Жінка потрібна для квітів, кухні і ліжка, вважає Микола Рябченко

Рівненькі, наче під лінійку, рядки овочів на городі, по-хазяйськи все складене й розставлене у дворі. Під двором палісадник з квітами. Перед порогом квітник. Квіти на підвіконнях веранди і хати, чистенькі занавіски, всюди порядок. Аж не віриться, що на обійсті живе чоловік-одинак. Застала його за роботою. 62-річний Микола Рябченко з села Орлівка Новгород-Сіверського району сіяв озиму пшеницю. Мужчина не тільки хазяйновитий, а й симпатичний. Високий, не пузатий, всі зуби в роті. Має почуття гумору. Односельці кажуть, усе шукає собі дружину.


Микола Рябченко

— Миколо Івановичу, говорять, що ви просунутий сільський пенсіонер, який сидить в Інтернеті і шукає собі жінку.

— Якби щастило, вже б давно знайшов. Я зареєстрований в «Одноклассниках», «ВКонтакте». Іноді заходжу, читаю новини, спілкуюся.

Уже нікому не вірю. Була тут одна. Галина зі Славути Хмельницької області. Познайомилися через газету шість років тому. У її дітей не ладилося в сім’ях. Завод, на якому працювала, закрили.. Я її підтримував матеріально й морально. Врешті-решт вона зголосилася переїхати до мене. Жінка хороша, все у нас ладилося. Ні в чому нужди не знали. М’яса вистачає, варення, овочі. У мене і гуси, й порося, і бджоли. Її дітям допомагали. Прожили душа в душу три роки. Та людська заздрість погубила то все. Одна моя родичка нам поробила на розлуку. Це й екстрасенс, до якої я звернувся, підтвердила. Бо у мене не тільки з жінкою стосунки розладилися, а й з хазяйством проблеми почалися. По господарству після візиту до ясновидиці все налагодилося, а от особисте життя — ніяк.

Я ж не завжди був такий, як тепер. Закінчив лісовий технікум у Малині на Житомирщині. Жив у Чернігові. Пиячив, гуляв у своє задоволення. За добу по десять жінок бувало. А скільки місць роботи змінив, нині й пригадати складно. Де тільки мене не носило: і в тролейбусному управлінні, і монтажником. Я одружений був, дочка у мене є, вже доросла, їй 35 років, онучці — 5. У шлюбі я прожив 7 років. Не приховую, випивав. Та коли на Різдво у пляшці з пивом помітив ртуть, злякався. Отруєним мені бути не хотілося. Я здогадуюся, хто її туди підсипав. Бог суддя. На тому моє сімейне, життя і скінчилося.

У 1980 році повернувся в село, до старенької матері. 20 років тому наче щось клацнуло в голові, взяв себе в руки. Відтоді зовсім спиртне не вживаю. І вже 10 років як не курю. Захотів кинути — і кинув. Зайнявся господарством. Раніше ще корова була.

Так от, приїхала Галина і каже якось: «Поїду в Польщу на заробітки, купимо квартиру». Я був проти. Навіщо? У нас все і так є. Вона ж потихеньку зідзвонювалася зі знайомими. А два роки тому викликала поліцейських з Новгорода-Сіверського, заявила, що я її насильно утримую. Вони, як прискочили, не розбиралися, що до чого. Скрутили мене, повалили. А вона речі збирала. Взяла не тільки свої. Прихопила п’ять тисяч гривень, а ще мій неношений костюм. Навіщо він їй? Тільки коли поїхала, мене відпустили. Я ходив скаржитися і в поліцію, і в
прокуратуру, та мене там і слухати не хочуть. Галина поїхала за кордон. Іноді мені на мобільний дзвінки не з України надходять. Припускаю, що то вона. Аби вернулася, добре було б.

— Миколо, хіба жінок на світі мало?

— Тепер не вірю нікому.

— Може, у вас вимоги завищені до кандидаток у дружини? Щоб не пила, не курила, на городі саджала, копала, по хазяйству гарувала?

— Та ну, — засміявся Рябченко. — Який город. У мене повно техніки у дворі. Я нею і саджу, і прополюю, і копаю. Хіба жінка для городу треба?

— А для чого?

— Жінка має бути для квітів, кухні і ліжка.

— Може, у вас якісь особливі вимоги до зовнішності? Білявка, пишногруда тощо?

— Волосся можна пофарбувати в будь-який колір. За віком — молодша. Така, що не обхоплю, не підійде. Та головне, щоб до душі мені прийшлася.

Від автора.
Жінки, якщо ви непитущі, любите квіти, вмієте куховарити і не ліниві в ліжку, зверніть увагу на завидного холостяка.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №38 (1637), 21 вересня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.