Чернігівські пенсіонери пішки підкорюють Європу

Четверг, 19 Ноября 2020 15:35 | Просмотров: 4566 | Обновлено 6 Декабря 2020 08:44

63-річна Ольга Кулай та її 67-річний чоловік Леонід торік здійснили піший похід по Шляху Святого Якова (Camino de Santiago) в Іспанії, довжиною 381 км., з яких 330 подолали пішки. Шлях святого Якова є найпопулярнішим в світі пішохідним маршрутом і в свою чергу також складається з низки різних маршрутів-ділянок, кожен з яких відрізняється один від одного довжиною та складністю, але всі вони ведуть до однієї кінцевої точки - іспанського міста Сантьяго-де-Компостела. Там паломники отримують на згадку відповідні сертифікати про проходження маршруту. Щороку шлях святого Якова долає більше 350-ти тисяч паломників і туристів з усього світу. Маршрут Ольги та Леоніда називався Каміно Санабрес (Camino Sanabrés). Шлях святого Якова внесений до списку ЮНЕСКО і є національним надбанням Іспанії.

На фото - маршрут, яким пройшло подружжя Кулай

Ольга та її чоловік - інженери за освітою, познайомилися в Полтавському інженерно-будівельному інституті під ялинкою, по його закінченню до початку 90-х працювали разом в найбільшій на Чернігівщині будівельній підрядній організації, але розпад Радянського Союзу вніс свої корективи, і подружжя перейшло на роботу до приватних фірм, Леонід всю свою трудову біографію працював в сфері будівництва, чимало відомих об’єктів в Чернігові збудовано під його керівництвом, а Ольга зуміла ще й кар'єру в косметичній компанії "Ейвон" зробити, а також була однією з перших, хто координував у Чернігові продажі косметики торгової марки "Фаберлік", та просував на ринку товари компанії "Арго".

- Ми з чоловіком і дочкою довгий час активно ходили в гори, в Карпати. Причому, почали, коли мені було вже майже 33, тобто досить пізно, як для такого виду туризму.

- Одного разу моя сестра приїхала з подорожі горами Кавказу, показала нам світлини, які зробила в поході, і ми були в такому захваті, що теж вирішили спробувати свої сили. Невдовзі після того вона поїхала в Карпати, в Ворохту на 1 Травня, і домовилась там про житло на кілька днів, щоб і ми побачили гори. Ми взяли з собою донечку, якій тоді тоді виповнилось 10 років, а через рік піднялися втрьох на Говерлу. І потім майже щороку сім’єю ходили різними маршрутами в Карпатах.

- Торік ходили в похід на Свидовець вже зі старшою онукою, їй тоді було 4.5 роки. Вгору нас трохи підвезли. Ночували в наметі, але всього одну ніч, бо температура на дворі не піднімалася вище 5 градусів тепла. А вниз внучка цілих 4 години йшла пішки, не плакала і не вередувала. Їй цей похід дав купу позитивних емоцій і досвіду.

Карпати, 2019 р., внучка з дідулею повертаються з походу

- Для нас побути в горах - це наче перезавантажитись, милуватися їх красою можна безкінечно. Це, наче, такий собі наркотик, коли кожного року тебе знову й знову тягне опинитися на тлі гірських краєвидів, - розповідає пані Ольга.

- Моя перша подорож за кордон відбулася 2012-го року, це якщо не рахувати комерційну поїздку до Угорщини в 90-х, тоді, якщо пам'ятаєте, багато хто їздив торгувати туди, та до сусідньої Польщі. Мені вистачило одного єдиного разу, - досі з жахом згадую, як з баулами, набитими крамом, доводилося ночувати на підвіконні вокзалу та вистоювати нереальні черги на кордонах.

- 8 років тому дочка зробила нам подарунок на честь 35-ї річниці весілля. Вона була і за водія, і за перекладача, і виступала головним організатором подорожі. Прилетівши з Києва до Парижу, ми взяли машину напрокат та проїхали на ній 4 країни: Францію, Швейцарію, Італію та Монако, всього 1700 км. Однією з наших цілей було – побачити Монблан (висота 4810 м.), і ми тоді побували на його передгір’ї висотою 3800 м. Після повернення додому, почали планувати наступну подорож , вже самостійну, без «няньки», тому взялися вчити мови, шукати дешеві перельоти, різні лайфхаки, як здешевити подорож і т.ін.

На фото подружжя Кулай на г. Бревент на фоні вершини Монблану

Франція, Альпи, 2013 р.

Також декілька разів подружжя встигло побувати в Іспанії, а ще у Франції, Словаччині, і інших країнах, і майже скрізь знаходили можливість походити по горах. Та найяскравіші враження від подорожі отримали у найдовшому поході свого життя (17 днів) Шляхом Святого Якова. Про що й піде мова нижче.

Плануйте все заздалегідь та економте

- Найперша заповідь будь-якого туриста, особливо, якщо він хоче подорожувати бюджетно - це планування. Ми готувалися до цієї подорожі майже рік. Підтягували знання іспанської та англійської, вивчали розклади місцевого транспорту та умови, на яких пропонуються знижки, перекладали за допомогою сервісу Гугл-транслейт поради з англо та іспаномовних туристичних форумів і таким чином знаходили унікальну цінну інформацію, за допомогою якої могли зекономити.

- Розумно витрачайте кошти. Якщо є можливість полетіти до країни вашої мрії лоукостом, не треба цим нехтувати, адже на зекономлені гроші ви зможете, наприклад, скуштувати страви національної кухні, а не перебиватися бананами з булочками та мівіною, чи витратити 10-15 євро на цікавий музей, екскурсію.

На фото - порція салату в одному з іспанських закладів

- Обов'язково перед відвідуванням якогось цікавого місця (музею, парку, тощо) ми цікавимось, чи є знижки для пенсіонерів, іспанською це буде: «еста дескуента пара украніан пенсіоністас?».

- В плані харчування найдешевшими країнами, на мою думку, є Польща та Іспанія. На їжу в Іспанії, наприклад, ми витрачали на двох не більше 100 євро на 2 тижні. Але це за умови, що готували самі і знали, в яких найближчих супермаркетах акції, і в які дні в навколишніх містечках працюють фермерські ринки.

Торбинка з хлібом висить на дверях (часто зустрічається в іспанських селах) – це доставка хліба, коли кур'єр не застав нікого вдома

- Пенсії в нас з чоловіком невеликі, тож аби накопичити за рік на таку велику подорож, ми використовували будь-які можливості. Наприклад, продала на сайті OLX бінокль за 700 гривень, книги, ще щось, а коли бронювали помешкання, використали реферальне посилання дочки, яка раніше бронювала житло через цей сервіс і так ми собі зекономили 15 євро, а дочці на рахунок додалося 9 євро.

- Частково нашим спонсором стала дочка, вона оплатила наші нові рюкзаки (легші й зручніші, ніж ті, з якими ми ходили в Карпати), ще дещо з екіпірування і кілька перельотів з наших п’яти.

Місто Самора, де на 66 тис. мешканців дванадцять пам’яток XI- XIII ст., занесених до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Найвизначніша пам’ятка Самори - Собор Catedral de Zamora, збудований в XII столітті,

Скульптура святого Якова в цьому ж соборі

- Оскільки в таких походах, як Шлях Святого Якова, кожен грам на рахунку - все треба нести на собі 17 днів підряд, то навіть такі дрібниці, як вага футболки, - важливі. Я собі навіть вкоротила одну, щоб зменшити її вагу на 20 г. Звичайно, ніяких великих тюбиків з зубною пастою чи цілого шматка мила з мильницею ми не брали, все було в мініатюрі. Навіть рушники купили спеціальні туристичні, що важать по 36 г. Сайт друзів Каміно рекомендує нести з собою не більше 10% від ваги власного тіла, ми на старті важили: я - 51,5 кг., чоловік – 61,5 кг., на фініші – кожен на 2 кг. менше.

- Крім того, що кожного літа ходимо по Карпатах і інших горах, перед Каміно де Сантьяго ми тренувалися в рідних місцях, здійснювали походи по 12-24 км по околицях Чернігова, Седнєва, Деснянки.

- Багато років нам були доступні лише віртуальні походи. В реалі були лише Карпати. Але й зараз ми не відмовляємось від віртуальних. Передивляємось чимало цікавих фотозвітів, блогів, дивимося з чоловіком фільми та записи на Ютуб про схожі подорожі, та такі, що відбуваються в екстремальних умовах.

- Ми з чоловіком вже не юні, і кожен з нас має певні проблеми зі здоров'ям. Тож, готуючись до цієї подорожі, проконсультувалися з лікарем-ортопедом, який і мій хребет трохи «поставив на місце» , і порадив, що нам робити зі своїми артрозами. Чоловіку, в якого артроз колінного суглоба (від старої футбольної травми), лікар порадив еластичний бинт, а після великих навантажень – масаж льодом. І яким було наше здивування, коли виявилось, що в хороших альбергах (хостелах) для таких, як ми, вже заготовлені сині мішечки з замороженим гелем. Там, де їх не було, ми заморожували воду в зіп-пакеті. Для себе я брала еластичний бинт, іноді варикозну ногу бинтувала, зрідка – коліно. А швидка ритмічна хода для мого остеоходнрозу і протрузії навіть пішла на користь. Я й зараз, якщо болить поперек, виходжу погуляти в швидкому темпі.

Ці світлини було зроблено у перший, найважчий, але найкрасивіший день Шляхом Святого Якова, коли Кулаї пройшли 27 км.

- Порадьте топ-5 необхідних речей для майбутніх мандрівників.
- Ці необхідні речі залежать від того, чи подорожуєте ви цивілізованими місцями, чи навпаки, та й рівень комфорту для кожного свій, тож пораджу універсальний список:

1. Телефон з встановленим Гугл-перекладачем.
2. Кип'ятильник. Європейці дуже дивуються, і заздрять нам, коли бачать кип'ятильник, в них вони ніде не продаються, а оскільки в Іспанії майже ніхто не п'є чай, а переважно каву, то в місцях ночівлі практично відсутні електричні чайники, - в основному кавоварки. Так само кип'ятильник буде дуже доречний як поціновувачам чаю, так і тим, хто хоче залити окропом їжу швидкого приготування, адже ціни на продукти по паломницькому маршруту, хоч і невисокі, але іноді можуть кусатися, або просто нема де поїсти чи купити їжу. Ми були в одному місці, де півторалітрова пляшка води коштувала цілих 5 євро, так само і буханка хліба. Такі ціни - через віддаленність від великих міст.

3. Ксерокопія паспорту, вона вам згодиться в багатьох ситуаціях.

4. Медична страховка, така, яку раніше вимагали для отримання візи. Тобто, з покриттям 30 тис. євро, і щоб включала в себе й депортацію тіла. В різних страхових компаніях ціни різні, але треба дивитись на сайті консульства країни, чи компанія входить в список акредитованих в них. Після 60 років сраховий поліс став для нас коштувати вдвічі дорожче, ніж до 60-ти.

5. Тримати в друкованому вигляді карти маршрутів, інформацію про заселення/виселення з готелів, номери бронювання, дати, адреси, номери бронювання оренди автомобілів, посадкові талони на літак, оскільки з вашим гаджетом може статися що завгодно.

6. Пауер-банк - підзарядний пристрій для телефону, обов'язково потрібен, особливо якщо на маршруті ви не будете мати змоги оперативно підзарядити свої пристрої для зв'язку.

Більше подробиць про те, що брала в подорож Ольа та її чоловік читайте за посиланням >>>

Різниця менталітетів

На запитання "Які основні відмінності між українцями та європейцями?", - Ольга Славомирівна відповідає:

- По-перше, європейці більш відкриті до спілкування з незнайомцями. Особливо іспанці. Це дуже чадолюбива країна, де сеньйори ніколи не пройдуть повз, якщо бачать маму з дитинкою. Вони наговорять купу компліментів, і навіть не посоромляться зазирнути до коляски, аби краще роздивитися дитятко і потримати його за ручку. Сервіс для батьків, що подорожують з маленькими дітками, чудовий. Наприклад, у Франції, там в аеропорту не встигне така мама з візочком ще й запитати, де їй перевдгяти дитину, чи чим доїхати на свій гейт (місце посадки), як до неї вже підбігає обслуговуючий персонал і пропонує допомогу. Звичайною є сиутація, коли милуєтесь якоюсь архітектурною спорудою, а з вами запросто може поділитись своєю думкою і своїм захопленням той, хто стоїть неподалік. В кафе чи ресторані до вас незрідка може підсісти його власник, та почати невимушену розмову «за життя». І це дуже незвично, якщо порівнювати з Україною.

- По-друге, - це вищий рівень довіри і почуття захищеності. В Іспанії ми не раз спілкувалися з українками, які обслуговувають апартаменти, в які заселяються туристи. Часто-густо вони лишають ключі від кімнат одна одній, передають через знайомих. Та й нам, пілігримам, нерідко ключі від альбергів (хостелів для паломників) видавали в найближчому барі або навіть в поліції. І ніяких проблем через те в них не буває.Навіть в Польщі, яка теж колись була комуністичною країною, люди значно привітніші, і відкритіші, ніж українці, навколо приватних будиночків немає височезних парканів, як у нас. Одного разу, коли ми досліджували печеру в Іспанії, то навіть рюкзаки з паспортами, грошима, картками залишили біля входу, під доглядом білетера, просто на каменях, всередину взяли лише ліхтарики. Думаю, що це ще й через те, що вони почувають себе захищеними, влада підтримує порядок, відповідно рівень злочинності нижчий, ніж в Україні.

- Люди там, взагалі, доброзичливі, тому раджу всім, хто вперше планує відправитися в самостійну подорож до Європи: не бійтеся людей, не бійтеся мовних кордонів, навпаки, якщо звернетесь до людей у якійсь «безвихідній» чи важкій ситуації - вони точно не дадуть вам пропасти, - говорить Ольга.

Вік та стать - для класної мандрівки не завада

- Скажіть, на вашу думку легше подорожувати разом чи поодинці?
- Це дивлячись, який маршрут. Якщо брати Французський чи Португальский (так називаються найпопулярніші маршрути Каміно де Сантьяго) - то їх без особливих зусиль і ризику можна подолати й одному, інфраструктура там хороша, а ось той маршрут, який обрали ми з чоловіком, - Санабрес, сама б я його пройти не наважилася. Досить дикий і малолюдний. Також залежить це від того, що людина хоче від подорожі, бувають ситуації, коли подорожують саме для того, аби побути з собою сам на сам, якось себе перезавантажити, перевірити. І навіть на нашому маршруті було чимало жінок, що йшли самі.

- Скажу, що під час своїх подорожей ми зустрічали чимало людей похилого віку, в тому числі жінок, які спокійно ходять собі в гори і не вважають це чимось незвичайним. Пригадаю двох подружок з Польщі, яким було 70 і 71 рік. В 2018 р. вони пройшли 550 км. Віа де ла Плата, а в 2019-му – решту, 450 км. Не завжди пілігрими тягають за собою важкіі рюкзаки, адже на Шляху Святого Якова ви можете замовити послуги транспортної компанії, яка за 5-6 євро доставить ваші речі в наступний пункт ночівлі, а ви будете насолоджуватися краєвидами та робити класні фото і відео. В Альпах цивілізації ще більше - в місцях ночівлі вас буде чекати прекрасна вечеря з вишуканим вином, ліжко, іноді душ від сонячних батарей, скрізь чистенько і дуже безпечно, адже гори цілодобово патрулюють з гвинтокрилів. Можна зустрітити мандрівників, яким 80 років і більше.

Старовинна вуличка з квітами на балконах – містечко Пуебла де Санабрія

- Також є таке явище, як ситуативні попутники. Ми з чоловіком мимоволі стали такими для жінок-одиначок з Австралії й Німеччини, і дружимо з австралійкою на Фейсбуці й зараз. Був епізод, коли нас на маршруті стали чекати австралійка і німкеня, які тимчасово йшли разом. Попросили пройти пару кілометрів з ними, бо там були агресивні здичавілі собаки. Потім вони нас обігнали. А трохи пізніше в сільському барі нам барменша віддала гумові капці, які відірвалися від рюкзака австралійки, бо кінцева точка того дня в нас була та сама. Австралійка була щаслива, коли ми їй принесли взуття.

- Тут слід зазначити, що в альберги (хостели) з гігієнічних міркувань заборонено заходити в кросівках чи черевиках, а магазинів, де можна купити взуття, не буде ще близько 70 км. Потім вона попросилась з нами вранці трохи пройти, поки ще темно. Але ми пройшли разом цілий день, це була хороша практика англійської мови. Ночували ми в одному місці. І вже коли вранці ми розпрощалися, виявилось, що вона зробила нам сюрприз - сплатила за нашу наступну ночівлю у комфортному гестхаузі - 40 євро, бо в тому селі не було альбергів по 5 євро. Ми й не чекали такої подяки за вияв звичайної людської допомоги, тож були приємно вражені.

Один з альберге всередині

- За два дні до фінішу ми познайомились з молодою красивою туркенею, християнкою, що живе в Англії. Вона є матір'ю п'ятьох дітей, з нею ми теж пройшли маленьку частину маршруту і спілкувалися англійською усно, жестами, іноді через Гугл-транслейт. А потім зустрілися вже на фініші, біля Собору Сантьяго.

- Одного разу, коли нам треба було проїхати 19 км., ми з альберге викликали таксі, нашу розмову почули батько й син з Ірландії та запропонували нам розділити витрати на поїздку, таким чином і ми, і вони - зекономили по 15 євро. Тож, навіть, якщо ви йдете наодинці, будуть моменти, коли ви потребуючи допомоги, зустрінете когось. Такі моменти й називають чудесами Святого Якова. А ще був випадок, коли йшли по маршруту, зупинилось авто, з якого вийшла немолода, років за 70, елегантна жінка, справжня сеньйора, і каже: «Я допомагаю пілігримам», а потім простягнула капелюх, в якому були інжир і банани, щоб пригощались. Ми з вдячністю подарували їй одне з моїх фото Чернігова

На фото сеньйора, яка пригостила чернігівських пілігрімів фруктами

- До речі, в місцевих жителів є така традиція підтримувати пілігримів: в селах, де нема ні магазину, ні бару, вони облаштовують спеціальні пункти підтримки пілігримів, де зморена людина, в якої закінчилися припаси, зможе трохи перепочити, випити чашку чаю чи кави, поїсти печива, фруктів чи меду. Там же стоять спирт, перекис, серветки і т.ін. І поруч – нікого. Є малесенька скринька для «донатіво» - добровільних пожертвувань за таку підтримку. Дуже приємно було зустрічати на шляху такі доброчинні прояви гостинності людей в чужій країні.

Надзвичайні ситуації та складнощі перекладу

- Оскільки ми - туристи законослухняні, то ніколи під час подорожей не отримували зауважень від поліції. Було всього 2 епізоди, коли ми контактували з представниками дорожніх патрулів - одного разу, кілька років тому, поліцейські перевірили роботу наших протитуманних фар, а іншого разу, ще в наш перший приїзд до Іспанії, ми самі звернулися до патрульних аби перепитати дорогу. Дуже слідкуємо за тим, щоб правильно паркуватися, адже штрафи за порушення правил паркування чималі.

- Щодо надзвичайних ситуацій, то вони були, хоч і незначні. Так, наприклад, колись давно, через мою неуважність я роздрукувала обидва посадочні талони на літак на ім'я чоловіка, а на себе - жодного. При цьому послуга з роздруквіки нових талонів від компанії, літаком якої ми летіли, в аеропорту Валенсії коштувала цілих 30 євро, а це чималі гроші для звичайного чернігівського пенсіонера.

На фото пам'ятник пекарям і пекаркам, поставлений в 2003 р. в містечку Сеа, в першу неділю липня тут проходить свято хліба, це містечко - є іспанською столицею хліба

- Була ще й куменда ситуація. Одного разу, ще в перший наш візит до Іспанії в 2013 р. ми приїхали до села Гвадалест, в якому хотіли подивитись фортецю, водосховище, відвідати кілька музеїв, і серед них - музей сільничок та перечниць. Таких музеїв всього два у світі - в США та в Іспанії, обидві колекції зібрала американка. Уявіть, при населенні у 168 осіб це село відвідують щороку понад 2 мільйони людей.

- В музеї сільничок та перечниць біля 20 тисяч експонатів, і в ньому в той день працювала одна дівчина. Вона ж була продавцем великого сувенірного магазину, через який ми входили в музей. Поки ми ходили та роздивлялися, магазин і музей зачинили на сієсту (обідню перерву) з 14 до 17 години. Та дівчинка-працівниця просто забула про нас і пішла собі відпочивати. Хвилин з двадцять ми відчиняли двері різних підсобок, кричали «Сеньйора!», але ніхто не відгукувався. Навіть дочці зателефонували, аби знайшла в них на сайті номер телефону. Та й вона його не змогла знайти. А ми ж приїхали не лише заради одного музею, та й холодно, 13 градусів, і їсти вже хочеться, а їжа в машині… Аж тут раптом підходить до дверей літній чоловік і з вибаченнями відчиняє нам. А ми сміємось: «Ото влипли!».

З Україною в серці та чому вчать подорожі

- Оскільки Шлях святого Якова - не дуже знаний в Україні, і тим більше серед українських пенсіонерів (з соцмереж знаю лише одну пару пенсіонерів з Києва, що пройшли Каміно де Сантьяго, Португальський шлях) ми в усіх місцях, де зупинялися, і де це було доречно, намагалися лишити сліди перебування українців в Іспанії. Для цього роздрукували ще вдома фото Чернігова, заламінували їх, і дарували в альбергах. В пункті підтримки пілігримів на синьо-жовтій стрічці повісили фото з чернігівською гарматою.

Біля океану на «краю світу», Фіністері (так ця назва перекладається). Найзахідніша точка Іспанії

Пункт підтримки пілігримів, де Ольга та Леонід залишли фото з чернігівською гарматою

- Подорожі - це не тільки нові враження та емоції, це - ще й те, що не дає твоїм мізкам застоюватися. Ти постійно у русі, і фізично, і розумово під час захопливого процесу підготовки до чергових мандрів. Чоловік мій, наприклад, активно зайнявся вивченням іспанської, хоча до того ми перебивалися Гугл-транслейтом та моїми знаннями мов, які я згадала зі школи, а ще вивчала в інтернеті самостійно і на безкоштовних курсах англійської для пенсіонерів при бібліотеці ім. Коцюбинського. Сидіти на лавочці та жалітися на життя чи дивитися днями телевізор - це взагалі не наше, краще пройтися на свіжому повітрі, хоча б до Павлівського водоспаду, помилуватися природою, дізнатися й побачити щось нове.

- Наші знайомі та родичі кажуть: «Які ви молодці!» і запитують, коли вже я викладу черговий допис про наші пригоди. Під час проходження Каміно де Сантьяго багато хто слідкував за нами у Фейсбуці, вболівали за нас і морально підтримували.

На фото - моменти з проходження Шляху Святого Якова

Для тих наших читачів, хто хоче дізнатися більше подробиць про пригоди та мандри родини Кулай надаємо посилання на ЖЖ героїні нашого інтерв'ю: https://olga-kulaj.livejournal.com/

Gorod.cn.ua, для ілюстрації матеріалу викорастині фото мандрівників з Живого журналу