Допоможіть зібрати підписи про присвоєння звання Герой України загиблому Олександру Волчонку
Він був справжнім патріотом України, без вагань став на захист її кордонів і до останнього подиху вірив, що побачить нашу Перемогу... Два з лишком місяці тому ворожий обстріл забрав його життя.
А 12 вересня на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України з’явилася петиція: "Шановний пане Президенте! Просимо вас розглянути петицію про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) військовослужбовцю ЗСУ молодшому сержанту Волчонку Олександру Михайловичу. До останнього подиху він стояв на захисті України. Загинув 18 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Олександр Волченко заслуговує: на цю найвищу державну нагороду. Вічна пам'ять і шана герою!"
Олександр народився 28 лютого 1993 року в Олешні Ріпкинського району. Після закінчення Київського механіко-технічного коледжу проходив строкову військову службу в окремому полку Президента України. Повернувшись в Олешню, влаштувався на роботу в Добрянське лісове господарство, а згодом — у ТОВ "Папернянський кар'єр скляних пісків". Та його мирне життя перервала війна... З липня 2014-го до вересня 2015-го Олександр боровся з російськими загарбниками на Донбасі, за що був нагороджений медалями "Учасник бойових дій. Ветеран війни" та "3а оборону рідної держави". А коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, знову пішов захищати Україну.
- 24 лютого 2022-го Сашко вже був у Гончарівському, - згадує старша сестра Олександра Світлана. - Стояв на обороні нашої області, а коли рашисти залишили її, почав проситися туди, де велися активні бойові дії. Його перевели на Донеччину. Хоч Саша й телефонував нам щодня, розповідав він мало що, ніколи ні на що не скаржився і постійно повторював що все буде добре, ми обов'язково виженемо ворога і тоді почнеться інше життя. Часто ми мріяли, як разом сім'ями поїдемо на море, а брат жартував що добереться до моря першим.
Якось узимку я запитала нього, що на фронті найважче. Як сестру мене завжди цікавило, чи він там не мерзне, чи достатньо в них їжі, чи є хоч якісь елементарні побутові умови. Та брат відповідав: "Оце все не має жодного значення. Будь-які незручності можна пережити. Найважче - коли людина стоїть поряд із тобою, а потім її не стає...»
Олександрові часто доручали найвідповідальніші бойові завдання. За особливу мужність, виявлену в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку та високий професіоналізм він був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня. Цю почесну відзнаку Олександру вручив сам Президент України Володимир Зеленський.
На жаль, порадуватись Перемозі, якої він так чекав, Олександрові не судилося. 18 серпня о 13.45 він говорив зі своїми рідними востаннє — за кілька годин його не стало. Без батька залишилися двоє дітей - 7-річний Денис і 4-місячна Софійка. Донечку батько встиг побачити лише один раз...
Звісно, кожен, хто став на захист батьківщини заслуговує найбільшої поваги і найвищих нагород. Для самого Саші відзнаки мало що важили, він жив лише одним — бажанням звільнити Україну від загарбників. Для мене і наших рідних він і так був і буде героєм і саме це звання не настільки важливе, як важлива пам'ять. Заради неї ми й хочемо, щоб він отримав знання Герой України, щоб діти могли ним пишатися. Це останнє, що ми можемо зробити для Саші — змахує сльозу Світлана.
До закінчення збору підписів під петицією залишилося менше ніж 50 днів. Із 25 тисяч необхідних голосів уже зібрано більше 17 000. Допоможіть увічнити пам'ять героя!
Для цього вам необхідно перейти за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/205466 і проголосувати. Ha це ви витратите всього кілька хвилин, зате так віддасте шану земляку, який за нашу спільну свободу віддав найдорожче - життя.
Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.