Художник у міліцейських погонах

Є в житті сфери, що здатні згуртувати «фізиків» і «ліриків», які вічно сперечаються один з одним. І одна з них — охорона правопорядку.
Судіть самі: тут важливі й прагнення до точності виконання законів, і логіка для розкриття злочинів, і комунікабельність та психологічні здібності, щоб розговорити свідків і порушників, і фантазія, щоб уявити ситуацію, в якій опинилися підозрюваний і жертва, і, звичайно, творчий підхід до кожної справи. І тому серед працівників міліції завжди було багато цікавих творчих особистостей, таланти яких проявляються в різних іпостасях. І сьогодні, напередодні Дня працівника міліції, ми розкажемо вам про підполковника міліції у відставці, ветерана МВС України, художника, поета і просто чудову людину Костянтина Івановича Матвієнка.

Служба довжиною у чверть століття

Органам правопорядку Костянтин Іванович віддав 25 років свого життя. Після закінчення Івано-Франківської спеціальної школи міліції юним лейтенантом він прийшов у відділ служби громадського порядку обласного управління МВС. За довгі роки служби ветеран попрацював у різних підрозділах Чернігівської обласної та міської міліції. Його робота була пов’язана з організацією боротьби з пияцтвом, хуліганством, самогоноварінням. Брав участь у розкритті багатьох гучних справ. Службу закінчив начальником Деснянського відділу міліції. Служив чесно, сумлінно, був нагороджений медалями трьох ступенів «За бездоганну службу в МВС», нагрудними знаками «Відмінник міліції», «За активну роботу в охороні громадського порядку», «Відмінник служби в МВС».

З особливою теплотою згадує Костянтин Іванович своїх колег-наставників, з якими його звела доля на початку служби, в далекому 1972 році, коли в органах МВС ще служили люди, які пройшли Велику Вітчизняну війну.

— Це були люди з великої літери, непідкупні, справедливі, які ніколи тебе не підведуть, завжди допоможуть, підкажуть. Це Микола Андрейченко, Микола Степанець, перший начальник ВБОЗ, які, на жаль, передчасно пішли з життя, та Віктор Ковшар. З ними пішла ціла епоха, славна і героїчна, — вважає Костянтин Матвієнко. — Я не скажу, що зараз у міліції легше працювати. Нам навіть у чомусь було простіше. Населення було більш дисциплінованим, поважало закон, довіряло міліції. Та й наркоманії тоді практично не було, як і безробітної молоді, яка не може працевлаштуватися. Тому працівники міліції — мої колишні підлеглі, які починали працювати в 90-ті роки, йдуть з міліції, ледве відслуживши 20 років. І я їх розумію, тому що не кожний може витримати такого навантаження, роботу без вихідних і свят. Я особисто за 25 років служби не пам’ятаю жодного свята, котре б провів разом з сім’єю. У такі дні ми працювали від шостої ранку і до дванадцятої ночі, — згадує ветеран.

Подарунок для Анни

Тому не дивно, що при такому напруженому графіку роботи Костянтин Іванович не міг зайнятися творчістю, хоча з дитинства дуже любив живопис, поезію, чудово малював, займався фотографією. І лише після виходу на пенсію, вже працюючи начальником управління соціального захисту населення Деснянської райради (зараз управління праці та соціального захисту населення), а потім директором територіального центру соціального обслуговування Деснянської райради, Костянтин Іванович вперше взяв у руки пензель і відобразив красу рідного краю. До створення першої картини його підштовхнуло народження онуки Анни. «Хотілося подарувати онучці щось незвичайне. І я вирішив намалювати картину, де зобразив Івано-Франківщину, з якою в мене пов’язано багато юнацьких спогадів, — згадує Костянтин Іванович. — У чернігівських художників Івана Пенського і Івана Ткача розпитав, як ґрунтувати полотно, підбирати фарби, а далі йшов методом проб та помилок».

Перша картина художника-аматора вийшла дуже тепла, добра і по-весняному світла. На ній зображений квітучий яблуневий сад, невеликий будиночок, сарайчик, на якому сидить милий пухнастий котик, а вдалечині — прекрасний буковинський краєвид, що буяє квітом і зеленню.

Співець Чернігівського краю

За шість років, що пройшли від тих пір, художник намалював вже більшe півтора десятка робіт. Пише Костянтин Іванович в основному пейзажі. Своє натхнення художник черпає в навколишньому світі, красі малої батьківщини. У його пейзажах природа завжди урочиста та чарівна. Композиції продумані, всі компоненти картин урівноважені один з одним, далечінь у його картинах кличе по-особливому, тиша сумна і піднесена, а простори говорять про первозданність світу. У полотнах Матвієнка багато якогось особливого єднання з природою.

— Родом я з Олишівки, — розповідає Костянтин Матвієнко. — Там, як і у всьому нашому Поліському краї, дивна за своєю неповторністю природа — ліси, поля, іскриста річка Смолянка. Знаєте, за службовим обов’язком я побував у багатьох регіонах, містах і селах колишнього СРСР — у Прибалтиці, Росії, Казахстані, в різних містах і селах України, але ніде немає такої природи, як на Чернігівщині. Просто неможливо залишитися байдужим спостерігачем всієї цієї краси. Хочеться зобразити невелику сільську церкву, що стоїть на пагорбі в моїй рідній Олишівці, прохолодні тіні на схилі знайомого яру, рухомий слід вітру, що пробіг темним струменем по золотистій траві галявини. Не замилуватися оточуючою тебе красою неможливо. Особливе захоплення у мене викликає весна й осінь.

Таке багатство фарб, відтінків…

Костянтин Матвієнко ніколи не працює на етюдах, всі його пейзажі й натюрморти створені по пам’яті й зачаровують зворушливістю, спокоєм, епічним духом, тишею й утихомиреністю. Достатньо рідкісна і техніка, в якій працює художник-аматор. Великі частини елементів картини він пише пальцями, і лише дрібні деталі — тонкими пензликами. «Мала батьківщина», Осінні барви», «Нічна тиша», «Яблуневий цвіт» — такі поетичні назви дав майстер своїм роботам. Багато з них перекликаються з віршами Костянтина Івановича, котрі він пише вже більше десятка років. Наприклад, таке як «Нічна тиша». Вірші Костянтина Матвієнка також тонкі й ліричні, як і його пейзажі.

— Вірші пишу просто для душі, — говорить Костянтин Іванович, — тому навіть не пробував їх видавати. Я видав лише одну книгу — художньо-документальну повість «Розкидане каміння збирають» — про життя українського села в 30-ті роки минулого століття. А вірші — це зовсім інше. Це, як і малювання, щось таке особисте, без чого я вже не можу жити. Зараз у мене розпочаті дві роботи — «Катерининська церква» та «Квітучий сад», а у мріях написати картину на морську тематику.

Творити для людей

Художник із задоволенням ділиться своєю творчістю зі своїм оточенням. Велику частину своїх робіт він подарував друзям, родичам, дітям, однополчанам. Вдивляючись у витвори пейзажного мистецтва нашого героя, прислухаючись до того, про що нам за допомогою фарб говорить художник, ми вчимося мудрості життя, розумінню, любові до оточуючого нас світу і рідної Чернігівщини.
Напередодні професійного свята ветеран поздоровляє всіх співробітників органів внутрішніх справ зі святом і бажає їм терпіння, вміння і головне — віри в щасливе майбутнє.

Нічна тиша

Тиша. Ніч. Клич не клич.
Місяць пихатий глянув з під хати.
Пхнув на плетень ледь помітну тінь.
Зляканий пугач почав десь кричати
І гнати страх вдалечінь.
Почувши цей крик місяць зник.
І знову тиша. Клич не клич.
І знову все сховала ніч.

Костянтин Матвієнко

Олена Березкіна, тижневик «Чернігівські відомості» №103

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.