Людмила Гринь: «Намагаюся бути одного віку з вихованцями»

Тендітна леді, яка добре знає англійську мову й навіть іноді грає зі своїми вихованцями в футбол, а якщо бути вже зовсім точною, - вчитель, порадник й товариш в одній особі, - такою її пам’ятає не одне покоління вдячних учнів чернігівської загальноосвітньої спеціалізованої школи фізіко-математичного профілю №12. Отже, знайомтеся…

Людмила Григорівна Гринь стверджує: «Головне - любити дітей. Коли вчитель переступає поріг класу, він повинен забувати про всі життєві негаразди, й звісно, про рівень своєї заробітної плати».
За тридцять років роботи вона навчила англійській безліч дітей. Чимало її вихованців легко вступають до найпрестижніших вищих навчальних закладів країни. Наприклад, до інституту міжнародних відносин, або на факультети іноземних мов Київського національного університету. Є й такі діти, яких запрошували навчатися до Московського фізико-технічного інституту.
Саме пані Людмила викладала англійську мову відомій спортсменці й нашій землячці Олені Костевич.

Шкільна родина

- Я знаю, що Ваш найперший досвід класного керівництва виявився дуже вдалим… Розкажіть про це, будь ласка…
- Так. Досвід одразу ж розпочався з виховання підлітків. На моє переконання, класне керівництво не може бути простим виконанням обов’язків. Доволі часто ми вирушали в походи, приміром, на Десну, або після уроків всім класом прямували до Ялівщини, - лише задля того, щоб погратися в футбол.

- І Ви грали?
- Обов’язково. Люблю рухливі ігри.
Зараз моїм першим вихованцям виповнилося вже по 37 років, а зв’язок підтримуємо й досі. Я знаю, що відбувається з кожним: де живуть, ким працюють. Окрім того, буває, й на свята збираємося разом. Якщо у моїх «дітей» виникають якісь проблеми, вони іноді телефонують одразу не батькам, а мені. Що тут скажеш? Стосунки теплі й дружні, майже родинні.

«В мене навіть... спідниця є»

«Завжди намагаюся бути одного віку з вихованцями. Мені стільки ж років, скільки дітям. Інакше почуваюся не комфортно, - розповідає вчитель-методист. - Дуже люблю джинсовий одяг. Нещодавно прийшла до школи у звичайній спідниці, так мої діти від здивування увесь день перепитували: «Людмило Григорівно, у Вас що, - спідниця є?».
Я - у відповідь: «Звичайно, в мене й костюм є!».

Усміхнений вчитель досягає кращих результатів

«Люблю пожартувати. Я - прихильниця приємного легкого гумору.
Не читаю дітям нотацій, бо знаю, що такий метод не годиться. Застосовую жарти. Виявляється, що «веселе» виховання на забіяк впливає краще!», - наголошує Людмила Григорівна. – Вдалий жарт не ображає гідність вихованця! На старшокласників кричати не варто, - діти в цьому віці дуже вразливі, до того ж, неадекватно сприймають критику.
А якщо хтось заважає працювати на уроці, - порушника спокою привселюдно не ображаю ніколи. У разі, коли потрібно провести виховну роботу можу попросити залишитися на перерві. Все повинно бути тет-а-тет. Майже 10 років я працювала завучем з позакласної роботи. Ймовірно, саме ця обставина відбила в мене бажання «виховувати» дітей. Сьогодні отримую задоволення лише від партнерських стосунків».

«Твоя мою не понимай»

«На жаль, в нашій країні ситуація щодо вільного володіння іноземними мовами не з кращих. Переважна кількість співвітчизників навіть не має навичок щодо спілкування, - скаржиться пані Людмила. - Нещодавно спостерігала таку картину: «В аптеці в оточенні кількох людей стояв американець і намагався пояснити, що йому потрібно… Жоден з присутніх його не розумів! Як таке може бути! В той час, як європейці й американці вільно спілкуються хоча б двома-трьома іноземними мовами, наші співвітчизники не розуміють навіть англійської! Мені було соромно. Іноземець дуже здивувався, коли я почала йому допомагати!
Зараз на уроках найбільше уваги приділяю саме спілкуванню. Отримую неабияке задоволення від цікавих занять, коли діти висловлюють свою думку, уявляють ситуації, словом, просто говорять. Іноді розповідають про такі речі, яких навіть я не знаю! Сучасні діти інтелектуально дуже розвинені. Практика доводить, що підростаюче покоління прагне досить глибоко розуміти життя. Треба повсякчас пам’ятати, що з дітьми потрібно саме співпрацювати, а це складно. Найкомфортніше ставити себе на один рівень з ними, хоча зазивичай виникає спокуса спілкуватися з позиції досвідченої людини. Вчитель – це той, хто вчиться все своє життя. На мою думку, викладач лишається професіоналом доти, доки може це робити. Головне - не старіти душею. Коли вчитель втрачає таку здатність, можна вважати, його кар’єра скінчилася.

- Чому обрали саме англійську?
- В часи мого шкільного навчання на уроках іноземної мови зазвичай перекладали тексти про Леніна й партію. Цілком зрозуміло, що такою програмою заохочувати дітей до навчання складно. Проте цікаво було слухати легендарних «Бітлів», - музика сприймалася пречудово, та я не розуміла змісту пісень. Окрім того, дуже подобався гурт «Роллінг Стоунз». От якраз ця обставина й стала поштовхом до самостійних занять англійською. Згодом я забажала говорити вільно, як кумири… розмовляти мовою іншої країни. Мені стали цікавими інші культури.
Коли я вступила до ніжинського педуніверситету, були викладачі, які взагалі не розмовляли рідною мовою на факультеті, - лише англійською. Для них не мало значення, чи знаєш ти іноземну мову, чи її не знаєш, - розумій як хочеш! І це теж стало поштовхом до самовдосконалення.
Цікаво, що при вступі на факультет іноземних мов мали зарахувати лише 50 абітурієнтів (рівно стільки було й претендентів-медалістів). Натомість вступило лише декілька «відмінників навчання», - мені теж пощастило опинитися в їх числі. В ті часи, на території пост-радянського простору, подібних факультетів налічувалося зовсім небагато. Разом зі мною вчилися студенти, наприклад, зі Львову й далекої Вірменії.

У вільний від роботи час…

- Людмило Григорівно, як відпочиваєте?
- Люблю подорожувати, наприклад, Кримом, а також новими цікавими містами. Об’їздила Карпати, люблю Львів, Ужгород, а на півдні країни - Севастополь, Алушту й Алупку. Та найбільш мене вразила Німеччина, а саме, Дрезденська картинна галерея, - зображення Сикстинської Мадонни й досі бачу, коли заплющую очі.

- Що читаєте?
Я прихильниця наукової фантастики. А загалом читаю із задоволенням Айзека Азімова, Пітера Абрахамса й Ремарка. Англійською – твори Сомерсета Моема.

Поза школою

- Людмило Григорівно, у чому сьогодні полягає Ваша позашкільна робота?
- Я - голова методоб’єднання вчителів англійської мови міста Чернігів. Разом з колегами займаємося методичною роботою, проводимо олімпіади, конкурси на кшталт «Чернігів європейський» тощо.

Дуже скромно й без особливого ентузіазму пані Людмила говорить про свої регалії, хоча і є чим похвалитися. Наприклад, вона - відмінник народної освіти колишньої УРСР, а також має відзнаку облради за успіхи у вихованні підростаючого покоління…
З року в рік бюджет нашої країни в постійному дефіциті. І рівень вчительської зарплати залишає бажати кращого... Та, попри все, й досі є закохані в свою роботу педагоги, які не страждають на дефіцит любові та дбайливого ставлення до дитини.

Тетяна Леонова за матеріалами тижневика «Чернігівщина: новини та оголошення» №43(318), фото з архіву Людмили Гринь

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.