Брати Володимир та Віктор Теремецькі бачили зайця-велетня

Добавить новость

Вторник, 29 Июня 2021 11:17  |  Просмотров: 4091

Полудень, на лавочці у тіні сидять двоє чоловіків: 60-річний Володимир та 65-річний Віктор Теремецькі. Брати, двоє із семи корінних жителів, які лишилися у відселеній Редьківці на Ріпкинщині. Село після чорнобильської аварії через велике радіоактивне забруднення Кабмін відніс до другої зони обов’язкового відселення.


Володимир Теремецький


Віктор Теремецький

Покинуті хати заросли чагарниками, попадали паркани. І тільки церква красива, з сучасним ремонтом. У свята в ній правлять. На службу сходяться і з’їжджаються люди з навколишніх сіл. А ще працює магазин. Ігор Димарчук в одній особі і власник, і продавець. У зоні не можна прописатися, тільки виписатися. Землі тут нікому не дають. У селі місцями досі радіація у кілька разів перевищує норму. Та ті, хто мешкає покинутій Редьківці, її не бояться.

— Мама була церковним старостою. І коли зайшла мова про відселення, не захотіла покидати храм. Мені у Кошівці під Черніговом запропонували житло під одним номером з двоюрідним братом. Мені що, ворогувати з ним? Плюнув та й відмовився, — відмахується від мошок Володимир Теремецький. — Навколишній ліс я знаю як свої п’ять пальців. Маю навички мисливця. Два тижні тому йду, дивлюся, якась дивна звірина. Підходжу ближче метрів на двадцять — і очам не вірю. Здоровенний заєць. Вуха довгі. Я таких зроду не бачив. Розміром як собака. Отакої височини, — Володимир показує рукою над землею вище свого коліна. — Я дивлюся на нього, він на мене. Потім заєць пострибав у ліс.


Фото з інтернету

— Ви тоді тверезі були?

— Обіжаєте. Рідко випиваю. Не те що брат Віктор.

— Я не п’ю, я підтримую імунітет. То не горілка, а вакцина, — подає голос Віктор з-під паркану. Він сидить у траві біля знайомих, які принесли пляшку і закуску.

— І мені доводилося бачити того зайця. Старий вже, важить десь кілограмів 14. Якось спостерігав, як він канаву перепливав. То брехня, що зайці не вміють плавати. Не одні ми, і ще людям з навколишніх сіл він траплявся на очі.

Доки розмовляли, під’їхав 52-річиий Микола Барон, він працівник «Ріпкиагролісхозу».

— Я два в одному: і лісник, і єгер. Тримав у руках зайців по 6-8 кілограмів. Велетня не зустрічав. І не чув.

Але я йому чомусь не повірила.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1832), 24 червня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: