У Гуті-Студенецькій досі залиша­ється 97-річна довгожителька

У Гуті-Студенецькій досі залиша­ється 97-річна довгожителька. Навіть іменини святкувала! На світлині - Гута-Студенецька, початок вулиці, якою в’їжджаєш до цього заглибленого в лісі села, від якого до кордону з Росією рукою подати, так близько, що ближче вже й не буває. Із донедавна кількох сотень місцевих жителів - нара­зі там залишилися оди­ниці - Козлови, Супруненко, Дегтярі. У складі сім’ї Наталії Михайлівни й Петра Степановича Дегтярів, крім молоді, ще й мама - Малашок Феодосія Михайлвна. 24 лютого Феодосія Михай­лівна відзначала поважну дату: 97 річницю від дня народження. Привітати іменинницю приїжджа­ли і приходили староста Анатолій Бондаренко, діловод Ольга Лапітан - з подарунками, заздра­вицями, вмовлянням полишити небезпечну територію, на якій довго­жителька разом з сім’єю залишається проживати. Бо, як тепер всім зрозу­міло, сама вона є «цвя­хом програми», саме вона вперто продовжує заявляти: «Нікуди не по­їду !Буду до кінця днів на рідній землі!»

Феодосія Михайлівна досі «на ходу», намага­ється обіймати «керівні посади», керуючи донь­кою, зятем, онукою, під­казувати їм, що садити на городі, як порати ху­добу. І коло печі, груби товчеться, і поговори­ти любить, позгадувати своє важке життя. Тру­дилася вона колись від зорі до зорі у місцевому радгоспі, потім рефор­мованому господарстві, віддавала сили вихован­ню двох розумниць до­нечок, одна з яких наразі у Києві, друга - поруч, в одній хаті. По-доброму,
лагідно ставиться до тещі зять, колишній директор згаданого радгоспу і за­галом всі із з нею нянь­чаться, як з малим дитям. Але, як сказала доня На­талія Михайлівна, пере­їжджати все-таки плану­ють, ймовірніше за все у Тихоновичі, село, в яко­му вона працювала вчи­телькою, звідки був шлях на посаду сільської голо­вихи у Гуті.

У тому, що запланова­ний переїзд необхідний, вже не сумніваються, адже обстріли Гути злішають й частішають, стають вкрай небезпечними. У Дегтярів, бува, трясеться їхній ве­ликий ошатний дім, хова­ється у закутки «дворова» живність, і серця виска­кують з грудей від страху, але потім все минає, вхо­дячи у звичний ритм буття.
І так по колу, з постійним чергуванням вибухів і тиші.
Але при всьому цьо­му ці дружні й краси­ві люди залишаються оптимістами, з Богом у душі і вірою в прийдеш­ню мирну весну. 

Джерело: "Промінь"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: