Старообрядці не зіпсовані грішми
Старообрядці ховалися по лісах та закутках імперії, де засновували свої поселення та продовжували бути в опозиції до РПЦ. Одним з таких стало селище Добрянка Ріпкинського району, що й понині зберігає традиції старообрядництва.
«Чернігівщина» завітала на службу до місцевого храму Святого великомученика Дмитрія Солунського у день Різдва Христова та поспілкувалися з його настоятелем - отцем Сергієм.
- Старообрядництво вважає, нехай не образиться ніхто заради Христа, що усі інші церкви знаходяться у єресі. У тому числі й Московський патріархат. З ними не можна разом молитися, причащатися і таке інше. Чому? Бо вони є такими, що спотворили первинне древнє православ’я.
Ми це активно серед своєї пастви не пропагуємо, не сіємо ворожнечу, мовляв, всі вони єретики. Однак чітко вимагаємо від «новачків» дотримання певних умов. Скажімо, коли людина бажає з православної церкви перейти до старообрядницької, ми її запитуємо: чи може вона молитися, як ми, не шанувати Матрону Московську, Серафіма Саровського та інших, улюблених «никоніанами», а вшановувати наших, старообрядницьких святих: Авакума, бояриню Морозову? І не всі на це йдуть. Вважають, що Матронушка допомагає їм дуже сильно.
- Коли ми увійшли у храм, то було враження, що в мечеть потрапили, бо люди стояли навколішки на килимках у поклоні до самої землі.
- Тільки у старообрядців лишилися рудименти древнього східного православ’я. Вся релігія зародилася на Близькому Сході (християнство, іслам, іудаїзм тощо), атому - і підручники (невеличкі квадратні килимки для рук і голови при творенні земних поклонів. - Авт.), і земні поклони, і високе читання та співи - все на східний манер. Не європейський.
- Щодо рудиментів. На останньому Всесвітньому соборі, який відбувся понад тисячу років тому і рішення якого й понині є обов’язковими для усіх християн, говорилося, що християнам під страхом анафеми забороняється паритися у лазні разом з євреями. Чи дотримуються старообрядці зокрема цього рішення собору?
- Тоді дуже скрупульозно підходили до всіх питань і стосовно будь-яких дій людини були вироблені правила: що можна робити, а що ні. Можу сказати, що старообрядці, живучи у постійних гоніннях, все це серйозно сприймали. Досі, скажімо, дехто з незнайомими їсти не сідає за одним столом і таке інше.
- Чи не вважалося у старообрядців поклоніння іконам ідолопоклонством?
- Навпаки: старообрядці дуже любили ікони та зберігали традиції давньоруського іконопису. У часи імператорської Росії на старий манер писали ікони тільки старообрядці і для старообрядців. Все інше писалося на манер Катерини Великої, тобто яка-небудь мучениця Катерина з обличчям імператриці, чи який-небудь святий Григорій з обличчям н якого-небудь фаворита Григорія. Такі живописні ікони старообрядці не визнавали й не шанували, вважаючи мазнею і відступництвом.
- Як Ви ставитеся до думки, що людина має сама визначатися з релігією, а не бути несвідомо хрещеною у віці немовляти?
- Краще хрестити і виховувати по-християнськи. Дитині ж важко все відразу пояснити про Святу Трійцю і вона потроху пізнає Бога через причастя, ікони, красу, церковний спів, мінімальну дисципліну... З грецької мови «пізнання» перекладається не як розумове пізнання, а як зокрема й «пізнав Адам дружину свою». У такому дусі, маючи на увазі, що він пізнав її не тільки душею та розумом, а ще й полюбив її та, грубо кажучи, злігся з нею.
- Якщо не заперечуєте, питання стосовно «злігся». Чи це християнське правило, згідно з яким чоловік і жінка мають право «пізнавати» одне одного тільки в класичній позі, щоб у «процесі» чоловік бачив землю, з якої він утворений, а жінка - чоловіка, з якого утворена вона?
- Думаю, це щось богомильське (єретичний рух на Балканах, що виник у X ст. - Авт.) чи гностичне (умовна назва ряду пізньоантичних релігійних течій. - Авт.), а не християнське.
- Таких правил у старообрядництві немає?
- У нас все здорове, традиційне. Від жінки слід утримуватися у пости, особливо у Великий піст. Також це розповсюджуються на час напередодні середи, п’ятниці, недільних та святкових днів. Виходить, що майже завжди не можна... У православній церкві, до речі, також так.
- Священик - Ваша робота? Ви заробляєте цією діяльністю на життя?
- Так, община утримує духовного пастиря. Проте, якщо сидіти на одній такій «зарплаті» (у мене виходить трохи більше 100 доларів), можна з голоду померти. Як платять? Свічки, скажімо, купують, панахиди замовляють тощо. Зарплата невисока, і я вимушений шукати додатковий заробіток. Ікони на замовлення пишу, тобто хоч не прямо, але працюю за своїм цивільним фахом (вчитель малювання та креслення. - Авт.). Окрім того, у нас з матушкою власне господарство: свині, кури, город. Раніше корови були. У селі, на відміну від міста, на зарплату священика не проживеш. Наприклад, у Ріпках на 15 тисяч населення лише один храм, а у нашому храмі пастви - близько сотні осіб.
- Чи обов’язково віруючому ходити до церкви?
- Думаю, врятуватися можна й без храму, але необхідно, щоб принаймні був духовний керівник, бо якщо тільки читати Євангеліє та Старий Заповіт, але не знати відмінності православ’я від інших течій, не причащатися, можна у такі нетрі зайти... Свою віру винайти, як це у Європі й понині буває.
- Французький філософ Дені Дідро говорив: «Заберіть у християнина страх Пекла, і ви заберете у нього віру». Чи погоджуєтеся Ви, що у багатьох людей віра ґрунтується на страху потойбічного покарання?
- Страх Пекла є у кожного, бо дуже багато чого страшного та неприємного про нього у Євангелії написано. Наприклад, «Хто увірує й охреститься - буде спасений, а хто не ввірує - засуджений буде». Чи, скажімо, одним говориться: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу», а іншим: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований».
У Євангелії є багато такого, що мороз по шкірі у людини викликає. Думаю, якби такого не було, то, мабуть, і християнства не було б. Людина від самого народження відчуває страх: темряви, вогню, води, батьків і незнайомих дядьків, висоти, «діда» чи офіцера в армії, то чому ж Бога ми не повинні боятися? Він люблячий Бог, але він нас попереджає. Господь дав нам заповіти, у яких все чітко прописано: не вбий, не вкради, не чини перелюбу, не шануй інших богів... Все це дане людині, як правила для комфортного життя.
- Як і коли Ви вирішили стати священиком?
- Не вирішував і не збирався бути - хотів лише Богу служити. У 1980-98 роках у Добрянці не було свого священика (приїздив з Гомеля), людям це не подобалося і община розійшлася. Мене, також приїжджого, вмовили, бо бачили, що читати та співати Священне Писання я вмію. До того ж одружився з добрянською дівчиною. Люди запримітили мене, коли я, приїжджаючи з Гомеля до Добрянки на побачення, ходив разом з дівчиною у храм, співав на кліросі, читав.
- Паства обрала собі священика зі свого числа? Таке буває?
- У нас більше демократії, аніж у православ’ї. Старообрядництво - народна церква, яка не залежить ані від Путіна, ні від Кирила, ні від когось іще. Це у православ’ї духовенство хапає все, ніби перед кінцем світу. Не в осуд кажу, бо навіть у простих людей це викликає огиду. Такі священики вчать: «Не складайте скарбів собі на землі, а складайте на небі», а водночас сам живе у триповерховій квартирі в Києві, з решітками на всіх вікнах та відеокамерами у під’їзді.
Ми, можливо, через наші злидні, зберігаємо християнство, бо старообрядництво не зіпсоване грішми. Не великими маю на увазі, а взагалі будь-якими. Я не кажу, що у православ’ї погані люди, бо там є і духовенство хороше, і архієреї, і ченці, і миряни хороші.
- Як Ви агітуєте людей ставати старообрядцями?
- У нашої людини у крові закладено: якщо він так вірує, то він вірує. Коли приєднували до Російської імперії Сибір, Кавказ, інші регіони, то нікого ж не перехрещували, на відміну від європейців, які континенти одразу ж перехрещували на свій лад.
- А християнство ж на Русі кров’ю насаджувалося...
- Було. Але у нас ніколи православні не палили людей на вогнищах. Це Никон почав палити та насаджувати європейські інквізиторські методи. І люди жахнулися: у нас за шість віків ніхто за віру не страчував.
- Як людині, яка тільки-но увірувала в Бога, визначитися з церквою?
- Висловлю власну думку. Старообрядництво - найбільш здорова гілка православ’я. Куди ходити - вирішувати Вам, бо, скажімо, десь вам подобається спів, та й друзі ваші туди ходять, а прийдете сюди - зо два роки будете силкуватися змиритися з тим, що багато чого тут не так. Зі сторони здається, що все однаково, але православні священики, які переходять до нас, чомусь дуже швидко повертаються назад. По-перше, мабуть, тому, що грошей мало. А, по-друге, немає такого поклоніння перед священиком, яке є у православ’ї.
- У будь-якій чернігівській церкві майже на вході висить цінник з вартістю послуг священика. Де Ваш?
- У нас немає такого і ми, як Ви помітили, нічого не продаємо: ані книжечок, ні лампадо-чок, ні ладану, ні хрестиків... Так, у нас можна купити свічки чи, скажімо, календар, але жодної реклами такої діяльності у нас немає - кому потрібно, той спитає у свічниці, а у кого немає грошей, той дасть, скільки зможе.
- Ви здійснюєте відспівування чи якісь інші послуги?
- Так, але фіксована плата відсутня: скільки може людина, стільки й дає. В народі між собою визначені якісь суми, але без моєї участі. Коли запитують, скільки платити, кажу: скільки є.
- А якби буханкою хліба за якусь послугу розрахувалися, як би Ви реагували?
- Такого не дають. Якось приїхав чоловік на дорогому автомобілі, хизувався, що щойно з Японії повернувся, та попросив мати поховати. Я допоміг, а він мені - п’ять гривень. Одного разу приїхав з Росії уродженець Добрянки, ректором університету працює, каже: «Батюшка, мені потрібно миропомазання у будинку здійснити, молитву вичитати тощо». Я свічки купив, хрест йому хороший срібний надів, все, що слід, зробив, а він сказав: «Спаси Христос» - і пішов. Ну пішов - то й пішов. Не бігти ж за ним просити грошей.
* * *
І таке бувало
Про одне з поселень старовірів-втікачів у нетрях безкрайнього суворого Сибіру розповідає радянська документальна стрічка «Таёжный тупик». Поселення випадково знайшли радянські геологорозвідники у 1978 році. На той час там залишилася одна родина. Жили без жодного контакту з цивілізацією, без худоби, майже без металевих знарядь. Але переїздити ближче до людей категорично відмовлялися. Там і померли одне за одним...
* * *
Довідка: Отець Сергій народився у місті Гомель (Білорусь) у родині викладачів. Цивільну освіту здобув у Національній академії мистецтв у Мінську, духовну дало Вище духовне училище міста Новозибків. Росія. Підпорядковується архієпископу Київському і всієї України Саватію - архієрею Російської Православної старообрядницької Церкви. Вище - митрополиту Московському і всієї Русі Корнилію - предстоятелю Російської Православної старообрядницької Церкви.
Їздить на «Жигулі» моделі чи то 2107, чи 2105.
Ігор Стах, фото: Сергій Стук, "Чернігівщина" №8(512) від 19 лютого 2015
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: старообрядці, церква, Отець Сергій, Ігор Стах, Сергій Стук, "Чернігівщина"