Фермерський хліб братів Давиденків

Добавить новость

Среда, 22 Декабря 2021 13:37  |  Просмотров: 12449

Михайло та В'ячеслав Давиденки із Деснянського - єдині у маленькому селі фермери, котрі розпочали власну справу з нуля. Хлібороби ще тільки на старті, адже колесо їхнього родинного бізнесу закрутилося тільки два роки тому, але у день завтрашній аграрії-початківці дивляться із перспективою, вкладаючи у землю і свій труд, і кошти, і душу.





Дружний братерський тандем

Кожен із нас шукає своє місце під сонцем. Та далеко не кожен наважується розпочати власну справу, тим більше сільськогосподарську, адже ризиків у цій галузі чимало, а врожай хлібороба залежить від дуже багатьох факторів. Але, кажуть, хто не ризикує, той не п'є шампанського.

Ризикнули і брати Давиденки із Деснянського: 38-річний Михайло та 32-річ-ний В'ячеслав, які у тандемі тягнуть важку хліборобську лямку, вирощуючи зернові: пшеницю, овес та ячмінь. Ось уже два роки їх поєднують в одне ціле не лише міцні родинні зв'язки, а ще й спільна справа.

- А чому саме землеробство? - поцікавилися у братів, коли гостювали у Деснянському.

- А яка у селі робота? Тільки земля, - відповів Михайло. - Робити ставку лишень на пасіку, яку маю у хазяйстві, не можна, занадто це ризиковано. До рішення зайнятися всерйоз землеробством прийшли якось поступово. Починали з трьох гектарів: це паї батька, дідуся та бабусі, які свого часу виділили в натурі. Мали невеличкого тракторця - Т-25, - розповідає про початок власної справи Михайло.

Але з часом господарство дещо наростило свої потужності: обзавелися технікою, люди почали віддавати в оренду Давиденкам свої паї.

- Здебільшого, це ті паї, які були одні з перших виділені в натурі, - каже старший брат. - Хтось пробував щось зробити на тій землі, а хтось виїхав із села. А земля так і залишилася без діла. За п'ятнадцять років усе на цих латках позаростало деревами, чагарниками.

Тож перш ніж пускати цією землею плуги, довелося хлопцям повипилювати, повикорчовувати все, а лише потім займатися її обробітком.

- І як врожаї, радують?

- Урожайність зернових цьогоріч вища середнього. Узагалі, наші землі врожайністю не відзначаються. Раніше старші люди говорили, що 25-27 центнерів з гектара зернові в середньому давали, а якщо в когось було 30 - це вже ого-го. Щоправда, зараз інші технології, завдяки яким можна сподіватися на вищий урожай. Для того, аби мати гарний урожай, треба, зокрема, і правильний механізований обробіток. Взяти б, наприклад, посів зернових. Маємо нині звичайну китайську сівалку, одну з найдешевших. Простенька, але за ці гроші вона свою функцію виконує. На сьогодні придбати комп'ютеризовану сівалку точного висіву, від якої також залежить урожайність, поки що можливості немає, бо дуже дорога. Щоб на таку заробити, треба ще сіяти і сіяти, - розповідають деснянські аграрії.

Обов'язки у спільній справі у братів чітко не поділені, хоча В'ячеслав більше займається логістикою.

- Ми працюємо за таким принципом: у кого є вільний час, той і сідає за кермо трактора чи комбайна, - каже Михайло.

- Земля любить гроші. Обходитеся без банківських кредитів?

- Кредитів немає, але без позики не обійшлися, - розповідають чоловіки.

- Починаючи власну справу, мабуть, переживали?

- Звичайно, тривожно було. Адже є ризики, переживали, чи перезимує озимина. Присутнє і психологічне навантаження, і кошти вкладені чималі. Та якщо вже почав справу, то треба йти до кінця, - відповів Михайло.

Будиночок релаксу

Гостювали ми у садибі Михайла і бесідували про життя-буття хліборобів у незвичайній хатинці - бджолиній, яку називають апібудин-ком. Що це таке? Невеличка дерев'яна споруда з двома ліжками, які розташовані безпосередньо на бджолиних вуликах. Так-так, на вуликах. Але лежанки зроблені так, що жодна бджола вас не вжалить. Мають такі будинки лікувальні властивості, і лікування відбувається за рахунок “сну на вуликах”. Апібудинки позитивно впливають на самопочуття, працездатність та психо-емоційний стан людини. Така методика допомагає заспокоїти нервову систему, нормалізувати кров'яний тиск, підняти імунітет, лікувати неврози, шкірні захворювання, кажуть знаючі люди.



З'явився апібудинок на обійсті Михайла два роки тому. І не просто з'явився. Майстровитий господар сам його звів.

- У цьому будиночку в мене вісім бджолосімей, і в кожній із них від - 50 до 100 тисяч комах, які мають дуже позитивний вплив на людський організм, - розповідає пасічник. - Найкращий лікувальний ефект у вечірній час, особливо у травні та червні.

- А у вас є час, щоб тут відпочивати?

- У сезон я тут практично живу. Приїхав з поля, випав із трактора чи комбайна - і в апібудинок. Релаксую. Дійсно, заспокоює, знімає втому після важкого трудового дня.

Послухати мелодію бджіл, розслабитися мають можливість не тільки рідні. Гості і туристи, які бувають у мальовничому Деснянському, знаючи про апібудинок, завжди поспішають порелак-сувати до Давиденків.

Отож хлопці паралельно із землеробством потихеньку втілюють свою мрію і про зелений туризм, елементом якого є і апібудинок. Звичайно, з'явився він неспроста. Михайло займається бджо-лярством. Каже, пасіку має невелику - 20 вуликів. На більше часу просто не вистачає. Ті, хто має бджіл, знає, яка це копітка робота, затратна справа і у часі, і в грошах.

- Був такий момент у житті, коли хотів займатися тільки пасікою. Вуликів сам наробив: за два тижні 70 штук наклепав. Поки що без діла лежать, чекають свого часу, - розповідає старший із Давиденків.

Майстер на всі руки

Михайло - до роботи беручкий, та і майстер, як з'ясувалося, він на всі руки. Мабуть, такого і немає, з чим би чоловік не впорався б. Усе в його садибі зроблене невтомними руками господаря.

- Свого часу купили стареньку хатину, п'ятистінок. Вирішили розбудовуватися. З цього все і почалося. Довелося бути і штукатуром, й електриком, і муляром, і сантехніком, і... Життя всьому навчило, - розповідає Михайло. - Усе, що у дворі, то теж моя робота: і сараї, і ангари, і ...

Звичайно, не могли не поцікавитися, а хто цей всеуміючий чоловік за спеціальністю.

- Ой, яких у мене тільки професій немає, - посміхаючись, відповів. - Перша - це перукар. Два роки проходив курси перукарського мистецтва у Чернігові, деякий час працював у місті. А як одружився, повернувся у село. Пару років працював у колгоспній перукарні. Та згодом в агрофірмі з'явилася пекарня, водія не вистачало. Запропонували мені хліб розвозити. Тож довелося працювати через день: то в перукарні, то хліб возив. Та з часом, як кажуть, засмоктало у гараж: то в Чернігів треба їхати, то в Шостку, то ще кудись. Так дорога до перукарні і забулася. А перукарня - це робота на постійного клієнта. А оскільки вона все частіше була на замку, то клієнтська база з часом втратилася.

Згодом запропонували мені працювати водієм шкільного автобуса. Розрахувався з агрофірми і пішов на шкільний автобус. Тоді до нашої школи підвозив дітей із Студінки та Карасівки Новгород-Сіверського району та Курилівки і Мезина. Працював шкільним водієм і паралельно здобував заочно вищу освіту у Глухівському педуніверситеті. У 2014 році закінчив вуз за спеціальністю інженер-педагог. Отримав ще одну пропозицію: працювати вчителем трудового навчання, оскільки попередник пішов на вислугу і місце звільнилося. Свого часу вироби наших учнів займали призові місця і в районі, і в області. Та і зараз у школі працює виставка дитячих робіт. Можете подивитися на наші роботи. Та нещодавно я відмовився від годин трудовика у школі, звільнився і з посади водія автобуса. Так склалися обставини. Нині - повністю, як кажуть, на вільних хлібах.

Хотілося б більше почути і про В'ячеслава, та молодший брат під час нашої зустрічі багатослівним не був. На те були свої причини. Але у його характері, видно, присутня жилка підприємництва. Як кажуть у народі, хочеш жити - умій крутитися. І він крутиться. На життя заробити вміє.

У кожного із братів свої сім'ї, діти, для яких вони - надійна опора. У Михайла - двійко діток: син Богдан і донька Сніжанка, у В'ячеслава підростає хлопчик, якого теж назвали В'ячеславом.

Хтось жаліється, що жити важко у селі, хтось каже, що роботи немає. Та Давиденки зуміли себе знайти саме у селі, далекому, маленькому, але такому рідному.

Коропська газета «Нові горизонти» №46 (9316) від 19 листопада 2021, Людмила Власко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: