Вагітна в 14, або Школярка Віка Ушкаленко золота невістка, тільки піч ще топити не вміє

16 річна Вікторія Ушкаленко з Оленівки Борзнянського району завагітніла в 14. Синочка Антона народила, щойно виповнилося 15. Зараз Вікусі 16. Живе з цивільним чоловіком, батьком Антоші, 21-річним Олександром Дяченком. Коли мине 18, хоче стати законною дружиною. Зараз не до того — хату купили,у ній треба лад наводити.


Молода мама у новій хаті

«При живих батьку-матері вона сирота»

Віка навчається в 11 класі місцевої школи. Не відмінниця, але вчиться добре.
— Віка з Сашком і дитиною за сто метрів від нас живуть, — киває в бік сусіднього двору за рогом 43-річний Петро Сич, свекор молодої мами. — Невістка в мене золота. На неї гріх що казати. При живих батьку-матері вона сирота. Батько на неї забив, та й мати трохи, хоча й спілкуються. То мені Віка за доньку. Роботяща дитина. Красива. Ще й унучка нам народила.

За хвилину підійшла і сама Вікторія. Стомлено, як жінка з великим досвідом подружнього життя, сіла на лаву. У легкому светрику, рукавичках, з хвоста на голові повисмикувались пасма.
— Не звертайте уваги, я дрова ношу, — усміхнулася.

І почала розказувати історію про себе, цивільного чоловіка та спільного синочка.
— Антоша в мене вже дорослий, у січні два роки буде, — віддихується. — На весну хочу в садочок віддати, добре, що в нашому селі є.

Дізналася на четвертому місяці

— Із Сашком до того, як завагітніла, зустрічалася три роки, — ділиться Віка. — Він мій перший і єдиний хлопець. Сама я із сусідньої Великої Дочі, там жила з бабусею. В Оленівці у мене мешкала мама. Я часто сюди приїздила, так із Сашею і познайомилися.

Коли завагітніла, мені було 14. Про дитину дізналася на четвертому місяці вагітності. Підозрювала і раніше, та якось лячно було тест купувати. Тест виявився позитивний. Про аборт навіть не думала. Сашкові про дитину говорити не боялася. Він такий радий був! Чоловік хотів хлопчика, я дівчинку. Вийшло по його. Коли була вагітна, постійно хотіла солодкого. Сашко мені носив шоколадні цукерки. От результат — поправилася. До вагітності мала 53 кілограми. А зараз уже й не знаю. По собі бачу, що дуже роздобріла.

Батьків Сашка, коли зустрічалися, знала погано. Тільки: «Драстє-драстє», та й усе. А вже на п'ятому місяці вагітності, як зробила УЗД, почала до них в гості їздити. Люди реагували на мою вагітність нормально. Добре, що переїхала з Дочі в Оленівку. Тут мене мало хто знає, то й пліток не було. Антоша народився в січні. Був 2 кілограми 510 грамів, 52 сантиметри. Худесенький. (Хлопчик здоровий, розумний, ще й гарненький. — Авт.). А характер у нього точно мій — бойовий. Чоловік більше спокійний, а я ні.

Ми з Сашею зразу хотіли розписатися. Та нам сказали, що треба чекати хоча б шістнадцяти років, аби я паспорт отримала. То ми вирішили вже до 18 дотягнути, щоб Антоша шлейф від мого весільного наряду ніс.

З дитиною не важко

Олександр не працює, по людях підробляє. Допомагають його батьки, також молода сім'я отримує допомогу від держави. Віка не жаліється.
— Про те," що народила, жодного разу не пошкодувала, — говорить. — Мені неважко з дитиною. Коли йду на заняття, з Антошею Сашко сидить. Як раптом чоловікові підвернеться робота, Сашкові батьки на няньках залишаються. Раніше навчалася у Великій Дочі, коли сина народила, семестр вчилася заочно. А тоді пішла в Оленівку, бо до Сашка перебралася. Мені Антоша навіть уроки робити не заважає. Пишу за столом, синочку дам листок і олівець — він малює коників. Говорить ще слабо: «Мама, тато, киця».

По господарству, здебільшого, порається Вікторія.
— Їсти готую, перу, звичайно, я, — розказує. — Сашко любить картоплю з печі, але я не вмію її топити, готую в духовці. Обіцяв чоловік навчити коло печі поратися. До сімейного життя була готова. Я з самого малечку жила з бабусею. Мама з татом розлучилися, як мені тільки рік був. Доводилося самій по господарству поратися, бо бабуся хворіла. Коли була вагітна, увечері хотілося піти з дівчатами погуляти. До пологів і ходила. А тепер дуже рідко, хіба до кого надень народження. Частіше подружки до мене приходять малого няньчити.

Говорить, що поки дітей більше не планують:
— Треба вивчитися. Жити будемо в Оленівці, бо тут купили нам хату. Та до Борзни хвилин 15-20 їхати. Ото й хочу туди поступати на бухгалтера. Ранком синочка в садочок, а сама на заняття. Після пар буду забирати Антошу. У райцентрі, може, й роботу пізніше знайду.

Своє сімейне життя вважає ледь не ідеальним.
— Якщо й сперечаємося із Сашком, то через побутові дрібнички, як усі. Через дитину жодного разу не лаялися.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №45 (1487), фото з Інтернету

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.