103-річний Олександр Байдак: не курив, не переїдав, випивав у міру
Олександру Байдаку із села Неданчичі, що на Ріпкинщині, 104-й рік. 103 роки відсвяткував 7 березня. Секретами довголіття Олександр Іванович ділиться з читачами «Вісника».
1. Не курив
— Куріння — це не моє, зрозумів ще на фінській війні (1939-1940 рр.), — згадує Олександр Байдак. — Коли в госпіталі був після поранення, давали папіроси. Курив трохи. Балувався. Аж бачу — ні, не йде. Віддавав за цукор. Місяць чи й більше лежав з пораненням. Ждали. поки воно (місце, де уламок з міни) почорніє. Почорніло, тоді викинули. Такий був осколок, що пробив кожух і куфайку.
2. Не переїдав
— Яка дієта довгожителя? — цікавлюся. На столі біля ліжка Олександра Івановича — кисіль і груша.
— їм те, що лізе в глотку.
— Він завжди був підщоглуватий, стрункий, — долучається до розмови 84-річна Марія Саричева, дружина. — їв нормально. Любив сало.
— Сире? Смажене, кажуть, шкідливе.
— І сире, і смажене любив. Тепер вже не їсть — не хочеться.
— Кажуть, не можна солі, цукру.
— Єрунда. Я вранці роблю каву. Ложку чайну розчинної кави, три ложки цукру і молочка додам. Беру печиво, на нього кладу масло. Даю майже силою — масло вперед.
— А в обід що готуєте? Борщ?
— Ох, не хочу борщу, — каже дідусь. — Супу не хочу — назад лізе.
— Просить: манку мені вари, кисіль. Вермішель з молоком. Молочне найчастіше замовляє.
— Чим годували у війну? — повертаюся до молодості.
— Кашами. Пшонка, перловка. Макар.рни — рідко. Нічого годували, я задоволений був, вистачало.
А іншим не вистачало. Я з багатодітної родини. У моєї матки було 12 дітей, це ще до війни. Тоді епідемії були. У 1917-1918 роки — забирало дітей. Кір ходив. Лишилося з 12 — четверо. Я, брат Роман, сестри Прося і Саша. Мама не дочекалася мене з війни, померла. Батько, я вже дома був, помер на 63-ому році.
3. Випивав у міру
— Випивать можна, — каже довгожитель.
— Як раніше було? — пояснює Марія Михайлівна. — Сідав снідати — 50 грамів самогонки чи що є — наливав. Колись же самогонку гнали. І в обід 50 грамів. Увечері 50 грамів. Зайвого не випивав. У молодості, може, й зайве пив, — усміхається. — Тепер я .йому купила коньячку, по 25 грамів наливаю. їсти майже не хоче. Вип’є, то апетит кращий.
4. Любив жінок
Одружився, після смерті першої дружини, удруге. Шлюб не громадянський, справжній.
— У Марії Михайлівни я прожив непогано (живуть у хаті дружини), — каже. — Ненавидів, якщо мужчини чужі приходили.
— Ревнивий, страх, — каже Марія Михайлівна. — Одружені років 10. Корова та сіно звели. Він сіна накосить, погребемо, поворочаємо удвох. Помагав він мені, а я йому — на полянці. Живемо у злагоді. А взагалі, судьба складається, як отам — зверху — написано. Не можна змінити. Якщо Бог написав — все. Хто б це сказав, що я піду за Олександра Івановича заміж? (Чоловік Марії Михайлівни помер). Бог так розпорядився, що ми разом. Від першого шлюбу в Олександра Івановича донька — у Чернігові, син — у Києві. У мене ж троє синів — один у Тобольську (місто в Росії), два — у Славутичі.
5. Ніде не розтратився
— Демобілізувався, назначили начальником поштового відділення в Неданчичах, — розповідає Олександр Байдак. — Потім був заступником голови колгоспу. Після колгоспу працював завскладом. Государственного за мною нічого нема, де б я не служив, де б не працював — ніде не розтратився.
6. У лікарнях не лежав
— До лікарів звертався із зубами тільки. Я взагалі не хворів. Пілюль не употребляв. Ніяких. А тепер став старец. Наче щось насіло. Тисне, а що тисне, невідомо, — усміхається.
— У мене нічого не болить. У мене просто слабкість.
7. З людьми жив мирно
— Украдуть, — згадує свою роботу на складі, — пішов, знайшов злодія, матюків нагорнув, бл*дь, і все. Ото так наказав за вкрадені дошки.
8. Зарядку робив тільки в армії
— В армії зарядкою займалися. Та й то не завжди. Я сім років служив. З 1939 по 1945. Коли до Москви доходив німець, нас з фінського півострова Ханко евакуювали в Ленінград, і я весь час був у захисті Ленінграда. До кінця війни.
9. Замість зарядки — робота
— Треба косить, полоть, орать, жать, молотить, — каже про сільську зарядку. — З роботи приходив і працював, і працював, і працював. Нарюбишся за день, то і сон хороший.
— Як любили відпочивати?
— Відпочинку не було, — сміється. — За кордоном не був. На курортах не був. На морі не засмагав. Коли через Фінський залив сутки ішли льодом до Кронштадта (місто у Фінській затоці Балтійського моря), отаке море було, — повертається до війни і молодості.
10. Ближче до начальства
— Було, що жити не хотілося. Усіх убивають, а тебе не уб’ють, думаєш? Кріпко морально було трудно. Я був старший сержант, зв’язківець. Ось налаштував зв’язок, а тут його міна розбила. Або танка пішла та порвала нитки ті мої. Ходиш-ходиш, обшморгуєш дроти, щоб з’єднати, щоб контакт був. Знаходиш командира полку або батальйону. Командири собі затишок шукали. Де командир — і Байдак там з телефоном.
Для довголіття найважливіші спадковість і стиль життя, вважає лікар Петро Моспанко
— На довголіття, у першу чергу, впливають спадковість і стиль життя, їх гармонійне поєднання, — говорить Петро Моспанко, генеральний директор Ріпкниської лікарні, лікар-отоларинголог.
— А все інше можна ставити на третє, п’яте, на будь-яке місце. Важливі соціальні умови, які людина собі створює. Алкоголь — можна дуже й дуже помірно. Куріння — однозначно шкідливо. Якщо хтось може похвалитися, що курить і довго живе, то це великий виняток. Важлива здорова їжа. Але це не той фактор, який може мати вирішальне значення для довголіття. Важливіше — обмеження в надмірній їжі.
У тему
У пастуха-довгожителя запитують:
— Як вам вдалося дожити до 120 років? Це тому, що ви живете в горах І постійно на свіжому повітрі?
— Не в цьому річ, — відповідає він. —Річутому, що вже сто десять років я кричу на баранів, а не навпаки.
* * *
У довгожителя запитують:
— У чому секрет вашого довголіття?
— Я ніколи ні з ким не сперечався.
— Цього не може бути!
— Ви масте рацію, цього не може бути.
Джерело: газета "ВісникЧ" №39 (1846) від 30 вересня 2021, Тамара Кравченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: довгожитель, Байдак, Неданчичі, Ріпкинщина