«Тричі був люстрований», - сміється колишній керівник апарату, а тепер власник автомайстерні зі Срібного

60-річний Олександр Іващенко з селища Срібне «ходив у владу» тричі. І тричі був запрошений на вихід. Очільники мінялися, Олександра Миколайовича то повертали до керівної роботи, то звільняли (за власним бажанням, звісно). Щоб додати життю стабільності, розпочав власну справу. Майстерню організував у себе на дачі, в Срібному.

— При Кучмі десять років був заступником голови райдержадміністрації з організаційно-кадрової роботи. Потім ця посада стала називатися «керівник апарату», — уточнює Олександр Миколайович. — «Не перша особа, але й не друга», — як любив казати колишній голова Верховної Ради Ткаченко. Керівник апарату вирішує, «кому буть, а кому й не буть». Ото й навирішував на свою голову, що вигнали раніше всіх, — жартує.


Зінаїда та Олександр Іващенки

Перша люстрація — ГКЧП**

Олександр Іващенко закінчив Харківський інститут механізації і електрифікації сільського господарства. Одружився ще студентом. Зінаїда вчилася в Харківському педінституті. Вона з Казахстану, родом з переселених українців.

— Після інституту з дипломом інженера-механіка повернувся у своє село Савинці, піднімати з колін сільське господарство. Пару років пропрацював у колгоспі. Пригляділись, взяли на замітку, рекомендували вступити в партію (тоді була одна). Так попав на партійну роботу. Парторгом. Потім заступником голови. В одному колгоспі, в іншому. В 90-х роках потрапив у райком партії.

ГКЧП був у 1991 році. Я тоді працював завідувачем відділу, — пригадує Олександр Миколайович. — А після ГКЧП райкоми опечатали. «Йдіть додому», — кажуть. Мені було 35 років.

Нас просто звільнили — працевлаштовуйтесь, як хочете. Тоді ще не було центрів зайнятості. Райком партії і райвиконком при районній раді як виконавчий орган. Фінансовий відділ, який всіма фінансами займається. Це зараз наплодили: і податкова, і пенсійний, і казначейство...

Постало питання: повертатися в село чи залишатися в райцентрі. Ми з дружиною на той момент квартиру в Срібному отримали. Добре, що мені знайшлося місце спеціаліста в районній раді.

Друга люстрація — Помаранчева революція***

— У 1994 році відбулись всенародні вибори народної влади. Першу особу в районі обирало населення. Тоді Анатолій Максак балотувався. Тут такі страсті були. Ще один з чотирьох кандидатів — Михайло Птуха, той, який раніше був першим секретарем у районі. Але ж його не вибрали. А Максак пройшов як наймолодший, найперспективніший і не такий вже... Не хотіли обирати того, хто пов’язаний зі старою владою, з райкомом.

Районна рада і виконком розділялися на дві окремі структури. Районною радою керував Максак. І керівником секретаріату в нього був я. Потім відбулася реорганізація, став керівником апарату і заступником голови районної адміністрації.

Максак пропрацював до 1999 року і перейшов у Чернігівський район. Він їде, я залишаюсь і благополучно, скільки Кучма був, працюю.

Микола Бутко був головою обласної адміністрації. Боялися його. Головою Срібнянської адміністрації став Григорій Голдовський. Мене не звільнив.

А в 2004 році приходить Помаранчева революція. І на новій хвилі всіх голів РДА звільняють в один день: «Ви ж кучмині діти, куди ж вас на роботу брать». Голову РДА в Срібному поміняли зразу. Ставили таких: з числа демократів, відданих Майдану людей. Але ж, на мою думку, організаційних здібностей не було в них і близько.

Згідно із законом, заступники попередника складають повноваження новопризначеному керівникові, пишуть заяви про звільнення. Я теж написав. Голова може або не підписати заяву і перепризначити, або підписати і звільнити. Новий очільник Володимир Васюк заяву підписав із задоволенням. Питаю: «Он на четвертому поверсі, в штабі ГО, вільне місце є, може, туди?» — «Ми вас використовувать не намєрєни. Ідіть у центр зайнятості». За рік-два і його звільнили.

На допомогу з центру зайнятості розпочав свій бізнес

— Постояв трохи в центрі зайнятості, толкового нічого не підшукав. Не пам’ятаю, чи взагалі щось пропонували. Вирішив не просити милості у нашої влади і сам себе працевлаштувати. Взяв допомогу на організацію підприємництва і почав.

На нашому кутку тоді не було жодної станції техобслуговування. Одна на три чи чотири райони в Прилуках, і попасти туди було складно. Я автомобіліст та інженер за фахом. На «Жигулях» проїздив 18 років, потім купив «Опель Вектра» 1992 року. Добре знаю, що хвилює водіїв.

Зразу всього не охопиш, щоб зробити велику станцію і надавати всі послуги. На це потрібний чималий стартовий капітал, приміщення. Мій приклад — як започаткувати свою справу просто. Рішення про те, щоб почати технічне обслуговування та ремонт автомобілів, приймали разом з дружиною. Так з’явилося ФОП Іващенко. Дачу тільки починав будувати. Сарай спорудив великий, гараж, навіть кран-балка вже був. Як інженер-механік і людина хазяйновита, залізо, що на землі лежить, не минаю. Знаю: хоч на металолом, але згодиться. І для діла — чи приварить десь що, чи підкрутить. Так і зробив кран-балку, — жартує.

У 2005 році зареєструвався підприємцем і до 2010-го працював. Сам, найманих робітників не брав. Вирішив робити розвал-сходження (кути установки коліс машини). В Інтернеті надивився стенд. Поїхав, купив у Києві. Встановив, загнав свою машину, подивився. Ніби правильно все.

Домовився з конкурентами

— Хотів ще шиномонтаж зробити. Але ж побачив, що хлопці в центрі вже встановили собі шиномонтажний стенд. І збираються робити розвал-сходження. Уклав з ними усну угоду. Кажу: «Хлопці, що тут того району, машин багато, чи що? Давайте, я не буду вам конкурентом, а ви мені не будете заважать». Домовились. І я направляв до них того, кому треба шиномонтаж, а вони до мене на розвал-сходження. Дав їм папірець з переліком своїх послуг, повернувся в майстерню, працюю. Коли приїжджає дідок на «Москвичі», з Дігтярів: «А мені Ярошенки сказали, що тут розвал-сходження роблять». Це був мій перший клієнт. Поїхав дід, і не видно. Думаю, може, погано зробив, що він більше не приїжджає? Аж заявився років через три, каже: «Ні, все добре. Як зробили, з того часу і не треба було».

Роздрукував тисячу візиток, роздав. Почали приїжджати люди. Після того в Срібному стенди такі з’являлися, зразу і пропадали. Треба, щоб і якість роботи була, і в голові щось.

— Чому не спробували повернутися до РДА?

— У Срібному не просили і не пускали. Максак у Чернігів запрошував, але ж це і квартирне питання. Міг би в Прилуках спробувати і в Чернігові, але вже не схотів. Тут у мене все на місці: і справами займаюся, і домашнє хазяйство, і город. Уже була напрацьована клієнтура трошки. Своїми руками заробляв собі на хліб. А щоб масла ще добавить на скибку, почав займатися ремонтом ходової частини. Для наших розбитих доріг це теж актуально. Заміна агрегатів, зварка. Поточний ремонт двигунів, електрообладнання в машинах. Придбав зварювальний апарат. Прес сам сконструював.

— Коли ж була третя люстрація?

— А ось недавно.

Третя люстрація — Майдан

— У 2010 році, коли «Партія регіонів» повернулася до влади, у район прийшов Олег Власенко і почав збирати собі команду. Запросив і мене на попередню роботу. До пенсії шість років залишалося. Вирішив: допрацюю і піду з чистою душею.

Трудився в адміністрації, машинами займався тільки у вихідний день чи після роботи. Клієнтів розгубив.

Потім Власенко пішов головою РДА у Прилуки.

Пропрацював я до 2014-го. І тут — знову революція! І що? Знову люстрація, знову нас повиганяли. І хто б сказав: вигнали мої добрі знайомі, з якими ми до того працювали, в сауні сиділи, я машини їм ремонтував.

А мені два роки залишалося до пенсії. І я не був заступником, міг заяви і не писати. Сказав про це Близнюку, він: «Ну, так надо». Сходив я у відпустку, повернувся, знов викликає: «Так ти ж будеш писати заяву?» «Ні, — кажу, — не буду». Коли ж перша планірка, і він моїй заступниці Ніні Григорівні — догану, а мені — останнє попередження. Вишукав недоліки в роботі. Говорить, наступного понеділка жди, і тобі догана буде. Дав зрозуміти, що звільнить за статтею.

— Як же він сам залишився у владі?

— У нас на кадри перших осіб голод. Іншого кандидата не знайшли.

Близнюк поклявся, що буде новій владі служити. Він і комуністам колись присягав. Та й він на керівній посаді, зрештою, не втримався.

Ніну Бондаренко призначили головою РДА. Тепер уже повна ідилія в районі.

В олігархи не пробився

— На хліб хватає, і добре, — впевнений Олександр Миколайович.

— З дружиною 37 років разом. Вона теж держслужбовець. За фахом учитель, але 18 років працювала на одному місці, завідуючою загсом, її не чіпали, пішла на пенсію в 56 з половиною років. Два роки на пенсії. Тепер налагоджує побут.

Я в майстерні можу і обідать, і вечерять, чисто, зручно і затишно. Дружина практично весь час біля мене. Буде здоров’я — буду працювати.

На квартиру в Чернігові поки що не назбирали. Якби ж я пішов на пенсію з посади, виплатили б десять окладів, як колись, хорошу пенсію, 5-6 тисяч (90 відсотків від зарплати). Може, покупляли б дітям квартири.

Дочки живуть у Чернігові, працюють в Облтеплокомуненерго. Людмилі 30, а Юлі — 36. Менша житло винаймає. Старша вийшла заміж. Зять топковий, юрист, займається бізнесом. Вступили в кооператив, побудували квартиру.

Те, чим займаюся зараз, мені подобається. З дитинства до техніки небайдужий. Батько був механізатором у колгоспі, я в нього після дев’ятого класу помічником комбайнера працював. У 1974-ому, у 18 років, отримав права водія-професіонала. Простіше мені організувати цю справу і зайнятися чимось новим, чим ходити і просити посаду в адміністрації.

16 серпня відсвяткував 60-річчя. Три дні тому отримав першу пенсію на карточку. 25 років державної служби, але пенсію держслужбовця не получив. Її вже тепер і не призначають.


*Люстрація (від лат. Lustratio — очищення за допомогою жертвопринесення) — в посткомуністичних державах законодавчі заходи і практика недопущення в державну службу, апарат державного управління, правоохоронні органи, на інші важливі посади осіб, які неугодні правлячим колам за політичними мотивами.

** Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) (рос. Государственный комитет по чрезвычайному положению, ГКЧП) — орган, створений 18 серпня 1991 року з метою збереження СРСР шляхом усунення від влади президента, дії якого учасники комітету розглядали як неконституційні.

***Помаранчева революція — організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004 року як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №40 (1587)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.