Секрети вишивки від жителя Красного Хутора

Добавить новость

Четверг, 25 Июня 2009 14:11  |  Просмотров: 7074

Диплом лауреата премії імені Василя Полевика вручає заступник голови ОДА Володимир Приходько

«В житі нема нічого випадкового», - каже Віталій Кейдун, згадуючи епізод майже піввікової давності. Тоді хлопчикові було років п’ять, а родина його жила в маленькому Красному Хуторі Будавороб’ївської сільради, що на Новгород-Сіверщині.

- Моя бабуся була затятою вишивальницею, - продовжує мій співрозмовник. – Пам’ятаю, десь знайшли полотна на онучі. А вона відразу за голку – і ну вишивати. Мені теж голку дала – спробуй, мовляв, у житті знадобиться.
Навчила простенької «стьожечки». І відразу попередила: щоб ніякої «плутанки», ніяких «корявок» на зворотному боці вишивки. Я дуже старався. А потім півзими, ховаючись від бабусі, вишивав їй подарунок.
Дуже пишався, коли старенька прийняла його з радістю, не насварила за неякісну роботу.
Цей невеличкий життєвий епізод виявився для Віталія знаковим, – відтоді він не полишає вишивати. Навчання на історичному факультеті педінституту тільки зміцнило захоплення – шліфував майстерність і вивчав типи шиття, характерні не лише для Чернігівщини, а й - для Сумщини, куди потрапив на роботу.
Знайти клаптик зі старовинною вишивкою було для нього подією. Перемальовував, відтворював, порівнював. Зразки, знайдені на батьківщині, підтвердили здогадку: «кишійний» («кисійний») або «сирітський» тип шиття найбільш характерний для Новгород-Сіверщини.

- Малюнок вишивається на «рідкій» тканині крупним хрестиком в одну ниточку, а тло зашивається «пів хрестом», - пояснює Віталій і показує вишитий таким способом коровайний рушник.
Розглядаю малюнок, досліджую виворіт виробу. Він виглядає так само ідеально, як і лицьовий бік. Нитка «захована»  настільки майстерно, що просто не віриться, що малюнок починався і закінчувався.  Складається враження, що він нанесений на тканину, як перевідний малюнок.
- Скільки ж їх вишито за півстоліття? – запитую майстра.
- Самих лише рушників – близько трьох тисяч, - каже він. – А вдома залишилися лічені. Люблю дарувати. Мої роботи є більш, ніж у 30 країнах. Приємно, що люди цікавляться, цінують.
Розказує: вишивка – то цілий світ зі своїми правилами і символами. Скажімо, на зворотному боці весільного рушника недопустимі ні вузли, ні перетини: який рушник, таке й життя буде у молодих.
А вишитий одяг може розповісти про людину більше, ніж, скажімо, паспорт.
Якось на сорочці він «прочитав» долю жінки, котра її вишивала: «вдова, мала 8 дітей; чоловіка втратила, коли троє з них уже мали свої родини.

Родичі тієї жінки не йняли віри: звідки такі подробиці?
- Все просто, - посміхається Василь Кейдун. – По подолу сорочки увесь узор вишито чорним. Отже, вдова. На кожному гроні – по 8 ягідок. Це – діти. Далі – по три крючечки відходять у бік – значить, пішли з батьківського дому.
Колір вишивок – то окрема тема. Скажімо, крім традиційних – чорного і червоного – кольорів на Новгород – Сіверщині досить поширена вишивка білим по білому (скатерки, одяг). А «бобівники», що вивішуються на Різдво, Пасху, Трійцю, виконуються виключно в червоному кольорі.
Все це вивчено, досліджено, занотовано і … пилиться в письмовому столі. Своїх статків, щоб видати зібраний матеріал, нема. Пробував достукатись до державних чиновників. Вступив до Київського інституту культури, щоб, приїжджаючи на сесії, штурмувати міністерські кабінети.
- На жаль, це нічого не дало. Погоджуються, що моя робота варта уваги і потрібна державі. Але нічим не допомагають. Радять самому шукати спонсорів.

Якось він спробував. Довірив одному 700 малюнків. А той рвонув з ними в Канаду…
Втім, вишивка – то тільки частина захоплення Віталія Кейдуна. В його активі –  численні обрядові пісні, діалектизми, прислів’я, приказки, записані на теренах рідного краю.
- Роблю це справді за велінням серця, - зізнається. – Мабуть, так мені на роду написано: берегти пам’ять предків.
Долучає  і земляків. На базі Краснохутірського сільського клубу, який свого часу очолював, Віталій Олексійович створив  соціально-культурний центр національного та духовного відродження «Сіверське  Полісся» - з клубом сімейного дозвілля, театром малих форм тощо. Займалися збором етнографічного матеріалу, діяв гурток декоративно-ужиткового мистецтва…
З таким самим запалом  Віталій Кейдун взявся за справу, коли очолив Новгород-Сіверський районний будинок культури.

На жаль, нині недуга не дозволяє йому працювати на повну силу. Але посіяне раніше зерно дало добрі сходи, – народний клуб мистецтв «Княжа скарбниця», що об’єднує в своїх лавах майстрів різьби по дереву, інкрустації, флористики, графіки, бісероплетіння, вишивки тощо, відомий за межами області (pокрема, він є лауреатом премії Бояна (Росія), дипломантом міжнародних фольклорних фестивалів національних культур «Поліське коло»).
У нинішньому році Віталій Кейдун став лауреатом обласної премії ім. Василя Полевика.
Хочеться сподіватись, що справжнє , велике визнання у нього попереду.

Вишивки Віталія Кейдуна

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: