Новий фельдшер Рудні калюж не боїться

Випускниця Чернігівського медучилища Тетяна Гордійко отримала направлення на роботу у «свій» (Щорський) район. «На оглядини» ФАПу попередньо не їздила. Прибула у Стару Рудню одразу з речами, тим самим перекривши собі шлях до відступу, - на випадок, якщо не сподобається.
«Не переймайся, зобидити не дамо», - підбадьорила дівчину голова села Лідія П'ятківська. А заступник головного лікаря райлікарні Раїса Кодинець по-материнськи зауважила: для початку не завадило б купити гумові чоботи. Ті, в яких Тетяна приїхала, не годяться - з тонкою підошвою. У них ноги за мить будуть мокрі, бо в селі всюди калюжі. Доки вони висохнуть, доведеться місити багнюку, йдучи на виклики. А Рудня ж «розтягнена» майже на 2,5 кілометри.

«Куплю, - спокійно каже дівчина. - Калюжі мене не злякають».
(Принагідно згадалася розповідь Валентини Карась - сільського голови з рідного Тетяниного села - Кучинівки: «Хотіли написати клопотання, щоб нашій випускниці - як круглій сироті - надали пільгу при розподілі і залишили в обласному чи районному центрі. Тетяна Гордійко відмовилась. Сказала: попрацюю в селі, а там побачимо»).
У порівнянні з тим, що їй довелося пережити за свої 20 років, сільські незручності - то справді сущий дріб'язок.
- Я була зовсім маленькою, коли розбився батько, - розказує. - Мама з трьома дітьми вийшла заміж вдруге. Народила ще п'ятьох. Вітчим жалів усіх нас. Але не всіх батьки встигли поставити на ноги.

Тетяна ще ходила в школу, коли померла мама. Через рік не стало вітчима. Чотирьох молодших забрала до себе тітка - материна сестра Надія Заєць. А старші господарювали самі. Доїли корову, порали коня, обробляли город.
Головною в родині була 21-річна Юля. Вона й тепер живе вдома - в Кучинівці, - продовжує Тетяна. - У Юлі тепер своя сім'я, дитина, і наш брат Саша - під опікою. А ще однієї моєї сестри Віти уже нема. Віта поїхала з дому на заробітки в Київ. Працювала. Винаймала квартиру разом з подругою та її нареченим. Хтозна, що там сталося, але вони всі втрьох отруїлися газом. Лікарі виявилися безсилими. Ховали Віту у весільній сукні.
- Тож, мабуть, сама доля веліла мені вибрати медицину, - зітхає Тетяна.

Не пройшовши за конкурсом після 9-го класу, дівчина повторює спробу вступати до медучилища після 11-го. На цей раз вдалося. А свою трудову біографію після навчання Тетяна Гордійко розпочне, вірніше - розпочала, фельдшером. І акушеркою. І завідуючою ФАПом. Він, до речі, пустував без спеціаліста з минулорічного листопада. Молодша медична сестра Надія Семак, щоправда, опалювала приміщення, слідкувала за порядком, продавала сільчанам ліки. Але за медичною допомогою вони мусили їздити за 4 км до Петрівки або - за 25 км до районного центру. А робити це за умови, що автобуси є не щодня, а з 678 мешканців 269 - пенсійного віку, багатьом не так просто. Тепер у них є свій фельдшер.

Тетянина попередниця вийшла заміж за нашого ж хлопця, але молодята в селі не залишилися, виїхали в Городню, - каже голова села.
- Тож Тетяну уже не відпустимо, - додає жартома.
А я нікуди і не збираюсь, - посміхається дівчина.
Квартиру їй знайшли у центрі села, недалеко від роботи. А до ФАПу - буквально вслід за Тетяною - відчинив двері односелець: купити ліки. А якщо до нових господарів першим зайшов чоловік, - кажуть у народі, - це добрий знак.



Марія Ісаченко, тижневик «Чернігівщина» №16 (239)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.