Про успішний тандем, завдяки якому розвивається Іржавецький старостат

Добавить новость

Четверг, 28 Сентября 2023 17:59  |  Просмотров: 1053

Для двох Сергіїв - Сироти і Карапиша - Іржавецького старости і директора СТОВ «Іржавецьке» пріоритетом у роботі є турбота про своє село і людей, які тут живуть. Іржавчанам пощастило мати такий тісний тандем керівни­ків, які розуміють, що сільсь­кі проблеми - це, на жаль, лише їхні проблеми. Ічнян­ська влада далека від малих сіл. Їм би ічнянські пробле­ми розгребти, куди вже до господарських потреб сіл, яких під «ічнянським сонцем» зібрали за двадцять. Район у нас був немалий, і пере­важна частина ввійшла до Ічнянської громади.



Після децентралізації села залишилися без бюджетів. То раніше кожна сільська рада мала свою казну, яку переваж­но наповнювали аграрії. Із цих бюджетів ремонтувалися шко­ли, ФАПи, садочки, дороги та інше. Тепер аграрії Ічнянської громади наповнюють місцевий бюджет, тобто ічнянський, а яку фінансову допомогу бачать села?

- За весь час що я працюю на посаді старости, Ічнянська міська рада нам виділила один раз 30 тисяч гривень. Це було у 2020 році - ми готувалися при­йняти фестиваль родинних ко­лективів, - розповідає Сергій Сирота. - За ці гроші зробили ремонт у будинку культури. І якби не постійна допомога СТОВ «Іржавецьке», нам би була хана. Старостат не має за що вирі­шувати господарські питання з благоустрою, ремонтів у закла­дах критичної інфраструктури. Постійно виникають різні питан­ня, які ми закриваємо власними силами. Та зараз війна і я не кри­тикую владу, бо є інші потреби.

Нова дорога - перший великий результат Сироти

Ще не будучи старостою Сер­гій Сирота закидав листами про необхідність ремонту дороги на вулиці Шевченка усі інстанції. Два з половиною роки за під­тримки односельців писав на всі рівні, доки іржавчани не досягли мети.

У 2020 році замість розбитої бруківки на головній вулиці Іржавця обласна служба доріг зробила капітальну асфальто­вану дорогу. Тепер і вигляд села змінився, і машини не убива­ються, ось віднедавна автобус навіть став заходити у центр села. Староста домовився із перевізником. Тепер не треба людям виходити до автобуса на шлях, а це більше кілометра.

- Соромно було за наше село. До нас люди із-за кордону їдуть у музей Ревуцького, до ікони (Іржавецької Божої Матері - Авт.), а дорога у розбитому стані. Під час відкриття дороги губерна­тор В’ячеслав Чаус так і сказав: хто стукає, тому відчиняють. Ви­ходить достукалися.

Після обрання старостою, Сергій Сирота почав наводити лад у селі у прямому розумінні цього слова. Треба було розчи­стити багаторічні насадження на кладовищах, узбіччях доріг, у парках, під лініями електро­передач. І тут чи не вперше зіткнувся із байдужістю частини людей. Пам’ятаю, як в інших селах дружно виходили на толо­ки, а в Іржавці поглядали одне на одного і на прибирання при­ходили із три десятка. І це при тому, що живе в селі близько семи сотень людей. Важко було ламати менталітет «моя хата скраю», звикли люди так жити.

Поступово підтримка у старо­сти стала потужнішою, бо поба­чили люди, що старається чоло­вік не для себе, а для спільного блага. І все ж ще й досі немає загальної єдності.

- Знаєте, коли усі були як одне ціле? У перші півтора місяця вторгнення рашистів. А потім знову по своїх кутках розбігли­ся, - говорить Сергій Карапиш.

Іржавець під час окупації Ічнянщини не мав дефіциту ні в чому

Під час окупації завдяки старо­сті село ніколи не було без хлі­ба, медикаментів, гуманітарної допомоги, розповідають сільсь­кі люди. Адже у селі було багато переселенців. Приїжджали по декілька сімей в одну хату, ду­мали що знайдуть тут безпечне місце. На щастя, вороги їздили лише шляхом і в село не заїжд­жали. І от перед тими колонами Сергій Сирота і мотався своєю машиною. Попереджав селян про наближення орків або до­зволяв виїжджати із села.
- Він великий молодець, бо у перший день зробив в інтернеті групу. Було навіть так, що без його повідомлення у групі що все добре ніхто не лягав спати, - говорить Тетяна Близнюк.

- Ящиками привозив одяг, бо люди приїжджі потребували одягу. Ви ж розумієте, що люди ускочили у машини без нічого.
Особисто я буду повік йому вдячна. Як почалася війна мої діти поїхали у Корюківський район до невістчиних батьків і днів три з ними не було зв ’язку. А це десь за п’ять кілометрів від Росії. Ви можете уявити як нам було, як ми переживали. Не знаю, як йому це вдалося, але він нас заспокоїв і сказав, що у них все добре. І справді, з ними все було добре. Повернулися після деокупації.



- Про нашого старосту є ба­гато чого писати. Ми від нього маємо не тільки фінансову до­помогу, а й моральну. До всіх свят нас вітає. Наприклад, із району серед завідувачок ФАПами мене одну вітає староста зісвятами - приємно, - продов­жує нашу розмову завідувачка ФАПу Людмила Ревенко. - Я живу на шляху, то і колони бачи­ла, і перед танками із сумкою їздила. Із Парафіївки дзвонять, що йде колона, він уже їде пе­ред колоною рахує, ми собі у ку­щах сидимо-рахуємо-передає- мо. Він чи не єдиний виїжджав із району. Привозив багато чого: продукти, дитяче харчування, медикаменти. До нас люди і з Крупичполя приїжджали, Тростянця, Іваниці, Южного, Парафіївки. І зараз ще залишилися ліки, які люди замовляли в оку­пацію. Тоді самі розумієте які ціни були. А після звільнення ціни знизилися і нам тепер із Сергієм Олександровичем до­водиться своїми грішми покривати ці витрати.

Був такий випадок - поїхала я в ічнянську аптеку Комарова за ліками. Привезли валідол, корвалол, людей найшло бага­то-багато. Думаю, мені хоча б скільки взяти. А Андрій Комаров як почув, що я з Іржавця сказав, що дасть нам усе необхідне, бо Сирота дуже виручав його в окупації.

- Тоді був великий дефіцит ліків. Я їх шукав по різних містах Київ, Одеса, Львів... Знайомі присилали Новою поштою, - розповідає Сергій Сирота. - Наприклад, препарат L-тироксин - це гормон для щито­видної залози, без якого у люди не можуть обходитися, ділив по пів таблетки, щоб усім вистачи­ло. Інсулін довелося привозити. Навіть була така ситуація: дзво­нять із Більмачівки там чоловіку треба було терміново робити гемодіаліз. Він уже весь опух­лий був, стан складний. Я вид­звонив хлопців із Парафіївки на швидкій. Своєю машиною по­переду, вони швидкою позаду - довезли до Ічні, звідти ічнянські медики транспортували його до Прилук. На жаль, через рік цей чоловік помер, але тоді ми йому допомогли.

Довелося в окупації старості пережити й велику небезпеку. Одного дня його машину пере­стріли орки, постріляли колеса, а його самого пів дня возили у ба­гажнику автомобіля зв’язаного по руках і ногах. На щастя, під вечір звільнили. Каже, що йому просто пощастило. Не дочита­лися у військовому квитку, що він в ЗСУ з першого дня війни.

Де громадою керує господарник, там буде порядок

Про Сироту в селі говорять, як про доброго господаря. За останній час село змінилося. Скрізь викошено, прибрано. Та­ким воно ніколи не було, ствер­джують самі іржавчани. Хоча не усім він подобається. Є такі, хто шкодять бездумно або навмис­не. На жаль, поки що дієвого за­собу, окрім словесних заборон, проти таких саботажників немає.
А от останній випадок нашумів на всю Україну завдяки ЗМІ. Іржавецький староста забрав саморобний мотоцикл-мопед у 18-річного хлопця, бо той гасав селом без глушника після ко­мендантської години, порушу­вав громадський спокій. Каме­ри вуличного спостереження, які встановив староста у центрі села, показують час - глупа ніч. На зауваження не звертав ува­гу, тож очільник села і вдався до такого радикального методу. «Чортопхайку», як назвала транспорт журналістка ТСН Валентина Доброта, яка днями знімала сюжет у селі, замкнув у сараї, що дуже не сподобалося хулігану.­

За рік висадили понад 400 дерев

- Я взяв собі за правило: там, де випилюємо дерева, садимо у 20 разів більше. Цього року у центрі села заклали парк на честь наших загиблих воїнів. Посадили катальпи, магнолії, сакуру. Якби не війна, то посе­ред цього парку був би уже або фонтан, або штучний став - тру­би прокладені. Також уже два роки родять два молоді садки: в одному посадили 64 дерева, в іншому - 120.

Віднедавна в Іржавці мають і свою ботанічну пам’ятку при­роди «Іржавецькі багаторічні насадження» - табличку з ін­формацією про це днями вста­новили в охоронній зоні.
А дерева та чагарники, які роз­чищають працівники з благоу­строю та помічники, розвозять жителям старостату: пенсіоне­рам, одиноким, багатодітним, родинам воїнів.

Щоб не було проблем зі світлом

Із січня цього року в Іржавці у водогоні вода є без перебоїв. Все завдяки встановленому потужному генератору. Окрім цього, «продвинутий» староста закачав у смартфон програму через яку може віддалено регу­лювати процесом: вимкнути або ввімкнути генератор, якщо зни­кає електропостачання.

Війна призупинила і ще одну велику справу, яку розпочали в Іржавці. Надумав староста за­мінити електролінії. їх тут не ре­монтували та не міняли із 50-тих років минулого століття. Вже й з енергетиками обговорили за­міну дротів на СІП - ізольований кабель, який не замикає та не призводить до втрат електро­енергії. Повернутися до цього питання Сергій Сирота планує після перемоги.

Як уже зазначалося, більшість питань староста закриває за допомоги місцевого господар­ства. До війни фінансовий стан підприємства був кращим, каже Сергій Карапиш. Воно й зро­зуміло. Нині доходи не ті, то й видатки значно скоротилися. Доводиться обмежувати витра­ти, але якщо треба допомогти з ремонтом школі чи садочку, від­мови немає.
За кошти «Іржавецького» ми­нулого року у школі відремон­тували вхід. У садочку праців­ниці фарбували підлогу і готувалися до початку навчального року, не че­каючи доки поляки нада­дуть ічнянській громаді фарбу на ремонт освітніх закладів.

Два тижні тому відре­монтували асфальтоване покриття в центрі села.

- Нам потрібно дбати про дітей, молодь, адже дитинство минає швидко і діти не винні, що живуть у час війни, - розмірко­вує Сергій Карапиш.
Вдячний староста та­кож фермеру із Ступаківки Григорію Наталусі, який ніколи не відмовляє у допомозі.

Після перемоги...

Планів після перемоги у керівників багато. І думок сто­совно подальшого розвитку села.
- Такі питання, як збереження села, вирішуються не в селах. Вони вирішуються на рівні країни, області, райо­ну. А ми тут як воротарі, десь ситуацію врятували, десь ні, - говорить Сергій Карапиш. - Скажімо, зараз знову підняли питання закриття шкіл. Але, на мою думку, вря­тувати село можна, якщо розробити програму і надава­ти житло молодим сім’ям: купувати, кредитувати. Таким чином у село приїдуть спеціалісти, а в школи і садочки прийдуть діти. Якщо так працювати років із десять, то процес занепаду сіл можна сповільнити. Але для цього у влади має бути чітка програма розвитку.

Чи будуть зміни?

Оптимісти ніколи не втрачають віри. І два Сергії вірять, що прийдуть мільйони хлопців із війни, які знають ціну здобутої перемоги, що повернуться біженці із-за кордо­ну, які більше не хотітимуть жити у брехні та корупції, і тоді будуть зміни.
- Коли дерево наповниться із кореня нормальним со­ком, тоді й дерево буде нормальним, - філософськи розмірковує Сергій Карапиш.
І починати треба кожному із себе, тільки так зможемо збудувати і нову Україну без внутрішніх ворогів і корупції, і прекрасне майбутнє для наших дітей-онуків. Але зараз нам треба ще перемогти зовнішнього ворога, який ніко­ли не дасть нам вільно розвиватися, розбудовуватися і процвітати.

Ніна Наливайко, “Трудова слава”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: