Андрій Гнилуша – переможець «Караоке на майдані» 24 квітня

Десятикласник з Куликівки, 16-річний Андрій Гнилуша, соліст районного будинку культури, переможець обласного конкурсу «Таланти твої, Деснянський краю-2010», здобув перемогу у Києві. Телепередачу «Караоке на майдані», де він проспівав найкраще, можна подивитися 24 квітня, на Великдень, на каналі СТБ. Ефір ще не скоро, та Андрія вже другий тиждень вітають друзі і знайомі. Адже звістка, що він виграв, облетіла всю Куликівку.
З Андрієм зустрілися в нього вдома. У вітальні новий 32-дюймовий телевізор, біля нього DVD-караоке від Ігоря Кондратюка.

— Як добився таких подарунків?
— Коли я пішов у другий клас, мама віддала мене до музичної школи, навчатися гри на гітарі. Але через три роки покинув. Скільки себе пам'ятаю, я завжди співав. Вдома, на всіх урочистостях, у будинку культури, на площі, для друзів. Два роки тому повернувся до музичної школи навчатися на хоровому відділі. Зараз займаюся по класу фортепіано." Брав участь у різноманітних конкурсах. Чотири роки тому у мене почалася ломка голосу (мутація). Я дуже переживав. Та все склалося добре.
Вирішив, почну з «Караоке на майдані». 26 березня я поїхав у Київ, до брата. В ту ніч переводили годинники вперед. Отож о пів на шосту ранку у неділю я вже був на ногах. Бо ще треба було доїхати до Хрещатика, 15 (Пасаж). О восьмій вже були з братом на місці, щоб стояти в перших рядах. О дев'ятій стали привозити обладнання. Я підготувався. Щоб привернути увагу, намалював плакат: «Хочу співати». Герб Куликівки. Написав: «Від Куликівки до Києва 180 кілометрів».

Зйомки почалися десь о 12-ій годині. Приїхав Кондратюк. Почався перший тур. Співали «Небеса обетованные». І він мене вибрав. Спитав, як звуть. Сказав: «Десь я вже чув це ім'я, Андрій Гнилуша». Я нагадав, що на зйомках кастингу передачі «Україна має талант». На цій зйомці «Караоке» я отримав яйця, бо в мене трохи не вийшло. Мій диск з фонограмою не читав їхній комп'ютер. (Цю передачу показуватимуть 10 квітня).

З'ясувалося, що «Караоке на майдані», кілька передач, знімають в один день, а потім крутять у запису. Отож люди порозходилися, а ми з братом лишилися. За кілька годин почалася зйомка передачі на 17 квітня. Посходилися інші люди. Я знову у перших рядах. Кондратюк побачив і каже: «Я тобі мікрофон не дам». Мовляв, нова передача, нові обличчя. Я відповів: «У такому разі я буду купувати місце джокера». Почалися торги за місце, хто більше заплатить, той і стає третім учасником. Я торгувався. Та одна дівчина дала грошей більше. Вирішив, що буде, те й буде, діждусь третьої передачі, на 24 квітня. Зйомки почалися о 16.30. Я стою, замерз уже. Кондратюк каже: «Хлопче, зніми хоч шапку, у нас 24 квітня, а ти ще в шубу одітий». Шапку я зняв, а холодина. Ведучий так і не вибрав мене. Тоді я знову вирішив купити собі місце джокера. Аукціон я виграв. І за 600 гривень потрапив у фінал. Співав третім. Щоб зігрітися самому і розігріти публіку, обрав бадьору пісню «Летящей походкой ты вышла из мая». Першою мені гроші в капелюх, 20 гривень, кинула дівчина, в якої я виграв на аукціоні. Я зібрав десь 530 чи 540 гривень, уже не пам'ятаю, а мої конкуренти: хлопець — 142, дівчина — 250. Так я став переможцем «Караоке на майдані». Кондратюк навіть не повірив, що така велика різниця в грошах. І сказав, щоб підняли руки, хто кидав гроші мені. Рук виявилось багато. За умовою шоу, мені дістався капелюх з найменшою сумою — 142 гривні. Потім Кондратюк вручив телевізор (ширина екрана 81 см) і DVD-караоке. А також медаль переможця і жовту футболку з написом «24 квітня 2011р.».

На біс я співав пісню «Салют, Вера». Мені так аплодували! Я так радів перемозі, що сім разів казав, що люблю Київ. Такий був щасливий. Недарма я вистояв 10 годин на майдані.

— Андрію, таксі, щоб везти подарунки, брали?
— Ні, їхали в метро. Я їду, вдітий у футболку, всі мені усміхаються, і я радію. Один дядько з Білорусі навіть сфотографувався зі мною. Чоловік 15 потисли руку. їду в метро — «либа до ушей». Через виступ я на 40 хвилин спізнився на комфортну київську електричку. Довелося їхати поїздом «Львів-Москва» до Ніжина. Там дядьки-западенці мене вітали.

— Замочив перемогу?
— Тільки їв. Я ж із 6-ої ранку був голодний. Тільки у перерві між зйомками ходили з братом пити каву.
— Зателефонував, що їде з подарунками. Ми кинулися на Ніжин його зустрічати, — розповідає мама Андрія Лілія Володимирівна (вона вчитель математики). — Родина зібралася в Куликівці: дяді, тьоті, дідусі, дві бабусі.

— А тато?
— Його немає. Помер шість років тому.
— Гуляли до другої ночі. А вранці я одяг футболку і пішов до школи. І знову радів, як маленький.

— Андрію, то в тебе, мабуть, зіркова хвороба починається?
— У мене раніше вона була. Тепер імунітет. Знаю, не можна хвалитися і розслаблятися. Щоб досягти успіху, треба багато працювати. І я вдячний своїм наставникам Яні Анатоліївні Мамченко і Олександру Анатолійовичу Халімону, що не дають мені спуску, критикують. Бо щиро хочуть, щоб досяг більшого.
25 квітня збираюся у Білорусь на Міжнародний конкурс «Земля под белыми крыльями». Вже і диск з фонограмою відправив, виконую пісню Баскова «Ти моя Україна».

— Хочеш стати співаком?
— Ще не вирішив.
— Він у мене президент школи і переможець районної олімпіади з математики, — каже мама.
У кімнаті Андрія стіна вся в дипломах — і за співи, і за навчання. Що не кажіть, талановитий хлопець.

— Андрію, заспівай, — попросила я.
— Разбитые тени лежат на полу... — почав він оксамитовим голосом. Красиво...

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №14 (1300)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.