Світлана Рубан: Вірю в майбутнє кожного з нас!

Якщо уважно спостерігати, то важко не помітити, що у світі майже на кожен день припадає якесь професійне свято: День працівника торгівлі, День програміста або аудитора. «Все профессии нужны, все профессии важны», пам’ятаєте? Втім, саме професія вчителя є особливою, тому що має справу з найскладнішим і, водночас, найдорожчим у житті — людиною.
Тож напередодні 2 жовтня — Дня вчителя, наша розмова з відмінником освіти, вчителем, директором колегіуму № 11 Світланою Рубан.

— Світлано Василівно, 1 жовтня освітяни відзначають своє професійне свято, і в жовтні минає 8 років, як ви керуєте таким великим живим організмом як школа. Але свого часу саме в школі й ви здобували свої перші знання про світ. Що запам’яталося? Якою ученицею ви були самі?
— Я закінчила звичайну Седнівську середню школу. Але мої вчителі були незвичайні творчі особистості. Моя мати також працювала вчителем української мови та літератури і впродовж 20 років була директором сільської Клочківської восьмирічки. Запам’яталася дитяча мрія — опанувати професію вчителя, та мій «синдром відмінниці», що «переслідував» мене від першого класу до самого випускного. Я завжди намагалася бути в «авангарді» або, принаймні, серед перших. Це підтверджують численні похвальні листи за відмінні успіхи в навчанні, котрі я отримувала щороку, і, звичайно ж, золота медаль по закінченню школи.

— З мрією все зрозуміло. Але ж і директором не народжуються. Що взагалі потрібно для того, щоб досягти такої високої посади і яким був ваш шлях до цього?
— Дійсно, директором школи будь-хто не стає. Щоб досягнути цього, напевно, так і має бути, що спочатку потрібно пройти довгий та непростий шлях професійного росту, щоб вже потім узяти на себе таку почесну місію та відповідальність — керувати школою. Самої лише амбітності замало. Потрібні відповідні якості: і професійність, і працьовитість, і комунікабельність, а також націленість на успіх. Після закінчення Чернігівського державного педагогічного інституту, де я навчалася на історичному факультеті, 10 років я працювала вчителем історії та правознавства. А в 1993-му почала викладати в середній школі № 11. Потім стала заступником директора з навчально-виховної роботи. Про роки на посаді директора колегіуму ви вже згадували. У загальному підсумку, я вже 28 років як вчитель.

— Ви перерахували якості вольової та впевненої у своїх силах людини. Невже ніколи не доводилося хвилюватись?
— Доводилось, я ж жива людина! Найбільше хвилювалася, коли брала участь у Всеукраїнському конкурсі «100 кращих керівників шкіл України», в якому брали участь 884 директори різних типів навчальних закладів України.

— Сподіваюся, ви перемогли? Як вам вдалося?
— Так, перемога була в номінації «Управління розвитком і фінансами». Як вдалося? Я просто не могла підвести своїх учнів, учителів, батьків і наше місто, врешті-решт!

— Розкажіть, що сьогодні являє собою навчальний заклад, котрий увійшов до рейтингу «100 найкращих шкіл України» та носить горду назву колегіум?
— Передусім, це велика родина, живий організм. А статус колегіуму є не просто вивіскою. Він вимагає зовсім іншого підходу до навчального процесу школярів. Це нове мислення й атмосфера, новий зміст, сучасні освітні технології. Все це в сукупності дає дитині дійсно високий рівень освіти.
На сьогодні в колегіумі навчається 1362 учні. Це досить багато. Звичайно, всі різні, але, тим не менше, для кожного з них ми створюємо всі умови, щоб дитина сама себе відкрила та проявила, мала максимум шансів самореалізуватися як особистість, соціально адаптуватись, що дуже важливо в наш непростий час.

— А чи є якісь власні розробки, підхід до цього і, взагалі, щось таке, що властиве тільки колегіуму № 11?
— Це все є. Передусім, варто відмітити, що в основу діяльності колегіуму покладено так званий акмеологічний підхід. Такий підхід передбачає розвиток вищих досягнень упродовж всього життя людини та враховує прогресивний потенціал кожного учня. У нас розроблені відповідні до цього підходу моделі школи: розвитку, творчості, успіху. Ефективно працюють такі власні проекти найрізноманітніших напрямків як «Здорова дитина — здорова нація», «Спорт і колегіїсти», «Колегіум у європейській освіті», «Я — волонтер» та багато інших. До речі, ми єдиний навчальний заклад в області, котрий, відповідно до наказів Міносвіти України, бере участь у науково-дослідницькій експериментальній роботі й впроваджує психолого-педагогічні проекти «Вибір успішної професії» та «Школа життєвого успіху».

— Важко уявити, як ви все встигаєте… А чи є щось, окрім роботи, що ви робите залюбки?
— Встигаю, бо інакше не можна, а по-друге, я ж тут не одна. У нас дружній колектив — 111 висококваліфікованих вчителів, об’єднаних спільною метою: не просто дати знання та навчити ними користуватися в житті, а й виховати успішного громадянина України. У свій вільний час дуже люблю читати книги, здебільшого класику. Улюблені письменники — Ліна Костенко, Бунін, Веллер.

— Не було такого, що часом дітей у куток доводилося ставити? Якщо серйозно, то який стиль роботи культивуєте з підопічними?
— Дотримуємось демократичного, але все залежить від ситуації. Загалом, у колегіумі переважає стиль співробітництва і діалогу.

— Що вас як педагога хвилює сьогодні найбільше?
— ХХ століття вже завершилось, а тому мені не байдуже, які його цінності, надбання перенесе молоде покоління до нового тисячоліття. Хвилюють не тільки питання всебічного розвитку в інформаційному глобалізованому світі, але й шляхи залучення до духовної культури, виховання людяності. Думаю, такі проблеми постають перед кожним педагогом…

— Нещодавно, 19 вересня, був ваш день народження. У цей день яке почуття у вас було домінуючим?
— Що я щаслива. Щаслива, бо люблю свого чоловіка, своїх дітей, своїх батьків, які завжди розуміють і підтримують мене. За натурою я — оптиміст, інакше б не стала працювати вчителем. Тому, незважаючи ні на що, щиро вірю в те, що Україна, яка має безмежний потенціал, обов’язково стане багатою європейською країною. Вірю в людей, вірю в добро, вірю в майбутнє кожного з нас, вірю в істину. І не втомлююсь наголошувати на тому, що в кожній дитині є сонце, тільки не треба його гасити. Своїм колегам напередодні свята хочу побажати миру, здоров’я, щастя і добра! Учням бажаю успіху і щоб шлях до знань був цікавим та захоплюючим.

Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості», 22 вересня 2011 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.