Мати, яка відмовилась від дитини через те, що у нього вада серця, так і не забрала Валерика з будинку дитини

«Вісник Ч» від 31 травня 2011 року писав про історію маленького Валерика Петрова, який народився із вродженими вадами серця. Через це його мати, 18-річна Ксенія Петрова із хутора Борисового Коропського району, та батько, цивільний чоловік Ксенії 24-річний Андрій Безкоровайний здали дитину до Прилуцького спеціалізованого будинку дитини «Надія». Від маляти не відмовилися, а віддали на термін, поки Валерику не зроблять операцію та не підлікують. Минув рік. Хутір Борисове загубився серед лісів навколо Коропа. Чотири обжитих будинки, в яких мешкають дев'ять осіб. Зустрічаю тепер уже 19-річну Ксенію. Одягнена сяк-так, нерозчесана, прямує заростями хутора з наполовину заповненою літровою банкою малини додому.

— Ось ягід назбирала, з цукром перемну, бо Андрій любить, — усміхається. — А ще він у мене окрошку любить, борщ. А малий ще в Прилуках. Ще не цілком здоровий. Але коли одужає, то заберемо. Я його раз у півроку їжджу провідую. У травні була. Коли наступного разу поїду, то треба буде компоту на гостинця повезти, якщо ще ягоди якісь будуть. Часто їздить я не можу, бо немає грошей. А у лютому збиралась на день народження Валерика, так запалення легень підхопила. Довго не могла вилікуватись, тому до Прилук не їздила. Андрій взагалі жодного разу не був — дорога для двох дорого обходиться. «Дитячими» грошима ми поки розпоряджатися не можемо. Гроші перераховують на картку. Коли заберемо Валерика до себе, тоді й зможемо ними користуватися.

З Андрієм у Ксенії почалися стосунки у дев'ятому класі.
— Я велосипедом їхала в магазин, — розповідає. — По школі Андрія так трохи пам'ятала, але не дуже, бо він старший на шість років. Та ми завжди вітались. От і того дня я їхала за хлібом, а він мені: «Привіт», я: «Привіт, Олег». Він: «Який Олег? Я Андрій. Ану, стоять». А я іду, не зупиняюсь, тільки кричу: «А ти дожени!». Він і наздогнав. Каже: «Давай разом у магазин зайдем, вина купим». Я погодилась. Так тієї ночі я в нього і лишилась. А ранком мій батько приїхав та перевіз речі мої до Андрія.
З того часу пара живе разом. Зараз мешкають самі, у будинку Ксениних батьків.

— Батько помер у 2010 році, — веде розповідь далі Ксенія.—У нього день народження мав бути дев'ятого вересня, а він якось забув, що дев'ятого, і почали святкувати вже восьмого. Певно, недаремно люди кажуть, що наперед не можна. Відгуляли. Андрій ще мій тоді сміявся: «Бач, який у тебе батько витривалий! Я випив менше за нього і п'яний, а він наскільки більше горілки всадив і як скельце». Погуляли, а на ранок батько помер. Горілкою отруївся. Лишились ми без нього. Незабаром і мама у Вільне переїхала.
Крім Ксенії, у родині ще четверо дітей. Дівчина — середня. Найстарша сестра Анна живе в Понорниці, брат Толик — тут, у Борисові, на рік молодший за Ксенію брат Сергій їздить до Києва, будівельником працює, найменша чотирнадцятирічна сестра Людмила — з мамою у Вільному.

Ксенія не працює, хоча за освітою кухар-кондитер. Андрій підробляє будівельником у Коропі. Зарплата близько півтори тисячі гривень.
— Я б, може, теж би на роботу в Короп пішла, так у нас один велосипед на двох. Андрій поїде, а мені ж як — пішки йти? — бідкається Ксенія.
За розмовами дійшли до будинку, де мешкає пара. Хвіртки у двір немає, по подвір'ю якесь ганчір'я, папірці розкидані. У хаті від сміття ступити немає де. Щоправда, веранда знадвору підфарбована трохи.
— Знайшла стару фарбу, ще діда-баби, — говорить Ксенія, — вирішила трохи лад навести.
— Город садите? — запитую.
— Картоплю ні, бо це вручну копать багато треба, а хто ж буде? — знизує плечима. — А квасолі трохи, кукурудзи посадила. Правда, в рядку по три стебла посходило.
— А з господарства якась живність є?
— Є. Кіт, кішка і четверо кошенят, п'яте слабеньке народилося і померло, — серйозно відповідає Петрова.

А тим часом у Прилуках медсестра Нателла Межуєва заколисує малого Валерика Петрова.
— Дуже хороший хлопчик, — говорить вона, пригортаючи дитину до себе. — Тихий, спокійний.
Дитя горнеться до чужої жінки, яка разом з іншими співробітницями закладу стала йому ріднішою від матері.
— Ми всі для них мами, ми їм так кажемо: іди до мами, помахай мамі привіт, — ділиться жінка.
— У Валерика коротка вуздечка верхньої губи і язика, — розповідає черговий лікар Лідія Талалай. — Операція показана у віці двох з половиною-трьох років. Також у Валерика крипторхізм (яєчко не опущене в мошонку). Теж необхідна операція після двох років. Із серцем проблем у дитини серйозних не виявлено, ті, що були при народженні, він потихеньку переростає. У квітні возили на консультацію в «Охматдит». Назначили повторну консультацію через чотири місяці. Необхідності в операції поки немає.

Як виявилося, їздить Ксенія Петрова до сина вимушено, кожні шість місяців вона мусить повторно писати заяву, щоб будинок дитини опікувався Валериком. Не напише — буде позбавлена батьківських прав.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №27 (1365)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.