Педагог Олена Скалацька: «Замість снарядів нехай ростуть квіти»

Олена Скалацька родом із Дорогинки на Ічнянщині. Вона - педагог-організатор і вчитель мистецтва. А ще точно вчитель від Бога. Навчає учнів творчо відкривати світ, його барви, простір, цілу планету.

Недарма пані Олена двічі бра­ла участь в обласному конкурсі «Учитель року». Спочатку була учасницею, а вдруге стала лау­реаткою. Має премію імені Софії Русової. Чотириразова пере­можниця українсько-канадсько­го конкурсу для педагогів Чер­нігівщини Фонду Ореста Цапа. А нещодавно Олену Михайлівну нагородили Грамотою Верхов­ної Ради України.
Вона має багато однодумців. А її вірна студентська подруга Лариса Савченко говорить, що енергія і творчість пані Оле­ни захоплюють усіх, хто з нею знайомий.

- Зі школою пов’язане все моє життя, - говорить Олена Скала­цька. - Коли будувалася школа, то я дошкільням ходила з мамою на те будівництво й, граючись, спостерігала за роботою майс­трів. А коли пішла до першого класу, 1 вересня разом із деся­тикласником розрізали червону стрічку, бо навчання розпочина­лося в новій школі. А потім дава­ли перший дзвоник. Я й зараз чую той малиновий дзвін...

Вступити до Чернігівського пе­дагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка мені порадила класна керівниця Віра Савченко, за що я їй дуже вдячна. Моя спеціаль­ність за дипломом - «педагогіка та методика початкового навчан­ня» з додатковою спеціальністю «образотворче мистецтво».

Я любила малювати завжди. У школі ж малювання вели всі, хто мав менше годин, бо вважало­ся, що є важливіші предмети. І наші вчителі часто думали, що я не сама малюю, наприклад, ілюстрації до літературних творів, а просто перемальовую через копірку...
Виш закінчила 1992 року. При­йшла у рідну школу й працювала за спеціальністю. Перший син народився у 1995 році. Потім я стала педагогом-організатором. І працюю на цій посаді досі. Плюс іще - я вчитель мистецтва.

Щоби діти малювали, тре­ба їх зацікавити. Я й проблему собі таку вибрала - «Розвиток
зацікавленості учнів художньо- практичною діяльністю через ви­користання різноманітних технік та матеріалів». Була керівником районного методоб’єднання і часто їздила до Чернігова на семінари. Це часи, коли ще не було інтернету. Нас знайомили з різноманітними техніками малю­вання, проводили майстер-кла- си. А в районі я вже сама давала такі майстер-класи для вчителів. У мене була гурткова робота, де працювала з дітьми нетрадицій­ними техніками, застосовуючи їх як елементи арт-терапії - це гратографія, акватипія акварель­ними фарбами на склі або плівці, відбиток, набризк, штампування (зім’ятим папером, поліетиле­новою плівкою, картопляним та корковим штампом, вушними паличками), аплікація з природ­ного матеріалу, колаж, біопластика, дудлінг, плямографія, пу­антилізм, пальчиковий живопис. Було багато виставок дитячої творчості, участь та перемоги у конкурсах різних рівнів.

- Я дивлюсь на моїх ви­хованців і бачу результати своєї роботи. Радію, що вони вміють фантазувати і тво­рити, зможуть застосувати вміння та навички у майбут­ньому. Нехай не всі стануть художниками, але розвивати почуття прекрасного, бачити красу навколо, знати, від­чувати, захоплюватися і от­римувати насолоду - це те, чому можуть навчитися діти саме на уроках образотвор­чого мистецтва.

- Діти відтак вчаться тво­рити... І розкривається душа. Важливо їх навчити відчувати красу, спонукати до маленьких творчих від­криттів. І це може зробити тільки талановитий педа­гог. Власне, так формуєть­ся людина, пробуджуються бажання і вміння, які до ць­ого дрімали десь глибоко...



- Раніше на це було набага­то більше часу. Та я завжди намагаюся все робити від душі. Але основна моя робо­та - педагог-організатор. Це свята, виставки, різні захо­ди. Я не художниця в чистому розумінні, хоча інститутські твори, свої пейзажі, портре­ти й натюрморти, зберігаю.

Ще я займаюся волонтерсь­кою діяльністю. У цьому руслі робимо багато. Наприклад, організовуємо збір овочів для сухих борщів для наших хлопців, далі веземо це в Ічню волонтерам. Плетемо маскувальні сітки, збираємо кошти - така акція у нас на­зивається «Смілива монета». У баночку учні та працівники ліцею кидають монетки, за пару місяців збирається десь тисяча гривень на закупівлю матеріалів для сіток.

Наші чоловіки зробили кар­кас, який розміщений у фоє ліцею. На ньому натягнута сітка. І коли в когось є вільна хвилина, то приходять і пле­туть. Загалом, за пів року ми вже зв’язали понад тридцять шість добротних великих сіток. Плетемо їх із 2014-го. У старостаті змайстрували верстат, на якому стрічки на­різаються рівно та швидко, що дає змогу забезпечити матеріалом потреби ліцею та команди жінок, які щодня плетуть сітки у приміщенні старостату.

Є постійна акція «Прапор Перемоги». Ми купили пра­пори і на них для наших хлоп­ців та їхніх бригад пишемо щирі побажання. Потім да­руємо такі прапори воїнам. Надсилаємо їм смаколики, намальовані листівки. Зби­раємо кошти. Ось отримані 20 тисяч гривень із благодій­ного ярмарку відправили на дрон для нашого колишнього учня, який тепер у ЗСУ.
Також ми сортуємо сміття: проблема екології - це наше сьогодення. Пластик, папір здаємо. Кошти витрачаємо на шкільні потреби. Бляшан­ки збираємо. І в старостаті працівники роблять із них окопні свічки, заливаючи па­рафін.

В інтернеті я знайшла бла­годійний фонд «ОВЕС», який організував акцію «Ворогам - кришка!». Ми почали зби­рали пластикові харчові кри­шечки, скрізь для цього роз­містили банки, діти шукали кришечки завзято. Ми навіть конкурс організували. Доро­слі також доєднуються. Від­так надіслали фонду вже 122 кілограми кришечок. Кошти від їхньої реалізації спря­мовуються на виготовлення безпілотників. Акція триває.

Раїса Дегтяренко, дирек­торка ліцею, запропонува­ла запровадити благодійну касу. І ми щомісяця збирає­мо кошти, перераховуємо їх на потреби наших воїнів та разом із старостатом заку­повуємо матеріали для мас­кувальних сіток.

Ще я організувала акцію «Чарівний клубок». Наша директорка, заступник з навчальної роботи Наталія Дробина та я плетемо шкар­петки. Торік понад 100 пар передали волонтерам. Нині продовжуємо в ’язати їх для наших захисників, бо зима триває.

Розписую кухонні дошки, які вирізають учитель трудового навчання Микола Дегтярен- ко та мій чоловік Володимир. Він підтримує мене в усіх починаннях, завдяки йому я стільки встигаю. Володимир має «золоті» руки і хорошу вдачу. Може майструвати, ремонтувати, господарюва­ти, куховарити.

Дошки я розмальовувала ще до повномасштабного вторгнення. Хлопчик із Іч­нянської громади лікувався в Іспанії, і зараз він іще там, то ми продавали ці вироби на благодійних ярмарках і над­силали дитині допомогу.
Волонтер, переселенець із Донецька, який тепер пере­буває в ЗСУ, запропонував мені розписати тубус від гра­натомета. Я розмалювала його квітами, петриківським розписом. Це символічно. Аби замість смерті квітло життя. Цей тубус волонтери обміняли у німців на шини для автомобіля. Ще наш ста­роста знайшов біля пошти розірваний снаряд від «Гра­да», який я пофарбувала у чорний колір і теж намалюва­ла на ньому квіти. Виставили на продаж, один благодій­ник надіслав нам кошти, 10 тисяч, та сказав, що дарує заквітчаний снаряд нашому ліцею як експонат для май­бутнього музею. Кошти ми використали на матеріали для сіток.

Ще ічнянські волонтери попрохали розписати тубус для свого мецената, який постійно їм донатить для за­хисників. Останньою я роз­малювала гільзу від снаряда. Ми плануємо її продати й за­купити парафін для окопних свічок.

У Марії Примаченко є робо­та «Будь проклята війна! За­мість квітів ростуть бомби». Мої ж роботи можна назвати «Замість снарядів нехай ро­стуть квіти».

Загалом, я дуже люблю квіти. Саджу та сію їх від душі на подвір’ї. Їх у мене чимало і різних, від пишних троянд до пролісків. Цвітуть вони від ранньої весни до пізньої осені.
- Ви маєте дуже талано­витого молодшого сина- художника. Талант йому передався від вас?

- Я справді заохочувала його малювати з двох років. Але робив син це не з мого примусу. Залюбки брав у руки ручку чи олівця й малю­вав. Це можна було назва­ти дитячою графікою. Тож зберегла багато ранніх ро­біт Максима. За день він міг намалювати дуже багато. Я часто їздила на семінари й одного разу познайомилася з учителькою художньої шко­ли з Ніжина Іриною Лисенко. Вона запропонувала возити сина до школи в суботу. На­вчання почалося з четвер­того класу. Згодом Максим разом із педагогом поїхав до Чугуєва, де відбувся кон­курс імені Рєпіна. Синові ро­боти оцінили. У шостому й сьомому класах Максим уже сам добирався до Ніжина. А потім пані Ірина запропо­нувала Максиму вступити в Київську художню школу імені Шевченка, де навча­лися діти з усієї України. Максим погодився одразу. Ми дуже хвилювалися, на­віть плакали, коли відвозили сина на навчання. Але все склалося якнайкраще. Мак­сим, закінчивши школу, всту­пив на бюджет до Київської академії мистецтв, де отри­мав диплом бакалавра. Далі навчався на магістратурі, але почалася війна... Мак­сим одружився на 5-му кур­сі. Його дружина Анна - теж художниця, вони навчалися разом. Анна багато вистав­ляється за кордоном, зокре­ма в Лос-Анджелесі та Бар­селоні.

Максим досліджує в своїй творчості сучасність та со­ціальні теми. А також багато волонтерить, організовує різ­ні збори, свої роботи, постери розігрує за донати. Загалом у сина дуже цікаві соціальні картини із символічними еле­ментами анімалістики. Вва­жаю, він художник від Бога... Нещодавно Максим розписав великий контейнер від раке­ти. На закритому аукціоні його продали за 2800 доларів. Кошти відправили на медичні потреби для шпиталю.

У Максима багато різних художних проєктів. Один із них був про ментальне здоров’я парамедиків. Мак­сим працював із парамеди- кинею Іриною Цибух (позив­ний Чека). Проєкт був такий. Угорі портрет Ірини. Внизу чотири історії, які розповіда­ла парамедикиня. А Максим їх малював. Проєкт закінчи­ли. І вже хотіли записати го­лосом Ірини ці чотири історії. Але Ірина загинула... Голос записав штучний інтелект. І з цим проєктом Максим поїхав до Швеції на міжнародний політичний тиждень.
Преса писала про нього так.

«Наш земляк Максим Ска­лацький із Дорогинки став одним із художників проєкту «Behind the Smile». Презен­тували проєкт на найбіль­шому політичному форумі у Швеції - Almedalen Week, де серед гостей були Прем’єр- міністр, Головнокоманду­вач Збройних сил Швеції та інші відомі особи. Проєкт присвячений ментальному здоров’ю українських війсь­кових медиків та важливості їхньої реабілітації. Головною героїнею картини була Іри­на Цибух із позивним «Чека». Саме вона стала уособлен­ням військового медика, який, попри тяжкість робо­ти, має усміхатись і давати надію пораненим, всупереч обставинам. Ірина розповіла Максиму чотири важливі для неї історії, які він перетворив на шари картини. Під пор­третом усміхненої Чеки при­ховані чотири шари історій, які можна побачити на рен­тгенівських знімках та про­слухати у запису. Вона мала презентувати цей проєкт разом із групою, але, на жаль, загинула...»

- Пані Олено, ви така вмотивована жінка й точно маєте життєве кредо.
- «Навчаючись - навчаюся сама». Це постійний розви­ток, пошук і рух уперед. Я люблю подорожувати, чита­ти, слухати аудіокниги.

Так я відволікаюся й нади­хаюся. А найбільше хочеться Перемоги та Миру...
Додам, що все можна зро­бити, досягти чогось, якщо поряд колеги, учні, батьки, працівники ліцею та небай­дужі жителі громади, яким я безмежно вдячна за під­тримку.

- Ви небайдужа до цього світу. Творите й допома­гаєте... І ваше ім’я Олена дісталося вам правильно. Адже ви несете Світло. Дя­куємо вам за це.

Джерело: “Трудова слава”, Людмила Забаровська

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.