люди її оточують. Разом переможемо!

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 08.12.2022, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: