У Мочалищі в’яжуть мочалки

Мочалище — село в Бобровицькому районі кілометрів за 40 - 45 від райцентру. Чи миються місцеві жителі здоровенними мочалками? Чи є в них лазня? У п'ятницю, банний день, їдемо у Мочалище.

З рибальської сітки

Під магазином кілька жінок. Хто з велосипедом, хто присів на ґанок. Відганяючи комарів, спілкуються.
— А де у вас тут лазня?
— Яка лазня? А, була колись, колгоспна, але вже там розтягли все.
— А де ж ви миєтесь?
— Вдома у ванні, — говорить киянка Тетяна Тюпа. — А тут, на дачі, літній душ є. Є і мочалки, і мочалища.

72-річна Катерина Шуплик колись працювала в селі завклубом, була завідуючою бібліотекою. Мочалки робить сама.
— Влітку миємось у душовій. А взимку — он, у ночвах. Та й душова наша стара вже, хитається. її ще в 94-му році робітники собі поставили, коли хату будували. Цього року плануємо переробляти, — Катерина Федорівна бере в руки нитчану мочалку зеленого кольору, що висить на гачку.
— Ось цю вив'язала з дарничанки. Це такі нитки з Дарницького комбінату, за ними в Київ їздила, — пояснює. — Раніше багато в'язала, вишивала. І ще пара нових мочалок є. Ще дві дочці в Корюківський район подарувала, одну сусідці дала. Жорстка, добре тре. Колись у колгоспну баню ходили, так знайома мені спину терла, каже: «Ого як рипить!».
— Та не така вже й жорстка, — не погоджується сусідка Ніна Литвин. — Я до жорсткіших звикла. Зв'яжи мені ще одну, — просить сусідку.

Ніна Литвин щойно закінчила копати картоплю, йде митися. В душовій у Литвинів є три мочалки. Одна в'язана, інша — поролонова губка. І третя — відріз рибальської сітки.
— В душі треба така мочалка, щоб за два кінці взяти і спину потерти. Ото добра мочалка. Сітка і жорстка, і милиться добре, після картошки саме те, що треба. Та ви не думайте, що ми тут у селі забиті. В Києві є в нас і ванна, і мочалки сучасні. Щонеділі туди їздимо, то я, то чоловік. А вже як дуже треба помитись, а холодно, то балія є.
Ніна киянка, її чоловік місцевий. Мають квартиру в Києві, але майже постійно у Мочалищі.

По селу то тут, то там канави зі стоячою водою. Навіть у кінці серпня повно комарів. Але річки або озера нема. Кажуть, був ставок, та заріс. Діти їздять купатися в сусіднє село.
У кожному дворі є душ. Дачники повстановлювали душові кабінки в будинках.
— У селі постійних жителів 43 душі. Це ті, що на зиму остаються. Дачників більше — 50 із пишнім. А хат 96, — розказує Катерина Шуплик. — Це як зимніми ночами не спиться, то лежу і щитаю.

З плоду люффи

У селі є приватний магазин, ФАП, проведений газ. Водопроводу нема, але встановлено 42 індивідуальні колонки.
— Три роки тому зробити колонку коштувало близько 10 тисяч гривень. Це все: і скважину пробити (42 метри в глибину), і встановити, і сама колонка. Зате води бери, скільки хочеш. Але, кажуть, вже збираються і на свердловини лічильники ставити: природний ресурс, — журиться Ніна Литвин. — А як електрику відключають, ми воду з криниці беремо.

У 80-річного Андрія Литвина колонка підстрахована ще й ручним насосом. Йому відключення електрики не страшне. І баня у дворі є.
— Аж дві, зимня і літня, — Андрій Миколайович веде спочатку до зимньої.— Оце передбанник, тут топка, грубка розтоплюється. Отут чугун ставиться, щоб вода нагрілась. Тут душ, сполоснутись. Далі — парилка. Отут горшок з камінням ставиться, щоб пар ішов, а з того боку — скамейка є: сидиш і паришся, — проводить екскурсію Андрій Миколайович.— Пива в передбаннику випити можна, як захочеться. Але зараз тут усе банками з консервацією заставлено.

Трохи далі до городу — літній душ. Мочалки в душовій висять дві: одна поролонова, друга — натуральна, з висушеного плоду люффи.
— Але до мочалки, тієї, що митися, назва села ніякого відношення не має. Мочалище — це від слова моча, тобто мокрота. Мама розказувала, тут колись грабський хутор був. Грабарі — це ті, хто канави копає і болота осушує. А ще сюди пани висилали провинившихся людей. Панів Веприцьких, Вороньківських, Ракових. Ще бариня Фендицька була, і досі ліс у нас є Фендицький. Тут висушували землю, вирізали дуби і оселялись. Отакенні дуби росли, ще на кладбищі залишилися.

Цю історію назви села підтвердив і колишній банщик, 80-річний Василь Шолупець:
— Ну, яка там баня? Спеціалізований імпортний вагончик, чотири душові, ну, і все там, щоб помитися. Обігрівалося електрикою, з окремого приміщення. Чотири роки проробив.
— Ага, дівчат мив! — підколює чоловіка Ольга Василівна, цивільна дружина.
— Та не мив я ніяких дівчат, ти що, — відмахується Василь Петрович. — І взагалі, пускати нікого не дозволялося, крім працівників. Я й не пускав!
— Дуриш, усіх пускав, ми з дівчатами митися ходили, — не погоджується Катерина Шуплик.
— А як-не пустиш, — усміхається Василь Шолупець. — Просили ж. Начальство за це кричало на мене.

Года три назад підсобне хазяйство Полтавського «Укргазпромбуду» розвалилось. І баня закрилась.
Земля гуляє, не розпайована. У всіх кругом паї, а в нас немає. Оказалось, земля державна. Коли й хто передавав, ніхто не знає. Тепер і держава нею не користується, і людям не дають.
Нині колишній банщик миється, як і інші, в душі, що у дворі. Там же висять на гвіздочку дві мочалки, куплені колись в магазині.
— А взимку як?
— Як, як... Баба води на газу нагріє, в балію посадить і миє. А я її, — сміється, мабуть, згадуючи, Василь Петрович.

Довідка

Люффа – овоч з роду гарбузових, схожий на довгий кабачок. Натуральна губка. Має здатність відлущувати відмерлі клітини шкіри, видаляти піт і забруднення. Його ще називають скаженим огірком за звичку стріляти насінням. Поширений у тропічних та субтропічних регіонах Азії та Африки, але при догляді можна виростити і в Україні.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №37 (1323)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.