Алла Коноваленко розповіла, як у Семенівці пережили перший місяць вторгнення одинокі старі люди
Поки ми молоді і сповнені сил, то старість здається чимось таким нереальним і далеким, що навіть і думати про це не варто. Але вона приходить непомітно і невідворотно... І хтось проживає свою пізню осінь в родинному колі, а деяким одиноким людям літнього віку та інвалідам потрібен сторонній догляд в стаціонарних відділеннях.
Наразі у відділенні стаціонарного догляду постійного або тимчасового проживання територіального центру Семенівської міської ради проживають 32 людини, найстарша з яких - жінка 1926 року народження.
- Робота наша відповідальна і нелегка, і не тільки фізично, - розповідає завідуюча закладом Алла Коноваленко. - Скільки б людині не було років, але їй потрібне душевне тепло, щире слово, і наші працівники не шкодують їх для наших підопічних. А у всіх них - свої характери, свої потреби, хтось з кимось дружить, а з кимось - не дуже, тож намагаємося враховувати навіть такі моменти, щоб зробити перебування у нашому відділенні максимально комфортним для всіх стареньких.
Наразі колектив відділення постійного і тимчасового перебування людей похилого віку нараховує 17 працівників.
- Ми працюємо у дві зміни. Вдєнь наших підопічних доглядають медична сестра і дві молодших медичних працівниці, на нічну варту заступають медсестра і одна молодша медпрацівниця. Наші кухарі і їх помічники готують смачні обіди, відповідально ставляться до роботи й всі інші члени колективу, - каже Алла Володимирівна. - Враховуючи специфіку нашої роботи і те, що в Україні йде війна, то наше завдання - не тільки нагодувати, помити і переодягнути людей, а й надати психологічну підтримку, заспокоїти, пожаліти. Втім, вони нас також жаліють і підтримують, адже у нас є люди, які пережили минулу війну і яким довелося знову чути обстріли і сирени.
Лютий минулого року - найстрашніший в житті. І хоча в повітрі ще з осені, як тільки розпочалися на кордоні так звані «учєнія», відчувався запах війни, що невідворотно насувається, хотілося сподіватися на диво і вірити, що цього не станеться. Але не сталося дива... і коли танки їхали нашою Семенівкою, працівники відділення поспішали на роботу, адже не могли залишити без нагляду своїх підопічних.
- Чи було страшно? - перепитує Алла Володимирівна. - Звісно, було. Не вірилося і не хотілося вірити. Але потрібно було стримувати емоції, щоб не передати свої страхи нашим підопічним. Ми повинні були насамперед думати про те, чим їх нагодувати, де взяти ліки, як не впасти у розпач... Тоді ніхто не знав, скільки ми будемо знаходитися в окупації, тож почали з ревізії своїх запасів, яких було немало, але недостатньо: в погребі була картопля і огірки в банках, принесли домашню консервацію наші працівники і жителі міста, які нам допомагали у скрутний час.
Потім зателефонував заступник голови міської ради Олександр Вікторович Кравцов і повідомив, що прийнято рішення передати нам макарони і крупи зі складу прикордонників, чому ми були дуже раді. Але закінчувалися овочі - морква, цибуля, буряк. і тут нам знову пощастило: на наше прохання відгукнулася начальник відділу освіти Семенівської міської ради Олена Вікторівна Кресс, і нам передали овочі із запасів дитячих садочків, які тоді вже не працювали. У нас не вистачало рослинних жирів, але й цю проблему допомогла вирішити міська рада: ми отримали олію семенівського виробництва. Отже, завдяки спільним зусиллям багатьох небайдужих людей наші підопічні не голодували.
Алла Володимирівна з такою вдячністю розповідає про допомогу відділенню, що стає зрозумілим, наскільки важливо для неї і всього колективу забезпечити всім необхідним стареньких людей, 20 з яких без сторонньої допомоги не можуть навіть переодягнутися, тобто лежачі.
- Для таких людей потрібні памперси, пелюшки, а в магазині їх тоді не було, - згадує завідуюча закладом. - і тут ми отримали допомогу від Володимира Калюжного, сина Катерини Іванівни Насалевець, який з Києва від фірми «Картопляні війська» передав для нас миючі засоби, пелюшки і памперси, шампуні, нижню і постільну білизну, чай, каву, ліки для хворих на астму, яких ми дуже потребували.
- Перед цим, - продовжує Алла Володимирівна, - лікар Тетяна Миколаївна Нестеренко буквально спасла наших стареньких, передавши нам два балончики аерозолю для астматиків, які вона десь роздобула. Знаєте, це було таке щастя, коли ми все це отримали, адже важко дивитися, як люди потребують допомоги і не мати можливості її надати. Ми також дякуємо міській раді і голові Сергію Івановичу Деденку, який не забував про наші потреби і сприяв забезпеченню відділення мєдичними препаратами. Надходили нам ліки і від волонтерів, які доставляли їх від благодійників в Семенівку різними таємними дорогами під час окупації.
- Я хочу всім подякувати за допомогу, - каже Алла Володимирівна. - Хоч час, поки російські війська не покинули територію нашої області і громади, був дуже страшним і психологічно дуже важким, але зрозуміли, наскільки людяні поряд з нами живуть і працюють люди, якими зібраними, щирими і вдячними ми можемо бути.
Коли в Семенівку зайшли перші наші захисники, у місті розгорнувся справжній волонтерський рух, адже, крім того, що
військовим потрібна була допомога технікою і пиломатеріалами для облаштування позицій, а також засобами маскування, їх ще треба було нагодувати. Так, військові не голодували, але поки не було вирішено чимало питань з організації їх харчування, на допомогу прийшли наші жіночки - жительки міста і сіл громади, які готували домашні обіди для тих, хто вже пройшов через вогонь, воду і мідні труби і став на захист північних кордонів України.
- Наш колектив також не стояв осторонь, - розповідає Алла Володимирівна. - Нам хотілося нагодувати військових, щоб відчули нашу вдячність і щирість. Як тільки вони зайшли в Семенівку, я зателефонувала у міську раду з пропозицією допомоги. Нас підтримали, і навіть надали деякі продукти - і закипіла робота. Все інше - м'ясо, фарш, яйця, сало, капусту, моркву тощо - ми приносили з дому. Готували для наших захисників вареники, пельмені, млинці з різною начинкою, пиріжки з капустою, вінегрет та іншу домашню їжу. У той час це була важлива підтримка для військових, а для нас всіх - можливість виказати вдячність таким чином.
Допомога від благодійних міжнародних фондів, благодійників та релігійних організацій до відділення стаціонарного догляду постійного або тимчасового проживання територіального центру Сємєнівської міської ради надходила протягом минулого року, надходить і до сьогоднішнього дня.
- Нашому відділенню була надана допомога крупами, консервами, цукром, борошном та іншими продуктами від ОНН через волонтера Євгенію Голуб. Ми вдячні також за білизну, засоби особистої гігієни, вовняні жилетки та інше для наших підопічних від Благодійного фонду з Латвії «Лєтс Хєлп». Ми вдячні також і довіреній особі народного депутата Максима Зуєва Петру Кошману, який посприяв, щоб відділення отримало продукти харчування. Ми цінуємо допомогу Церкви адвентистів, звідки передали 750 кг рису і 450 кг макаронних виробів. Нам цього вистачить на тривалий час. Надійшла нам також грошова допомога на суму більше 20 000 гривень від Дмитра Охонька з Америки - онука Василя Гавриловича Охонька. Волонтер Тетяна Корма місяць тому передала для наших підопічних та працівників відділення одяг. В шапочці ми знайшли листівку з побажанням миру, здоров'я і витримки, яка нас дуже розчулила.
Надходила також допомога від Червоного Хреста. Ось нещодавно відділенню, на моє прохання, було передано по шість пакунків памперсів для лежачих, пелюшки, пральний порошок, мило, гумові рукавички і рушнички, - перераховує Алла Володимирівна благодійників, які допомагають відділенню і літнім людям у ці важкі часи. - Ми щиро вдячні всім нашим благодійникам і помічникам.
Семенівська громада постійно потерпає від обстрілів. Але працівники відділення по догляду за одинокими людьми похилого віку та інвалідами завжди залишаються на своїх робочих місцях.
- Дітки, - кажуть підопічні працівникам відділення, коли йдуть обстріли або лунає сирена, - кидайте нас, ідіть у сховищє. Бережіть себе, ми вже старі...
Але жодного разу ніхто з працівників відділення не залишив свого робочого місця.
- Ми завжди з нами. Ми працюємо для них. Ми - це їх родина і захист, - каже Алла Коноваленко. - Ми не можемо залишити наших підопічних наодинці зі страхом. Ми ж люди.
Джерело: газета "Життя Семенівщини" від 09.03.2023, Катерина ДИКА
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Коноваленко, пенсіонери, Семенівка