Марина Качура, заради пам’яті про чоловіка, хоче перейменувати вулицю на його честь
- Коля загинув за Україну Не можу допустити, щоб про нього забули, — так 33-річна Марина Качура з Риботина, що на Коропщині пояснює, чому звернулася до селищної ради із заявою щодо перейменування в селі вулиці Чернігівської та однойменного провулка на честь її чоловіка Миколи.
Вона також створила і направила до офіційного інтернет-представництва Президента України електронну петицію про присвоєння Миколі Качурі почесного звання «Герой України» — посмертно. Марина переконана: її чоловік заслуговує на це.
— Я знаю його з дитинства - виросли в одному селі. Коля дружив із моїм братом, часто бував у нас дома. Але він був на два роки молодший, тому я завжди вважала його хлопчиком Він був милим, товариським. захоплювався футболом Таким Коля залишався для мене навіть у 22 роки — коли у 2014-му йшов воювати в АТО. А коли повернувся через рік із лишком, я була вражена змінами, які в ньому сталися Це був патріот, захисник, воїн.
Він майже не розказував, через що довелося пройти в АТО. Говорив тільки, що було важко, та, якщо буде потреба, повернеться туди знову — на скільки треба.
У 2016-му в Миколи помер батько. Мені хотілося його підтримати. Ми почали частіше спілкуватися. Непомітно дружба переросла в кохання. Потім ми одружилися. Щоб бути разом усе життя... Та нам було відведено всього шість років А точніше ще менше, бо Коля постійно їздив на заробітки в Київ (за фахом він будівельник. Марина — фармацевт. — Авт.).
- Ми з ним часто обговорювали майбутнє. Мріяли про подорожі разом із нашими дітьми. Та я завжди пам’ятала чоловікові слова: «Якщо буде треба, піду захищати країну в перший же день». Так і зробив.
У петиції Марина розповіла про це кількома реченнями «Після повномасштабного вторгнення Микола Качура став на боротьбу з ворогом у складі роти охорони, а з травня 2022 року захищав Україну в складі 13-го батальйону 58-і ОМПБ ім. гетьмана Івана Виговського. Спочатку - на посаді командира відділення, а з вересня - головного сержанта 3-го мотопіхотного взводу 2-і мотопіхотної роти. Разом із бойовими побратимами боронив Соледар, Покровське, Бахмут».
Документ не допускає вираження емоцій. Усе. що довелося відчути, вистраждати самій, залишилося між рядків. А про те, що відчував и чоловік. Марина більше здогадується, бо він уникав говорити про це, коли двічі приїжджав у короткострокову — на кілька днів — відпустку.
— Беріг мене. Не хотів, щоб переживала. Казав тільки. що в порівнянні із 2014- 2015 роками тепер на Донеччині справжнє пекло.
Подробиці Марина по крихтах знаходила в скупих повідомленнях із місць боїв. В інформації від 14 листопада, коли Микола загинув, говорилося, що Бахмут знову зазнав нищівних ударів ворога, а вуличний пейзаж усе більше й більше нагадує апокаліпсис.
За Миколу разом із Мариною молилася вся його велика родина — у Миколи 3 брати і 6 сестер Але дива не сталося. Холодного листопадового дня, 18-го, у п'ятницю, він повернувся додому в закритій труні.
- Я хотіла відкрити її, щоб востаннє подивитися, попрощатися. Не дали, - плаче Марина. - Пізніше хлопці пояснили: під Бахмутом вони потрапили під мінометний обстріл, - у Колі була розтрощена голова, понівечене обличчя.
Вона знову і знову перечитує його останнє смс-повідомлення: “На добраніч, люба. Дуже тебе кохаю. Чекай. Усе буде добре”, передивляється фотографії і згадує, як еони з чоловіком мріяли про спільне майбутнє:
— Хотіли з'їздити до чоловікового побратима у Львів, народити дітей... У житті нічого цього вже не буде.
Тому й хоче, щоб інші — нехай і не їхні — діти, які будуть рости без війни, знали, що Микола Качура заплатив за мирне небо своїм життям.
І щоб про нього пам’ятали земляки.
- А для мене Коля завжди залишатиметься героєм - незалежно від того, буде розглянута петиція чи ні. Я подала її не заради виплат і пільг, які передбачені для родин загиблих Героїв, а заради пам'яті.
Петиція була оприлюднена 5 травня Вона вже набрала близько б тисяч голосів із необхідних 25 тисяч Збір підписів триває — попереду ще більш ніж два місяці.
Джерело: газета “Гарт” від 19.05.2023, Марія ІСАЧЕНКО, с. Риботин на Коропщині. Фото з альбому Марини Качури
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.